І що саме виходили в тій стороні? Якщо відбутися кількома словами, то слід сказати: багато чого виходили і багато зробили. Однак, перед тим як повести мову, власне, про Афонську одіссею, варто навести деякі рядки із передмови Михайла Сороки і Олексія Сороки до своєї книги «Святий Афон і Україна».
«Перед тим як писати цю книгу, ми кілька разів відвідали Святу Гору (Афон), перечитали багато про неї публікацій, познайомилися з широкою інформацією в Інтернеті. Література про Афон, його історію і високу духовну місію в житті людства надзвичайно велика. Чи варто було й нам щось до цього додавати? Після сумнівів і довгих роздумів ми все ж вирішили поділитися і своїми враженнями».
Знімки з гори Афон.
Отож, батько і син виступили не просто як туристи, ходоки-прочани, аж ніяк, вони були окрилені творчим задумом.
Найперше, що хочеться відзначити: книга закроєна широкоформатно, масштабно. Чого вартий, скажімо, навіть неповний перелік розділів цього твору: «Як створювалася держава ченців?», «Часи розквіту і випробувань», «В Османській імперії», «Афон у наші дні», «Житіє афонських ченців», «Українські шляхи до Святої Гори», «Українські афоніти середніх віків і епохи Відродження», «Подвижництво і усамітнення Івана Вишенського», «Афонські орієнтири за козацької доби» та інші.
Автори починають із того, як ставав на ноги Афон, слава про який нині гримить по всьому світі, які горезвісні часи переживав. А було їх немало. Громили монастирі хрестоносці, потім насунула чорна градова хмара в образі Османської імперії. Турки захопили Афон 1430 року. Пізніше вони відвоювали собі Константинополь, який і став столицею Туреччини, прибравши нову назву Стамбул. Окупація Афону затяглася на віки, і лише 1912-го (у результаті Балканської війни) Свята Гора визволилася з ярма Османської імперії. Нагадаємо, нині Афон — особлива територія Грецької Республіки.
У травні 1963 року широко й урочисто відзначалося тисячоліття в цьому дивовижному закуті нашої планети. Отож, автори, окрім кількаразового ходіння у Святі місця, змушені були перелопатити в бібліотеках немало історичних документів, в яких «світився» слід од сіяння Святої Гори.
Мусимо особливо виокремити: книга «Святий Афон і Україна» у вищій мірі пізнавальна річ. В архівній грамоті, знайденій у найстарішій обителі Афону, у Великій Лаврі, зафіксовані підписи ігуменів діючих на той час святогірських монастирів. Диво з див, але серед цих преподобних імен «красується» чернець Герасим. Ось яким німбом світиться цей високодостойний непорочний праведник: «Герасим, монах обителі Роса, засвідчуючи, власноручно підписав». Датовано 1016 роком!
Так і хочеться вигукнути! Це наш, наш соколик із землі Київсько-Руської туди залетів! Лиш погляньте-но, куди залетів? У благословенні місця, Богом обрані. Та й коли відважився в путь далеку! У древню-древню давнину, ім’я якої сиве од власної сивини тисячоліття з гаком.
Цей запис переконливо доносить: іще в прадавню минувшину на Афоні діяла обитель Росів — вихідців із Київської Русі. От з якої глибини віків предки напитували собі дорогу на Афон! Не просто напитували, а «вибивались» в ігумени, пресвітери.
А хіба не пізнавальний сам опис столиці Святої Гори — Кареї! Тут мешкають лише чоловіки. Немає в столиці дітей. І так було завжди, відколи існує Автономна монашеська держава Свята Гора. Жінку, яка наважиться ступити на землю цієї суто чоловічої держави, чекає ув’язнення на 8—12 місяців. Цікава деталь: за дотримання цієї заведенції стежать не іноки, а професійні стражі порядку.
У Кареї діє церковна академія — Афоніада, історія якої бере початок із 1749 року.
Звісно, ми не можемо переповідати всього того, що написано в книзі про академію. Наведемо лише одне спостереження: «Побувавши в гуртожитку, де живуть учні академії, — діляться враженнями автори книги, — ми не могли не звернути увагу на чистоту, порядок і скромну обстановку в ньому. До цього іноків привчають з юних літ».
На півострові Афон діє аж двадцять монастирів! У багатьох із них автори побували, а в книзі під заголовком «Незмінна двадцятка» розповіли про всі оці духовні заклади.
Душа наша хилиться до монастиря святого Пантелеймона. І ось чому. Цей монастир має три історичні і духовні центри. Перший, найдревніший, за переказами, заснував іще рівноапостольний київський князь Володимир. Його присвячено Пресвятій
Богородиці Ксилургу. Нині це — скит Успіння Божої Матері.
Богослужіння в афонських монастирях здійснюється переважно грецькою мовою. Молитва для афонських монахів витворювалась, поглиблювалася впродовж тисячоліття. У ній — і наука, і мистецтво, і, звісна річ, висока мораль. Ось що писав про молитву відомий святогірський старець Іосиф Ватопедський: «Якщо хочеш молитися, не засмучуй нікого, інакше всує будеш молитися», «Отці називають молитву зброєю духовною, і без неї ніхто не може вийти на борню. Інакше буде взятий у полон, і поведуть його в країну ворогів».
Той, хто вирішив постригтися в ченці, дає обітниці. Митрополит Іларіон (Іван Огієнко) виділяє кілька з них, це, зокрема, нестяжання. А далі йде вельми злободенне, сказати, сучасне тлумачення цього поняття: «Нещастя світу найбільше в тому, що він безупинно гониться за стяганням, за маєтками, за багатством. Ідучи в чернецтво, монах роздає все своє майно бідним або дарує монастиреві».
От би зачитати ці повчальні слова славетного митрополита нашим «рідним» українським корупціонерам! Аферистам, шкурникам, пройдисвітам усіх мастей. Ну й олігархів просвітити, як і тих можновладців, котрі розпухли від украденого в народу. Може б, якась струна озвалася в їхніх душах, може, святе Слово вивело б на праведну дорогу? Ох, марнота марнот — геть усе марнота! Є таке гарне українське прислів’я, неначе вирок в останній інстанції: горбатого могила справить.
Автори заслуговують на похвальне слово за те, що книга густо «заселена» подвижниками — постатями воістину історичними. А серед них: князі Острозькі, Іов Борецький, Василь Григорович-Барський, Ісаакій Борискевич, Паїсій Величковський, Петро Могила...
Ну й велет духу Іван Вишенський, не забутий в Україні. Ось епізод з його життя, що вражає уяву: «Зачувши про затворництво Великого старця, православні віряни Луцька збирають кошти і виряджають у далеку дорогу на Святу Гору своїх представників, щоб просити Івана Вишенського перервати усамітнення, повернутися з Афону в Україну для захисту православ’я від католицької експансії, польсько-шляхетського гніту», — пишуть автори книги.
Як відомо, Іван Франко написав свою знамениту поему «Іван Вишенський» про цього Великого українця.
А ще в книзі «Святий Афон і Україна» заявлена вельми дорога і трепетна для нас, українців, тема: про зв’язки із Афоном козацького війська Запорізького. Про безкорисливу допомогу, що її надавали ці «вольні та нескорені» лицарі з південноукраїнського степу святогірському чернецтву.
...Отож, книга по самісінькі вінця, немовби ото відро з криниці, виповнена змістом — самою лиш сокровенною суттю. Протиснутися в тексті чомусь зайвому, сказати, плохенькому, просто нереально.
Книга добротно «зроблена» сумлінними авторами. Без суєти, без шарпанини в затяжних буднях, без погоні за темпами: стук-грюк, аби з рук. Це так не схоже на сучасний скоропис багатьох скорописців.
Сама тема чернецтва, висока мораль тих, хто присвятив своє життя служінню Всевишньому; розповіді про подвижників, котрі інтереси України ставили понад усе, не дбаючи про особисту вигоду, про диявольське у подобі срібла-злата, — усе це спонукає до непростих роздумів. Для чого ми прийшли в цей горенний світ, для чого живемо і чи праведно живемо?..
На Афоні, як у ніяких краях, шанується тиша, спокій у буднях. Тут усе робиться для того, щоб людина перебувала в стані душевної рівноваги. На жаль, світ нині збурений ненавистю, розбратом, війнами. Гинуть сотні, тисячі безневинних людей, а це чиїсь батьки, діти. Якраз отут книга «Святий Афон і Україна» виконує ще одну важливу місію, а саме: хто її прочитає, неодмінно стане добрішим, милосерднішим, чистішим у помислах та діяннях.
Книга написана в гарній, довірливій тональності. З усього видно, що замишлялася вона також для тих, кому ніколи не пощастить ходити на Афон. Автори неначе промовляють уголос: ми стільки переробили роботи, щоб ви теж «побували» на Святій Горі — в цьому дивовижному, мабуть, найнамоленішому куточку на планеті Земля.
Не полишає думка, ніби книга творилася авторами на одному диханні. Але це оманливе враження. Бо насправді за кожним рядком, сторінкою, розділом стоїть його Величність тяжкий Труд.
Відомому громадському діячу, голові Київської організації НСЖУ, заслуженому журналісту України, лауреату ордена «За заслуги» Михайлу Сороці (на знімку) сьогодні виповнюється 70 літ.
Талант Михайла Михайловича вирізнявся в усьому: у навчанні в студентські роки, роботі у провідних національних виданнях, створенні та керівництві популярним вагомим часописом «Урядовий кур’єр».
У творчому тандемі із сином Олексієм М. Сорока підготував і видрукував кілька потужних книжок із широким тематичним видноколом: від Олімпійських ігор до розповіді про рідне село Романів, що на Волині.
І ось тепер — «Святий Афон і Україна». Воістину безмежне прагнення до утвердження національної гідності, соборності, тяглості у віках.
Тож бажаємо ювіляру творчої наснаги, здоров’я, сімейного благополуччя.
Многая літа.
Друзі.
Степан КОЛЕСНИК, письменник, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка.
