Одностайним рішенням більш як 30 присутніх театральних діячів — режисерів, критиків, акторів, сценаристів, менеджерів культури — представників незалежних (недержавних) театрів і театральних колективів Києва 30 січня 2018 року в Довженко-Центрі на Сцені 6 засновано нову театральну організацію — Громадську спілку «Гільдія незалежних театрів».

Кожного року мистецька спільнота нашої країни поповнюється сотнями випускників акторських факультетів та кафедр і десятками випускників-режисерів. Головний профільний вуз — Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого — за останні п’ять років підготував 231 актора драматичного театру і кіно та 31 режисера. І це лише за рівнем «спеціаліст». У 2017 році ще 34 випускники завершили навчання у цьому вузі за рівнем «бакалавр». Додамо сюди студентів, яких готують у Львові, Харкові, не кажучи вже про КНУКіМ.

За статистикою Міністерства культури, в Україні працює 105 державних театрів різного творчого спрямування (ще 11 театральних установ розташовані на тимчасово окупованих територіях Донецької і Луганської областей та Криму). Одиниці з випускників можуть отримати роботу у державному театрі. А що робити решті — молодим, талановитим, амбіційним, запаленим ідеями? І вони, не маючи постійних приміщень, фінансування, будь-якої підтримки з боку державної влади, шукають можливість для творчої самореалізації через індивідуальні проекти, заснування авторських незалежних театрів, студій. Частині з них це вдається, й успішно — лише у Києві існує понад 50 недержавних театральних колективів. Дехто йде з професії, хтось виїжджає за кордон.

Проблема визнання і легітимізації недержавних театрів як культурних інституцій, їх рівноправної участі в культурному житті країни, рівного доступу до публічних ресурсів постала давно. Тепер її розв’язання на себе взяла нова організація, створена зусиллями ентузіастів, — «Гільдія незалежних театрів». До ради гільдії ввійшли сім осіб: Ярослава Кравченко, Олександр Фоменко, Катаріна Сінчілло, Неда Неждана (Надія Мірошниченко), Олена Салата, Павло Юров, Інна Гончарова. Головою ради обрано Ярославу Кравченко. Гільдія має стати всеукраїнською спілкою.

За коментарями ми звернулися до безпосередніх учасників процесу створення нової театральної спільноти. Зокрема — до Олени Салати (на знімку), керівниці ГО «Культурна асамблея», експерта РПР, члена ради Гільдії незалежних театрів.
— Пані Олено, ви — одна з організаторів та натхненниць цієї спілки. Розкажіть, коли й у кого виникла ідея її створити?
— Гільдія — результат роботи групи театральних діячів, які працюють у форматі незалежних проектів, студій або театрів. Театрали спочатку об’єдналися навколо робочої групи Європейської театральної конвенції (ЄТК/ЕТС) в Україні, згодом долучилися театри з Робочої групи НСТДУ (Національної спілки театральних діячів України). Протягом усього минулого року проводилися зустрічі й навіть стратегічні сесії. Але це були лише ситуативні групи, які не мали власної організації. А потім колеги сказали: досить говорити, треба вже щось робити конкретне. Так прийшло рішення про створення Гільдії незалежних театрів.
— Яку мету ставить перед собою новостворена спілка?
— Ми бачили, що всі театральні проекти мають однакові проблеми. Найголовніші з них — проблеми матеріально-технічного забезпечення. Це відсутність театральних та репетиційних майданчиків, фінансування, підтримки з боку державних і комунальних органів влади, що веде до великої нестабільності творчих процесів і невпевненості творчої спільноти у майбутньому. І хоча сьогодення представлене вражаючим розмаїттям театральних культурних продуктів, які, можливо, становлять більшу частину театрального ринку, але влада всіх рівнів уперто «не помічає» вже достатньо визріле явище культури.
Тому об’єднання виросло, перш за все, із потреби розв’язання проблем. По-друге, із потреби визнання суспільством і владою незалежного театру як самостійного суб’єкта культурного поля з усіма правами й обов’язками. І третє — театри хочуть «бачити» один одного, хочуть мати власну територію для спілкування.
— Чиїм досвідом керувалися? Чи є подібні інституції за кордоном?
— Навесні минулого року відбулася зустріч з німецькими театралами з Кельна та Берліна. Це Світлана Фурер та інші колеги, які приїздили на запрошення Гете-Інституту. Вони розповідали про свій абсолютно аналогічний досвід гуртування незалежної сцени в посттоталітарному суспільстві. Все те  саме вже відбувалося в Німеччині: є державні театри, і якщо ви зі своїм баченням театрального світу не втискуєтеся в їхній формат, то вас ніби немає. Німецька незалежна сцена розпочала об’єднуватися із 70-х років, а перші результати спільного впливу вони отримали нещодавно. Тому ми розуміємо, що у нас попереду — нешвидкий і непрямий шлях, але ми сподіваємося на краще.

Ярослава Кравченко (на знімку), театрознавиця, засновниця і керівниця Дикого Театру, голова Громадської спілки «Гільдія незалежних театрів», відповідаючи на запитання про мету та перші кроки організації, також акцентувала, що її створенню передувало тривале спілкування з колегами: «Ми визначили, що головною проблемою об’єднання було знайти спільний знаменник для всіх: адже театри працюють в абсолютно різних жанрах, ставлять перед собою творчі цілі і сповідують різні принципи.

Думаю, ми його відшукали, й основні напрями роботи спілки ви-значені затвердженим статутом. Одне із найважливіших завдань гільдії — «узаконити» недержавний театр та урівняти його в правах і можливостях, зокрема, отримувати підтримку держави.

Перший наш крок — аудит усіх недержавних театрів країни і комунікація. Другий відбуватиметься паралельно — це реєстрація, набір учасників, розподіл роботи за напрямками. Поки що вся комунікація гільдії відбувається віртуально, невдовзі відкриємо сайт, зараз створена сторінка у Facebook, яка за першу добу вже зібрала чимало підписників.

Один із наших пріоритетів — співпраця із закордонними організаціями і театрами, адже саме їх діяльність ми аналізували, перш ніж заснувати гільдію. Хочеться вірити: якщо все вдалося європейським колегам, то і нам вдасться».

Лариса ГОНЧАРЕНКО.
Фото із відкритих джерел.