Один директор шахти зауважив: «У гірників завжди в запасі два «козирі» — вугілля і надія». Вугілля вистачить на сотні років, а от оптимізм закінчується. Минулий 2013-й не поповнив його запаси, а лише посилив напруженя, пов’язане з очікуванням змін на краще.

Вихід у роздержавленні?

Для вугільної промисловості країни і, зокрема, для луганських гірників, це був ще один складний рік. Він вимагав колосальних зусиль — як галузевого міністерства, так і керівництва області, щоб забезпечити сталу виробничу діяльність підприємств. Особливо тих, які добувають газову групу вугілля, — «Первомайськвугілля», «Лисичанськвугілля» і шахти «Луганськвугілля». Йшлося навіть не про нарощування видобутку, а хоча б про стабільну роботу в умовах профіциту вугілля, який влітку 2013 року досяг в Україні кількох мільйонів тонн. Причому на складах Луганщини була майже третина палива — близько мільйона тонн. Не маючи можливості реалізувати свою продукцію на енергоринку України, а отримані ресурси — направити до фонду заробітної плати, виконати соціальні зобов’язання, розплатитися за енергоносії та інші послуги, вуглярі регіону пережили досить непростий період.

Держпідтримка луганським підприємствам галузі становить 4,580 мільярда гривень на рік. Левова частка коштів (близько 90 відсотків) іде на погашення витрат із собівартості вугілля, а мізер, що залишився, не можна порівняти з потребами, які необхідні для розвитку шахтних виробництв. Торік, наприклад, на капітальне будівництво, відновлення виробничих потужностей, заряджання лав тощо держава змогла виділити вугільним підприємствам регіону лише 57 мільярдів гривень. Це, на жаль, менше, ніж 2012-го, на 415 мільйонів (!). Проблеми 2013-го перейшли в новий рік.

На чому ж тримається надія?

— Як відомо, все іде до роздержавлення вугільних підприємств, і в цьому плані 2014 рік має стати визначальним, — пояснює директор Департаменту промисловості та енергозбереження облдержадміністрації Дмитро Дрожжин (на знімку). — У 2013-му відбулася підготовча кампанія, пов’язана з документальним забезпеченням, передприватизаційною підготовкою, ухваленням відповідних нормативних актів. Про потенційних інвесторів, покупців, акціонерів, орендарів, конкурси не ідеться — усе це попереду. Поки ми говоримо, що підприємства вугільної галузі Луганської області до цього процесу практично готові. Сьогодні на вугільному ринку України, зокрема і для іноземних інвесторів, — досить складна ситуація. Наприклад, два підприємства із закордонними інвестиціями так і не змогли працювати в нових умовах і забезпечити дієздатність шахт, знайти нішу на споживчому ринку для реалізації добутого вугілля.

Безумовно, окрім негативних є і позитивні приклади, коли приватні інвестиції в капітальне будівництво, технічне переоснащення, забезпечення енергоефективності вугільного підприємства в десятки разів перевершують те, що сьогодні може собі дозволити наша держава. Скажімо, інвестиції в розвиток виробництва «Краснодонвугілля» 2013 року становили 419 мільйонів гривень, а компанія ДТЕК вклала 590 і 675 мільйонів у «Ровенькиантрацит» і «Свердловантрацит» відповідно. Це об’єктивні реальні приклади. Для повного технічного озброєння вугільних підприємств у держави не вистачає коштів. Тому альтернативи залученню позабюджетних асигнувань через інвестиції, оренду, концесію тощо, сьогодні немає. Це світова практика. Але цей процес повинен бути повністю прозорим, публічним, щоб не повторити помилок минулого. Вугілля було, залишається і буде нашим основним економічним ресурсом. Залучаючи недержавні ресурси і вкладаючи їх у розвиток вугільної галузі, ми повинні отримати відповідну віддачу.

Серед вуглевидобувних підприємств області, що мають державну форму власності, можна виокремити лише «Луганськвугілля», «Антрацит» і «Донбасантрацит», які 2013-го збільшили видобуток порівняно з попередніми періодами. Особливо великий прорив зробив «Донбассантрацит». Тут обсяг добутого вугілля за минулий рік становив 1 мільйон 370 тисяч тонн. Це дуже серйозний показник, якщо врахувати, що 2010-го на-гора видавали лише 705 тисяч тонн. Та головне досягнення «Донбасантрациту» — чітко окреслена перспектива розвитку підприємства, яка забезпечується трудовим колективом після того, як його очолив  досвідчений, во-льовий керівник Семен Керкез. Спільними зусиллями гірників, обласної, міської влади і галузевого міністерства на ДП вдалося навести лад і вивести його на новий рівень організації виробництва. Причому державне фінансування «Донбасантрациту» було таким самим, як і в інших вугільних підприємств.

— Саме в цьому і полягає мудрість, професіоналізм, уміння керівника, щоб в умовах дефіциту фінансових ресурсів знайти можливості для зростання, що дають максимальну віддачу та ефективність, — резюмує Дмитро Дрожжин. — Не випадково це підприємство отримало звання «Гордість Луганщини-2013».

Гірник має повернутися з роботи цілий і неушкоджений

Загалом торік область видобула понад 26,4 мільйона тонн вугілля, два відсотки з яких підняли на-гора малі вугільні підприємства недержавної форми власності. Це трохи більше 550 тисяч тонн палива. Нині в області працює близько ста таких підприємств, що мають повний пакет дозвільної документації щодо діяльності у системі вуглевидобутку. Однак більш-менш активно діють 63, інші перебувають або в режимі очікування, або на етапі ремонту, отримання устаткування та ін. Працюють на них понад 5,5 тисячі осіб, і для Луганщини створення такої кількості робочих місць саме в шахтарських регіонах є дуже важливим. Крім працевлаштування безробітної частини населення, тепер можна говорити про офіційну зарплату, відрахування до місцевих бюджетів, соціальні гарантії і, головне, — про безпеку праці гірників.

На жаль, випадки травматизму на малих шахтах становлять до 12—13 відсотків від загальної кількості постраждалих на вугільних підприємствах області. Це багато — по суті, втричі більше, якщо врахувати, що на великих шахтах зайнято близько 100 тисяч осіб, а на малих — понад 5,5 тисячі. До речі, позиція голови облдержадміністрації Володимира Пристюка однозначна: безпека праці на шахтах, зокрема і на малих, має бути першою на порядку денному всіх органів влади. Шахтарі повинні почувати свою захищеність.

Продовжуючи розмову про безпеку шахтарської праці, слід зазначити, що 2013-й характеризується як рік зниження травматизму гірників, і це насамперед пов’язують з активною діяльністю служб Держгірпромнагляду. Якщо говорити про цифри, то картина така: торік на шахтах області сталося 1089 випадків травматизму, що на 109 менше, ніж у 2012-му, смертельних випадків — 46, що на 12 менше порівняно з минулим роком.

У зв’язку із цим не можна не сказати про Центр комплексної безпеки підприємств вугільної промисловості, відкритий Президентом України. За час його роботи змогли запобігти 43 тисячам передаварійних ситуацій. Нині центр контролює роботу 35 вугільних підприємств України, і вже ухвалено рішення уряду про розширення його діяльності. Йдеться про підключення всіх вугільних підприємств країни, обладнаних системою УТАС, а також про можливість організації контролю над безпекою на виробництві в інших галузях: енергетиці, металургії, хімії тощо.

Приводів для великого оптимізму мало, та все-таки...

Згадаємо, що торік з боку держави не було тривалих затримок зарплат і соціальних виплат шахтарям. Держструктури спрямовували свою діяльність на те, щоб соціальний пакет і заробітна плата виплачувалися вчасно й у повному обсязі. І в цьому плані в регіоні вдалося зберегти соціальну стабільність, адже люди були з роботою і з зарплатою. Хоч як складно було це зробити, та уряд намагався виконувати обіцяні гарантії.

За підсумками 2013 року на покриття витрат із собівартості вугільної продукції з держбюджету було виділено 13 мільярдів 301,8 мільйона гривень. Згідно зі звітом Міністерства енергетики та вугільної промисловості за 2013 рік державні шахти країни наростили збитки на 27% (до 15,128 мільярда гривень), тоді як 2012-го вони становили близько 12 мільярдів. З одного боку, обрана тактика знімає соціальне напруження в шахтарських колективах, та з другого — не дає розвиватися вугільному виробництву. Грошей на капітальне будівництво й технічне оснащення виділяють вкрай мало, тому шахти мають досить низьку рентабельність і потребують більше дотацій. Це палиця з двома кінцями. Якщо такі тенденції збережуться, то ніякого розвитку вугільна галузь не отримає і продовжить «карати» державну скарбницю величезними сумами.

Більшість вуглярів вважає, що 2014 рік буде певною мірою переломним. За їхньою оцінкою, пік кризи залишився у 2013-му, тому позитивні зміни в галузі цілком логічні. На чому базується така впевненість? По-перше, в області очікуються підйом і розвиток промислового сектору, що частково залежить від відновлення стабільних відносин із Російською Федерацією. А це означає, що необхідність в електричній енергії, енергозабезпеченні, а звідси — у вугіллі, залишається пріоритетною. По-друге, Луганщина покладає надії на будівництво заводу з газифікації вугілля, що забезпечить підвищення попиту на місцеву продукцію. Робота в цьому напрямку триває. Нині фахівці обговорюють питання, пов’язані з будівництвом і діяльністю такого заводу: якої марки потрібне вугілля, яка має бути логістика, який газ повинні отримувати і за якою технологією. І чи буде кінцевий продукт надходити до загальної енергетичної мережі, або ж визначать конкретних споживачів виробленого газу. По-третє, додаткове залучення недержавних коштів у вугільну галузь має серйозно зміцнити її виробничий потенціал.

Що стосується соціальної сфери, то тут зусилля спрямовані на вирішення основних завдань, насамперед — на забезпечення населення пільгової категорії побутовим паливом. Заборгованість минулих років із забезпечення вугіллям у розмірі 8,5 тисячі тонн ДП «Луганськвуглереструктуризація» торік частково погашена. На жаль, передання соціальної сфери вугільних підприємств до комунальної власності залишається проблемою. Цей напрям не фінансується з 2009-го, і поточний рік ситуацію не змінить. Прийнятий бюджет країни на 2014-й знову не передбачає виділення необхідних коштів для вирішення нагальної для вугільного регіону проблеми. При тому, що витрати вугільних підприємств на утримання соціальної сфери щороку становлять понад 80 мільйонів гривень, а самі соціальні об’єкти руйнуються. В області вважають, що вирішити це питання можна через надання шахтарським населеним пунктам статусу депресивних, що гарантує відповідні преференції, пільги та інше згідно із чинним законодавством.

В області визначено 44 населені пункти, яким необхідно надати такий статус. Цей перелік погоджено з Міненерговугілля, й область продовжує працювати у цьому напрямі, оскільки, з огляду на поліпшення соціально-економічного стану територій, для Луганщини це стало б великим проривом. Актуальним також залишається будівництво споруд з очищення шахтних вод на шахті імені Войкова у Свердловську. Реалізація в 2014 році цього проекту дозволить виробляти понад 6,8 тисячі кубічних метрів питної води, яка нарешті напоїть Свердловський регіон.

— Під час підбиття підсумків роботи в Міністерстві енергетики та вугільної промисловості я багато спілкувався з людьми, які давно працюють у галузі і знають про неї практично все, — розповідає Дмитро Дрожжин. — І більшість керівників вугільних підприємств дивиться у 2014 рік з оптимізмом.

...А як по-іншому? Адже в шахтарів залишилося лише два «козирі» — вугілля і надія.

Луганськ.

ФАКТ

Жодної шахти 2013 року не закрито. 34 вуглевидобувні підприємства перебувають у стадії ліквідації у рамках розпочатої у дев’яностих роках минулого століття реструктуризації.

ФАКТ

2013 року на шахтах області введено в дію 38 очисних вибоїв. Загалом нині працює 71 лава, 12 — підготовлені гірничими роботами, 7 — перебувають у монтажі.

Вугілля йде!

Фото прес-служби Луганської ОДА.