У верхів’ї найбагатоводнішої притоки Дніпра річки Прип’ять уже два місяці триває масштабний зимовий паводок. Його негативні наслідки були б значно меншими, якби вчасно проводився ремонт і реконструкція збудованих ще на початку 1980-х осушувальних систем.

 

Начальник обласного управління водних ресурсів Ростислав Кравчук (на знімку ліворуч)
і начальник Ратнівського міжрайонного управління водного господарства Михайло Тимощук обговорюють ситуацію,
яка склалася на Вижівській водозабірній споруді.

 

В. о. старости Щедрогірської території Раїса Панасюк 
показує залиті водою поля біля села Щедрогір. 

 

Насосна станція Щедрогірської осушувальної системи
щосекунди відкачує з каналів у Прип’ять 1,4 кубометра води.

 

Краса, яка часом лякає

Перше новорічне відрядження у Ратнівський район. Кілька років тому журналістка з Нью-Йорка, їдучи з нами в село Залухів Ратнівського району, дивувалася: «Невже все це не казка і не декорації до кінофільмів?» Насправді природа краю, його невеличкі села зберегли свою первісну привабливість. Але в цієї краси є і зворотний бік. Ця низинна місцевість часто страждає від повеней і паводків. Зазвичай неширока, лише в кілька десятків метрів, Прип’ять тоді розливається на кілометри, а підперті її водами меліоративні канали, а вони тут помережили всі поля, не можуть впоратися із зайвою вологою. І тоді відвойована людьми у боліт територія починає нагадувати ті далекі вже часи, коли тут були безкраї мочари. Приблизно такі краєвиди ми побачили 10 січня, коли побували в Ратнівському районі.
— Два тижні тому тут була зовсім інша картина, — розповідає начальник Ратнівського міжрайонного управління водного господарства Михайло Тимощук. — Паводкові води річки Прип’ять підійшли до огороджувальої дамби. У тому місці, де ми зараз з вами перебуваємо, вона була зруйнована бобрами. Це і спричинило підтоплення. Вода стояла буквально під господарськими будівлями. Тому на звернення Забродівської об’єднаної територіальної громади і, зокрема, виконувачки обов’язків старости її Щедрогірської території Раїси Панасюк нами були вжиті заходи з запобігання більш серйозним наслідкам. Підвезли на тіло дамби двадцять тракторних причепів ґрунту, ліквідували прориви, і на сьогодні проблему частково знято. Але цього року потрібно провести серйозніший ремонт цієї дамби, щоб у майбутньому запобігати надзвичайним ситуаціям більшого масштабу.
— Бачу часткове вирішення проблеми в тому, щоб поміняти напрямок дамби, аби вона йшла по периметру річки Прип’ять, а не перпендикулярно до неї, як нині, — каже Раїса Панасюк. — Частково це б зняло проблему. Але бобри роблять свою справу. Працюю з 2006-го, то не було жодного року, щоб ми власними силами не ремонтували дамбу. З бобрами дуже важко боротися. Сьогодні поправив, минає якийсь час, і буквально на тих самих місцях знову діри. Найбільше страждають ті, хто живе біля дамби.

Врожай витягали ночвами, виносили кошиками

Буваючи в цих краях, щораз дивуюся, чому села в цій колись болотистій і абсолютно рівнинній місцевості мають назви Щедрогір і Підгір’я? Де ж ті вершини, чи принаймні пагорби? При сьогоднішній ситуації, коли все довкола плаває у воді, це видається насмішкою. Як з’ясувалося, це нерозумна фантазія радянської доби, коли з певних причин село Щедрогоща стало Щедрогіром, а Підріччя — Підгір’ям.
Разом із Раїсою Панасюк та водогосподарниками їдемо до річки Хлиннище, що тече біля Підгір’я. Вона тепер ще й магістральний канал Верхньоприп’ятської осушувальної системи. Канал досить широкий, але замулений і не вміщує паводкової води, яка тонким шаром залила всі довколишні поля.
— Відтоді як у 1980-х роках тут провели осушування, минуло понад три десятиліття, і меліоративні канали потребують очистки. На це необхідні великі кошти, а їх у громади немає. Люди живуть за рахунок вирощування і реалізації сільськогосподарської продукції. Садять по гектару-півтора картоплі, так само і моркву сіють. Минулої осені через те, що було багато опадів, моркву і картоплю не могли з полів повивозити. Люди і кошиками виносили, і ночвами витягували... Є такі, які взагалі не зуміли зібрати. Нині тут під водою до 70 гектарів сільгоспугідь, — журиться за селян Підгір’я Раїса Панасюк.
Схожа ситуація і на полі, що за селом Щедрогір. Тут під водою опинилися 160 гектарів сільгоспугідь. На багатьох ділянках уже висіяли озимину, посадили часник. Усе це загинуло.
Побували ми і на насосній станції. Вона захищає від паводків і повеней польдерну систему, але відкачати воду з усіх 1974 гектарів не може. Насамперед заважає низька прохідність каналів. Часто у цьому винні самі землекористувачі, які засмічують канали різним непотребом. Нашкодив один, а страждають усі.

Подарована сусідам повінь

Кінцевою точкою поїздки в зону підтоплення стало село Почапи. Тут розташована споруда Вижівського водоскиду, яка належить до Білоозерської водоживильної системи. По ній подається вода з річки Прип’ять у Дніпро-Бузький канал. Саме завдяки цій системі по каналу можливе судноплавство, оскільки вода Прип’яті живить його водороздільну частину і забезпечує шлюзування. Споруда функціонує вже багато років, і в 2014-му було проведено її капітальний ремонт. Однак це лише тимчасово вирішило питання з пропуском повеневих і паводкових вод.
— Необхідно добудувати цю споруду в селі Почапи, і ситуація з підтопленням у районі значно покращиться, — вважає головний спеціаліст із цивільного захисту Ратнівської райдержадміністрації Сергій Бойко. — Маємо хорошу взаємодію з Ратнівським міжрайонним управлінням водного господарства, районним сектором обласного управління державної служби з надзвичайних ситуацій. Районний резервний фонд становить 580 тисяч гривень, маємо талони на 3,5 тонни дизпалива, потужну пересувну насосну станцію, здатну за секунду відкачати 110 літрів води. Критичної ситуації у районі поки що немає. Сподіваюся, до весни так воно і буде.
Отже, старий ряжевий (дерев’яний) шлюз-регулятор Вижівського водозабору ледве справляється з потужним потоком води, розбурханої зимовим паводком Прип’яті. Але не може зменшити його, і щосекунди понад двадцять кубометрів прип’ятської води через Білоозерську водоживильну систему надходять у розташований у Республіці Білорусь Дніпро-Бузький канал. Завбачливі сусіди побудували на цій транспортній артерії чотири міні-ГЕС і мають від нашої нерозпорядливості чималий зиск. Тим часом паводкові води могли б поповнити водосховища на Дніпрі і крутити турбіни українських ГЕС. Справі можна зарадити, ввівши новий шлюз, будівництво якого розпочалося ще 2011 року, а сьогодні, на жаль, заморожене. Це також питання безпеки не лише українських сіл, а й білоруських. Адже якщо дерев’яний шлюз-регулятор не витримає натиску повені чи паводка, річка Прип’ять може вибрати собі інше, більш зручне і рівне, русло — канали Білоозерської водоживильної системи. Тобто потече в Білорусь. Тоді її буде важко зупинити. Ціна ж безпеки — всього 3,9 мільйона гривень. Ризикувати не варто! Слід також потурбуватися про ремонт і реконструкцію Верхньоприп’ятської і Щедрогірської осушувальних систем. Вони цього потребують. Свідчення цього — і довготривалий паводок у регіоні.

Максим СОЛОНЕНКО.
Фото автора.

Волинська область.