У гостях «Голосу України» Анатолій Кінах (на знімку) — український політик і державний діяч, екс-прем’єр-міністр, президент Українського союзу промисловців і підприємців.

— Минулий рік був багатим на законодавче оформлення і запровадження реформ, зокрема пенсійної, судової, освітньої та медичної. Зрозуміло, що в напрацьованих концепціях, стратегіях та інших документах все виписано дуже привабливо, красиво. Проте написане ще не означає реалізоване. Як ви оцінюєте рік минулий?

— Дякую за можливість зустрічі з колективом газети.
Минулий рік, як і останній період розвитку нашої держави, був доволі неоднозначний. Для того, щоб ставити завдання на державному рівні щодо економіки, суспільства, держави загалом, необхідно діяти державницькими, програмними методами. При цьому обов’язково якнайшвидше здійснити діагностику. Це як в медицині — діагностика має бути системною, високопрофесійною, деполітизованою. Тільки так можна приймати відповідні рішення, як тактичні, так і стратегічні. А засоби масової інформації мають висвітлювати процеси — як основа чесної та прозорої комунікації між владою та  українським народом.
Друге. 2017-й, на жаль, не створив умов для тих темпів розвитку, які нам необхідні, щоб люди відчули реальну позитивну зміну якості життя. Я змушений постійно робити зауваження високопосадовцям, коли чую їхні переможні звіти. За 2014—2015 роки ВВП упав десь на 17%. І держава, насамперед система влади, повинна ставити завдання, щоб зростання ВВП було на рівні 6—8%. Коли ми затверджували бюджет на 2017 рік, основний показник ВВП у прогнозі був на рівні 3,5%, інфляція на рівні 8. По факту ми маємо до 2% зростання ВВП, інфляцію — 13,8%. Це підтверджує серйозну проблему — питання ефективності того, що ми називаємо державним менеджментом, вміння інститутів влади організувати виконання важливих завдань. Тому минулий рік за макропоказниками вважаємо дуже проблемним і необхідно діяти, щоб змінити ситуацію на краще.
Є, на мій погляд, головні показники — якість життя громадян, стан здоров’я людей, як розвивається демографічна ситуація (народжуваність, смертність), які показують ефективність державної політики в цілому. Ці показники не можуть бути предметом маніпуляцій. Торік ООН сформулювала висновок, що 60% українців живуть за межею бідності. В ООН є стандарт — норма 150 доларів США на місяць на людину. Є також показник абсолютної бідності — 1,9 долара США на людину на добу. Тобто прожитковий мінімум 1700 гривень по Україні встановлено за показником абсолютної бідності. Коментарі зайві.
За даними ООН, Україна у 2017 році за рівнем народжуваності — на 172-му місці у світі. Всесвітня організація охорони здоров’я зарахувала Україну до десятка найгірших країн за динамікою скорочення чисельності населення. І це, на жаль, підтверджується нашою внутрішньою статистикою — за минулий рік прогнозне скорочення населення України — приблизно мінус 200 тисяч осіб (точна інформація: за 9 місяців 2017-го — мінус 151 тисяча). На 61 народженого малюка — 100 померлих — це наша статистика. І я вважаю, що ці дані повинні бути у центрі уваги всього суспільства і влади. Фахівці Національної академії наук, світова соціологія називають це депопуляцією.
Засоби масової інформації повинні порушувати ці болючі питання. Це також предмет для розгляду на засіданнях Верховної Ради із залученням фахівців. При цьому конкретно діяти на основі цільових державних програм. Це — перше.
Друге, у 2017-му в структурі нашого експорту 43% — це сировина аграріїв, 21—22% — продукція гірничої, металургійної промисловості, напівфабрикати. У сумі приблизно до 65 відсотків Україна має експорт сировинного характеру. Найближчий аналог — це експорт колоній колишньої Великої Британії. І десь 7—8% експорту — авіабудування, машинобудування, енергетична галузь тощо.
Як приклад, за участі США (Рузвельт) і Великобританії (Черчилль) перед планом Маршалла був розроблений план Моргентау (на той час міністр фінансів США) для того, щоб Німеччину перетворити на аграрно-сировинну державу і не допустити в цій країні розвитку індустрії, особливо оборонної. А коли порахували, то виявилось, що потрібно лише 15 мільйонів німців, бо аграрна галузь не може надавати достатньо робочих місць, щоб забезпечити все населення. І від плану Моргентау відмовилися та обрали індустріальний план розвитку — план Маршалла.
І те, що Україна поглиблює свій сировинний статус — це напряму впливає на нашу демографію. В умовах сировинної економіки тільки 15—20 мільйонів осіб будуть забезпечені робочими місцями. Думаю, ви не хочете  бачити таким майбутнє України.
Тому важливо підсилювати державну промислову політику: переводити її на індустріальні, інноваційні рейки, розвивати наукоємні галузі тощо. Показники 2017-го повинні бути в центрі уваги не тільки влади, а й громадськості. У парламенті варто ставити питання не для того, щоб збурити ситуацію, а щоб здійснити діагностику, визначити тенденції, і на цій основі формувати правильні системи виходу із складних ситуацій. 
Що стосується реформ, мене запитують: назвіть одну серйозну програму, яка сьогодні реалізовується в Україні. Хочу сказати — на жаль, немає таких програм. Якщо є програма уряду, то це, по суті, максимум протокол намірів. Державна програма — загальноміжнародний стандарт — чіткий систематизований документ: законодавче забезпечення, ресурсне, терміни, результати, виконавці, персоналії, відповідальні, моніторинг, контроль.
Закон про медичну реформу — це закон чи державна програма? Якщо програма — де розрахунки кадрів, платоспроможності, що повинні бути в основі програми, як реформування медицини? Збираємося у складі: Національна академія медичних наук, суперфахівці Тодуров, Сердюк, Ємець, Князевич та інші. Вони кажуть: ми не можемо вести цей діалог, нас ніхто не слухає — зворотного зв’язку немає. Як у таких умовах можна працювати?
Надсерйозніше питання — це кадри і платоспроможність людей з точки зору доступу до якісних медичних послуг. Дефіцит медичних кадрів збільшується у зв’язку з трудовою міграцією. Причому не тільки на рівні хірургів, а навіть на рівні технічного персоналу.
Останні дані наших соціологів щодо рівня платоспроможності українців — до 80% родинного бюджету витрачається на продукти харчування та оплату комунальних послуг.
У першому кварталі цього року збиратимемо уряд, комітети Верховної Ради, фахівців, щоб це обговорити. Наприклад, у Польщі під час переходу медицини на ринкові умови з метою недопущення погіршення доступу населення до медичних послуг на державному рівні було створено Національний фонд здоров’я. І  він працював з перших днів за всіма напрямами, що стосуються якості життя, здоров’я людей тощо.
У цій частині нам доведеться щільно попрацювати на початку цього року. Галузь охорони здоров’я стосується кожного українця, і вищого рівня відповідальності немає — це межа, яку не можна переступати.
Щодо пенсійної реформи. На жаль, аналогічно, програми теж немає. З 1 січня 2018 року, хто виходитиме на пенсію — чоловіки — 60 років, жінки — 58,5, повинні представити документи про наявність 25-річного стажу роботи зі сплатою страхових внесків з подальшим зростанням до 35 років. Усі пам’ятають 90-ті роки: тіньова економіка, зупинка підприємств, багато людей викинено на вулицю, трудова міграція тощо. Щодо цієї реформи лунають експертні відгуки, що вона спрямована на скорочення чисельності тих, хто має право на пенсію, і в такий спосіб знизиться дефіцит Пенсійного фонду. Щодо пенсійної реформи є багато питань, і ми працюватимемо над тим, щоб вона мала вигляд серйозної програми.
Так само у експертів, фахівців багато обґрунтованих питань до так званої освітньої реформи.
— Нещодавно було змінено так званий споживчий кошик, збільшено розмір прожиткового мінімуму. З 1 січня цього року він у середньому становить 1700 грн, мінімальна ж пенсія за віком — 1373 грн, до кінця року вона має збільшитися аж до 1497 грн. Тобто все одно не досягне прожиткового мінімуму. Чи є це реальним відображенням економічного зростання?
— Щодо економічного зростання, то я можу тільки наголосити на відсутності чітких програм стратегії розвитку з точки зору наших національних інтересів. І що дуже важливо — відсутність програм, які повинні передусім бути спрямовані на використання того величезного потенціалу, який є в Україні: і природного, і інтелектуального, і географічного, і кадрового, і науково-технічного тощо. Пора перестати перетворювати кожен транш МВФ у національне свято. Борги потрібно віддавати не за рахунок нових боргів, а за рахунок створення умов для розвитку української економіки, використання потенціалу, який у нас є, і це визнає весь світ. І головне, щоб було розуміння, що виконання нашого українського домашнього завдання залежить від нас. При всій повазі до співпраці з партнерами, головне залежить від нас.
Який повинен бути прожитковий мінімум в Україні? Фахівці наприкінці минулого року назвали від 5 до 7 тисяч гривень. І це, у принципі, відображає більш-менш реальний стан речей. Сьогодні називається 1700 гривень прожитковий мінімум, який, по суті, занижений мінімум утричі. Ніхто не закликає миттєво це вирішувати, бо ми розуміємо — папірці теж не потрібні. Це має бути пов’язано з розвитком економіки, її ефективності, зі зростанням кількості робочих місць, зайнятості, конкурентоспроможності загалом. Але потрібно знати правду. 
Візьмемо за приклад Польщу. У 2017 році мінімальна місячна заробітна плата була на рівні 453 євро. Це практично в 2,5 разу більше, ніж наша середня заробітна плата, а у них мінімальна. Середня зарплата в Польщі (це їхні урядові дані) сягає майже тисячі євро на людину. Середній вік наших чоловіків, які там працюють, 34—35 років. Саме той вік, коли людина максимально працездатна. І поляки за рахунок трудових мігрантів вирішують свої демографічні проблеми. У них довгострокова міграційна стратегія. За їхніми розрахунками, щоб зберегти хороші темпи економічного розвитку, ще на 10—15 років потрібно 4—5 мільйонів мігрантів. І вектор уваги спрямований на Україну. І це дуже серйозно.
Ще минулого року ми надіслати спільну пропозицію в уряд, що необхідно розглянути на засіданні уряду стан справ із трудовим потенціалом України. І відпрацювати спільні заходи з його збереження і розвитку. А це передбачає комплексне завдання, починаючи із системи профтехосвіти і завершуючи формуванням робочих місць, стимули для роботодавців, розвиток підприємництва тощо. За сприятливих умов можна створити інвестиційний клімат, правовий захист власника, інвестора, але без кваліфікованих рук жодна інвестиція результату не дасть.
Знову про діагностику. За стандартами ООН мінімум раз на десять років держава повинна проводити перепис населення. Останній перепис населення був 2001 року. Тоді нарахували 48,5 млн громадян. До сьогодні жодних переписів не було. Уряд обіцяє зробити його десь у 2020 році. І нам це зауваження роблять уже всі міжнародні структури. Хоча це насамперед необхідно для нас самих — знати, скільки є людей в Україні. Не хочу загострювати увагу на цьому, але, як кажуть, є привід. Ми наполягаємо на проведенні цільового засідання Кабінету Міністрів із питань нашої державної політики щодо збереження і розвитку трудового потенціалу України. 
— Нині в країні гостро постала проблема вакцинації...
— Ще півтора року тому Всесвітня організація охорони здоров’я била на сполох і включила Україну в п’ятірку держав із найгіршим рівнем вакцинації населення, нижчим 50%, особливо з таких хвороб, як кір, дифтерія. Била на сполох і попереджала: не змінюватимете ситуацію — матимете негативні явища. І ціна їм — життя людей, особливо дітей.
Адекватних дій не було. Так, є деяка активність по вакцинах. У розвинених країнах, у тому числі Східної Європи, вакцинація є предметом державної політики. Для того щоб запобігати епідеміям, щонайменше 90% населення повинно бути охоплено вакцинацією. Це медичні стандарти. У деяких державах, наприклад, у Франції, Словенії запроваджено дуже серйозні нормативи, включаючи штрафні санкції по відношенню до батьків. Якщо дитина невакцинована, у Франції батьки повинні сплатити штраф 2 тисячі євро, вони мають максимальні труднощі по доступу дитини в дитячі заклади. Постійно проводиться інформаційно-роз’яснювальна робота. У Польщі штрафів немає, але вакцинація здійснюється за стандартами Всесвітньої організації охорони здоров’я. І коли я чую від деяких наших відповідальних осіб, що зрив вакцинації через те, що батьки не хочуть вакцинувати, то це навіть не коментується. 
Щодо прожиткового мінімуму, трудової міграції, стану здоров’я — ці проблеми комплексні. Для того щоб виправляти становище, потрібно працювати в комплексі, не висмикуючи ту чи іншу проблему. Бо у світі це називається якістю життя громадян.
Ми тут ведемо дискусію про прожитковий мінімум, мінімальну зарплату, пенсію, а в розвинутому світі ведуться дискусії, як підвищити якість життя. Якість життя — це все: у якому будинку живеш, у якому транспорті їдеш, по якій вулиці йдеш, як відпочиваєш тощо. Розвинутий світ бореться за якість життя. А ми, поки що, на жаль, за такі параметри, які формують умови фізичного виживання.
Нагадаю цитату Генрі Форда. Він сказав це дуже давно, але актуальність для нас аж зашкалює: «Демократія починається з того моменту, коли людина отримує 15 доларів на годину». От такі в них стандарти. Що він мав на увазі? Думаю, ми розуміємо, що коли людина перестає боротися за фізичне виживання, вона починає думати про більш високі цілі, має можливість самовдосконалюватися тощо.
Не засуджую трудових мігрантів, люди шукають засоби існування. І жодними звинуваченнями і заборонами цю проблему не розв’язати. Потрібно створювати гідні умови життя на своїй рідній землі, як робить весь світ.
— Пане Анатолію, ми говорили сьогодні про різні проблематичні сфери України, про статистичні дані, а які б ви могли назвати досягнення українців за минулий рік?
— По-перше, вбачаю деякі позитивні моменти, які стосуються децентралізації. Хоча там дуже багато роботи. Починаючи з необхідності зміни Конституції, яка не передбачає те, що робиться з точки зору об’єднаних територіальних громад. Але вже сам факт, що держава зробила крок і дає не тільки повноваження, а й ресурси. Це позитивно відображається на дохідній частині місцевих бюджетів. Вважаю, що це дуже перспективно, але це лише перший крок.
Однозначно позитивним можна назвати факт уже остаточної ратифікації Асоціації про співпрацю України та Європейського Союзу і в економічній, і в політичній частині. Це дуже серйозний чинник, але ще не фініш. Це початок дуже напруженої роботи. І питання дати вступу в ЄС — це не самоціль. Питання в тому, щоб, уже базуючись на цих нормативних документах, ми формували на українській землі сучасні європейські стандарти. Знову-таки, верховенство права, якість життя людей тощо. І на цьому не потрібно зупинятися. Йдеться вже про виконання. Я впевнений, що тут величезні можливості — і ця робота має бути однією з пріоритетних. Навіть в умовах Асоціації ми повинні розуміти, що є конкуренція — вона існує й існуватиме завжди. І ніхто у світі не слухає і не поважає слабких і неконкурентоспроможних, у тому числі і в рамках Асоціації. 
— Як ви вважаєте, скільки для цього потрібно часу?
— За нашими розрахунками, для того щоб вийти на показники, які дають можливість зрівнювати із середньоєвропейськими, — це щонайменше 7—8 років серйозної, напруженої, але системної програмної роботи. Упевнений, що альтернативи цій роботі просто немає. У жодному разі це не можна політизувати, треба максимально дивитися на досвід сусідніх держав, вивчати, що вони робили. Не сліпо копіювати цей досвід, а адаптувати до наших національних інтересів, до наших умов. І знову-таки, в основі — ті стандарти, які мають панувати на українській землі. Це саме та основа нашого українського домашнього завдання.
За всієї відкритості, демократії і симпатії до нас ЄС захищає і свої інтереси. Наприклад, дискусія про ліс-кругляк. Упевнений, що ми діємо правильно. Ті 600 мільйонів євро, які вони заморозили, незрівнянні з витратами. І навіть, незважаючи на труднощі, у нас за минулий рік обсяг інвестицій у деревопереробній галузі поступово збільшується. Усі починають розуміти, що Україна свою позицію не змінює. І що ця сировина повинна перероблятися на українській землі за рахунок створення доданої вартості — і поступово інвестиції йдуть у цей сектор. Це правильно. Сподіваюся, що ця позиція у нас не зміниться, незважаючи на деякий тиск Європейського Союзу. Як приклад — з точку зору захисту національних інтересів, на чому треба вчитися — можна навести ситуацію із соняшниковою олією. Соняшник — це така культура, яка дуже виснажує землю. Після того як його посієш, важко 3—4 роки отримати щось  високоврожайне на цій землі. Й у світі немає великого бажання (у розвинених країнах) мати великі площі соняшнику. Краще отримувати сировину. Але ми наприкінці 90-х років (1998—1999 рр.), і парламент підтримав, запровадили обмежене мито —  десь 30 євро на тонну з експорту насіння соняшнику з території України. І він став неконкурентоспроможним як сировина. Після цього — вибух інвестицій, розвиток галузі, і сьогодні Україна посідає перше-друге місце у світі з експорту соняшникової олії — продукції з високою доданою вартістю. Аналогічною була і ситуація з «ніжками Буша». Весь пострадянський простір, включно з Україною, був ними завалений. Ми також увели мито. Пам’ятаю, були проблеми. Але ми цей тиск витримали, створили умови і потім за два роки забезпечили увесь внутрішній ринок курятиною українського виробництва, а тепер експортуємо її щонайменше до 60 держав.
— Воєнні дії на сході країни скоротили наш індустріальний потенціал. Вимушена переорієнтація на європейські ринки, зменшення експорту продукції промислового виробництва, зростання попиту на сільськогосподарську продукцію, здебільшого сировину, поступово перетворюють нас на країну сировинного додатку. До того ж іноземний інвестор в Україну поки що йде обережно. Як виправити ситуацію із розбалансуванням імпорту та експорту, що треба зробити, щоб зацікавити іноземного інвестора прийти в Україну і де шукати ринки збуту промислової продукції?
— У зв’язку з війною на сході ми втратили майже 50% свого експорту. І тепер нам необхідно займатися диверсифікацією, шукати нові ринки і т. д.
Угода про Асоціацію з ЄС дає стимули, таку можливість. Бо якщо продукція українського виробника відповідає вимогам Європейського Союзу, то така продукція має шанс бути конкурентоспроможною в будь-якому секторі світової економіки. Я це зараховую до позитиву минулого року. Безумовно, безвізовий режим у всіх цих дискусіях — це також позитивний результат, але тут не варто займатися лише переможними реляціями. Це туристична віза, по суті. А хто мав кошти, будемо відвертими, він і без такого режиму міг спокійно мандрувати по всьому світу. Безвіз — це нормально, але ми маємо розуміти, що це краплина того, що стосується гідного спілкування наших громадян зі світом.
— На вашу думку, чи здатен вітчизняний оборонпром витягти українську економіку і що для цього треба робити? І особисто ваша думка: чому третій рік поспіль у нас немає в уряді віце-прем’єра з оборонних питань? 
— Питання оборонпрому потребує окремого серйозного розгляду. Український оборонно-промисловий комплекс — це, по суті, продукція з довготривалим циклом виробництва. Має дуже серйозні складові — науково-технічну, інтелектуальну. І цикли — щонайменше 3—4—7 років. Це потребує дуже серйозної системної програмної роботи і, що дуже важливо, системи управління процесами. Адже ми, по суті, перебуваємо в стані війни. Для цього необхідно, щоб у держави була чітка стратегія національної безпеки. В усіх розвинених країнах вона є, і хоча б раз на два-три роки переглядається, удосконалюється у зв’язку з тенденціями національної, світової безпеки. Повинна бути чітка програма розвитку Збройних Сил, цьому мають передувати такі серйозні державні документи, як Воєнна доктрина з галузевими напрямками, в тому числі, програма розвитку ОПК, програма розвитку спецтехніки, зброї тощо. І це в комплексі формує якраз дієздатність не тільки оборонно-промислового комплексу, а й оборонну стратегію держави. Що нас турбує: немає чіткої затвердженої програми реформування Збройних Сил України. На що має працювати «Укроборонпром»? Державний концерн «Укроборонпром», на жаль, був створений як структура, яка повинна була витискати залишки прибутковості, і там дуже мало було державної політики. На сьогодні немає чіткої вертикалі з Кабінетом Міністрів, як ви правильно зазначили, немає віце-прем’єр-міністра. Багато питань, зокрема, ефективності використання коштів, прозорості всіх конкурсів, тендерів тощо.
На наш погляд, необхідно передусім:
а) сформувати вертикаль управління, зокрема, і в уряді;
б) провести дуже серйозний аудит — і управлінський, і фінансовий. На основі оборонної програми визначитися, які підприємства необхідні для України з точки зору їхнього статусу як державні і стратегічно важливі. Які підприємства можна відпускати у вільне ринкове плавання, щоб зберегти їм шанс на виживання;
в) здійснити кооперацію. З точки зору кінцевої продукції наш «Укроборонпром» може забезпечити українські Збройні Сили максимум десь до 20%. Усе решта — кооперація. І це потребує дуже серйозного удосконалення законодавства. Починаючи з військово-технічної співпраці, залучення інвестицій, умов державно-приватного партнерства в «Укроборопромі». Немає підприємств оборонно-промислового чи військово-оборонного комплексу в таких державах, як Сполучені Штати чи Франція, які на сто відсотків виконують тільки військові замовлення, там 50—60% — це цивільна продукція і паралельне виконання замовлень для оборони.
— Який ваш прогноз щодо фінансового стану?
— У бюджеті заклали курс долара на рівні 30 з десятими. Ризики дуже серйозні. По-перше, припинено програму з МВФ. Чому це так ризиковано? До програми МВФ прив’язані всі інші програми — і Світового банку, і Європейського Союзу. Все це заморожено. Минулого року у нас уже було від’ємне сальдо. Ми отримали один транш від МВФ торік у квітні — мільярд доларів, а заплатили МВФ за зобов’язаннями за минулі борги майже 1,3 млрд дол.
Тобто ми заплатили МВФ більше, ніж отримали. Це створює дуже серйозне навантаження на фінансову систему. 175 млрд грн у бюджеті заплановано на розрахунки за внутрішніми і зовнішніми боргами України. 175 млрд грн — це понад 5 млрд дол.
У нас формується від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі. Тобто ми імпортуємо більше, ніж експортуємо. Це дуже серйозний іспит. Однак на 2018 рік не прогнозуємо величезних коливань, це реальний прогноз, що гривня утримається в параметрах, закладених у бюджеті. Але у 2019-му і 2020-му Україна повинна повернути майже 12 млрд дол. тільки МВФ. Є внутрішній і деякі інші борги за гарантіями держави. На сьогодні наші золотовалютні резерви становлять 19 млрд, чого недостатньо в умовах пікових виплат. Є ризики, які залежать від рішень судів у Лондоні, Стокгольмі — це додатково 5 млрд дол зовнішніх виплат.
Це ті питання, які сьогодні є ризиком для курсу гривні. Але ще раз повторюю: у разі розумної системної роботи в 2018-му різких коливань відносно того, що закладено в бюджеті, не повинно бути. Та  основне — наскільки правильні рішення будуть у парламенту, уряду, Президента.
— Було б цікаво почути, як ви оцінюєте нашу банківську систему. По суті, вона ж не виконує своєї основної функції — кредитування, без чого економіка нормально розвиватися не може...
— Ліквідовано майже 90 банків. Але що відбулося? Ліквідовано насамперед банки з національним капіталом. Тобто, по суті, за цей період завдано безжального удару по тому національному банковому капіталу, який формувався за всі роки незалежності. Банки з іноземним капіталом, дочірні банки залишилися. Частка державних банків уже досягає 70%.
Є проблеми з конкурентоспроможністю банківської системи. Втрачено десятки і десятки мільярдів гривень безповоротно — і юридичних, і фізичних осіб. Безпрецедентний удар по довірі до банківської системи. Понад те, всі ці жертви не створили сприятливіших умов доступу до ресурсів. Національний банк підвищує облікову ставку (на 01.02.2018 — 16%), і нині комерційні кредити — понад 20%. Центральноєвропейський банк кредитує на рівні 0,25%, і спробуй конкуруй, починаючи від селянина і завершуючи промисловістю, які вимагають середньострокових кредитів на сприятливих умовах. Тобто всі ці жертви не створили якісної банківської системи, яка дала б можливість обслуговувати економіку України на нормальних ринкових сприятливих умовах.
Іноді нагадую в дискусіях: будь ласка, хоча б вивчайте основні функції таких відомих у світі фінансових структур, як федеральна резервна система Сполучених Штатів, Європейський центральний банк, банки інших держав. У них дві основні функції. Перша — стримання інфляції, безумовно, ринковими методами. Друга — сприяння зростанню ділової активності і створення нових робочих місць. Ця друга частина, яка мала бути найважливішою з точки зору функцій нашого Національного банку, практично ігнорується.
На жаль, банківська система відірвана від реального сектору і, по суті, її прибутковість залежить не від ефективності економіки, а передусім від вартості кредитів. Що стосується рефінансування комерційних банків. Що таке рефінанси — це пільговий державний кредит. Він видається комерційним банкам за ставкою на рівні облікової ставки Національного банку. А що таке державний кредит — це кошти населення. Тоді чому ви рефінансуєте комерційні банки за такою сприятливою вартістю, а ми не можемо за рахунок рефінансування забезпечити фінансовими ресурсами декілька пріоритетних програм? Серйозних. Наприклад, програму виробництва дитячого харчування, програму виробництва ліків, програму виробництва українського комбайна і т. д. Як це робить увесь світ. І ці кошти йдуть не на споживання, а на виробництво, вони не впливають на інфляцію. Але ні, заборонено. І ця ситуація неприпустима.
Уряд повинен працювати у тандемі з Національним банком і розв’язувати проблеми доступу до ресурсів. І це питання знову-таки комплексне. Ніхто не закликає друкувати гроші і роздавати їх направо і наліво. Але є методи. От, наприклад, коли комерційний банк фінансує пріоритетну програму, то цей кредит включається в норму обов’язкового резервування цього банку. І кошти не заморожуються в цих нормах, а працюють. Банк зацікавлений і сам шукає такі програми. Є й інші методи.
Ми пропонуємо Верховній Раді, уряду, Національному банку: давайте разом напрацюємо спільну програму. Так роблять усі розвинені держави без винятку.
І на завершення. Для того щоб досягти успіху, необхідно вийти на параметри розвитку, коли маємо стратегію, мету, світло в кінці тунелю, чесно ведемо діалог з суспільством, ставимо завдання і концентруємо навколо них наш розум, ресурси, працю. А в Україні, це факт, дуже багато талановитих і працездатних людей. ІТ-галузь це підтверджує. За кількістю ліцензованих програмістів ми входимо до п’ятірки найкращих у світі — Сполучені Штати, Індія, Росія, Ізраїль, Україна...
Це вкотре підтверджує, які талановиті наші люди.
— УСПП активно працює над завданням поліпшення ділового, інвестиційного клімату в нашій країні, розвитку трудового потенціалу та гідного життя громадян на рідній землі. Чи є у вас конкретні пропозиції?
— Є «Платформа економічного патріотизму: невідкладні заходи». Це, на мій погляд, серйозний аналіз загальнодержавної ситуації і перспективний план дій. «Платформа» є і в електронному варіанті на сайті УСПП, і в друкованому. До її підготовки долучилися Антикризова рада громадських організацій України, куди, окрім УСПП, входить ще майже сто потужних об’єднань промисловців, підприємців, роботодавців України, експерти, фахівці НАНУ тощо.

Вважаю, що «Платформа» реально може стати у пригоді представникам влади. Ось лише кілька представлених тем: захист прав власників бізнесу, відновлення трудового потенціалу, удосконалення фінансової системи, надходження інвестицій, розвиток будівництва, транспорту... Одне слово, є серйозні пропозиції.
— Дякуємо за розмову.

Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.
Більше фото тут — www.golos.com.ua