Наше село Заболоття Володимирецького району Рівненщини — чи не найближчий сусід Рівненської АЕС, а відтак і міста рівненських атомників Вараша. 28 серпня 2003 року, ще коли про децентралізацію так активно не говорили, як нині, тодішня місцева влада міста Кузнецовська (так називався нинішній Вараш) прийняла рішення № 175 «Про включення села Заболоття з прилеглими до нього землями до меж міста Кузнецовськ». Такий широкий жест було зроблено не просто так, а у відповідь на те, що Заболоттівська сільська рада передала Кузнецовську 274,76 гектара земель. Адже місту атомників потрібно було розбудовуватись, розширюватись.
Заболоттівці тоді вже бачили себе городянами, забувши про повчальний вислів героя одного із сатиричних творів: уранці — гроші, увечері — стільці. Тож коли про децентралізацію та об’єднання громад прийняли відповідний закон, мешканці Заболоття ще у 2014—2015 роках на громадських слуханнях та під час опитувань укотре (вже офіційно) підтвердили своє бажання об’єднатися з містом атомників. Але не так сталося, як гадалося. Землю місто забрало, за неї вже з 1 січня 2004 року почало отримувати до бюджету чималенькі кошти у вигляді податку за землю, а ось приєднувати до себе наше Заболоття не поспішало. Тільки в 2017 році за нашу заболоттівську землю до міського бюджету Вараша надійшло 30 мільйонів гривень у вигляді податку за землю.
Заболоттівським сільським головою мене обрано не так давно, тож я спробував звернутися до сусідів і нагадати їм: мовляв, коли буде виконана обіцянка про включення нашого села із прилеглими до нього землями до меж міста Вараш (так перейменовано Кузнецовськ)? Тим паче що підстави для такого звернення в мене та сільських депутатів були: 15 червня 2017 року Вараська міська рада прийняла рішення про призупинення об’єднання наших громад.
Це, звичайно, обурило нашу громаду. Їй і самій передана земелька не завадила б, як і податки за неї, що могли б «залатати» наш дірявий і злиденний сільський бюджет, якого ледве вистачає на захищені статті видатків. Адже в закладах освіти села потрібно замінити вікна та двері, відремонтувати аварійну покрівлю в дошкільному навчальному закладі, сільський Будинок культури, провести вуличне освітлення на деяких вулицях, зокрема, і на тих, де будуватимуться учасники АТО, в тому числі й із міста Вараш. Проектно-кошторисна документація на проведення вуличного освітлення вже готова...
Ось і виходить, що наше Заболоття втратило фінансовий ресурс, передавши свої землі місту в надії на приєднання села до Вараша. Фінансову скруту поглиблює і те, що жодних видів субвенцій чи дотацій з районного бюджету сільський бюджет не отримує. Хоча наше село й найближче розташоване до Рівненської АЕС, однак район не переказав жодної копійки із коштів, що надходять населеним пунктам 30-кілометрової зони спостереження у вигляді компенсації за сусідство з РАЕС. Як можна пояснити селянам, що градирні
РАЕС межують з їхніми городами, а коштів сільський бюджет за таке сусідство не отримував протягом 2015—2017 років? Їх не було і в попередні роки.
Я спілкуюся із сільськими головами Маневицького району Волинської області. Так ось, наші сусіди — села Цмінівської сільради цього району — у 2015-му та 2016 році отримали кошти на дороги по своїх селах: у 2015 році Хряськ — 589 тисяч гривень, у 2016 році Цміни — 791886 гривень. У 2017-му в Цмінах проведено реконструкцію котельні із встановленням твердопаливного котла та заміною димової труби в школі.
Попри недружній жест з боку міської влади Вараша, яка, користуючись нашими землями, водночас зупинила об’єднання, Заболоття завжди як може підтримує місто. Так, протягом останніх років надало 22 земельні ділянки в одному з масивів під житлову забудову мешканцям Вараша, а також у самому селі, позитивно вирішено й питання відведення земельних ділянок під садівництво для учасників АТО, члени спілки АТО отримали наділи під житлову забудову. Вихованцям міської спортивної школи дозволили безплатно користуватися сільським стадіоном — на ньому вони проводили різноманітні змагання.
Це вже тепер, через 14 років, ми бачимо, що наші попередники — депутати та керівники села — поспішили із прийняттям рішення про передачу землі тодішньому Кузнецовську. Мабуть, розраховували на порядність міста. Натомість Заболоття поки що має від того дірку від бублика і проблеми, які не може розв’язати через безгрошів’я.
Роман ХОНДОКА, сільський голова.
Зоболоття
Володимирецького району
Рівненської області.
