«У нас буде все — не стане тільки землі»

Бо ніде немає господарства, в якому б на зовсім не «експериментальних» площах (поступово вони розширилися до восьми тисяч гектарів!) із 1978 року не використовували гербіцидів, а з 1997-го взагалі відмовилися від будь-якої «хімії», наклавши табу навіть на застосування мінеральних добрив. Зрештою, таким же унікальним є цей чоловік, творець тієї «зеленої оази». Хоча починав свій трудовий шлях найтиповіше — колгоспним різноробочим у рідному селі Антонці Решетилівського району, якого вже давно немає на карті. Прилучився до тих одвічних клопотів ще зі школи, коли влітку «впрягався» в них нарівні з дорослими. Відтоді не оминув, здається, жодного щабля хліборобської кар’єри. «Втік» лише з кабінетної роботи голови райвиконкому. Приваблювали ж, мотивували не посади й не «теплі» місця.

Восени 2008 року, коли на подвір’ї його альма-матер — Полтавської державної аграрної академії — встановлювали пам’ятник-погруддя знаменитому випускникові, Семен Свиридонович пригадував свою невдалу спробу після сьомого класу вступити в дуже «модне» на той час морехідне училище. «Стояв тоді на пероні залізничного вокзалу в Астрахані, — відтворив у пам’яті миттєвості власної юності. — І почув слова міліціонера, котрий утихомирював і заспокоював людей. Мовляв, не товптеся, поїдете всі, завтра ж День залізничника. Для переконливості той міліціонер навіть наголосив: «Уєдут даже колхознікі». А я, сівши у потяг, поставив перед собою мету — на сільській робочій ниві самому стати людиною і згуртувати довкола себе людей, які мали б достаток і ніколи не пленталися у хвості потяга життя».

Не хочу труїти людей!

Так само просто пояснює власні перші спонуки до винятково «зеленого» хазяйнування на масних полтавських чорноземах. Період його становлення як керівника припав на часи суцільної «хімізації» вітчизняного сільського господарства. За відмову вносити ті ж гербіциди й отрутохімікати, не кажучи вже про мінеральні добрива, можна було позбутися не лише посади чи партквитка. Така крамола загрожувала «вовчим білетом» на все життя. Водночас усі бачили відверту наругу над здоров’ям наших селян, насамперед жінок, яких заганяли полоти та збирати буряки на поля, посипані дустом... «А я не хочу труїти людей!» — казав Семен Антонець тоді й твердить це зараз. Але, на відміну від більшості колег, не лише говорить...

Разом із однодумцями без будь-яких «рознарядок» згори ось уже понад три десятиліття примножує природну родючість грунту внесенням органічних добрив і вирощуванням сидеральних культур. Останні у господарстві висівають тільки для того, щоб «підгодувати» зеленою поживою матінку-землю. Її в «Агроекології» плекають у найбуквальнішому значенні слова. Нарощуючи верхній родючий шар гумусу і даючи землі можливість, згідно із заповітом видатного ґрунтознавця Володимира Докучаєва, «відпочити у травах». Із багаторічною повною відмовою від плуга, який перевертає, а значить, руйнує той же таки найродючіший пласт чорнозему та «вивітрює з нього поживні речовини, і переходом на обробіток грунту за «нульовою» технологією.

Водночас класичні канони органічного землеробства Семен Свиридонович доповнив багатьма власними ноу-хау, якими захоплюються гості Михайликів із різних країн і континентів. Причому не лише в рослинництві, а й у пов’язаних із ним тваринництві та механізації сільського господарства. На презентації згаданої книжки у Полтаві нагадували, що її герой свого часу опанував фах зоотехніка і став «пророком землеробства», котрий на рівних спілкується з аграрними інженерами-академіками. При цьому під його орудою вирощують не «умовно чисті», а найчистіші за всіма міжнародними екологічними стандартами продукти харчування.

З гіркотою констатували й інше: «релігія» господарювання на землі в гармонії з природою, яку в іпостасі «звичайного» пророка прагне дати людям Семен Антонець, ще «не оволоділа масами». Більше того, ті, хто сьогодні у гонитві за наживою та надприбутками нещадно виснажує родючі українські чорноземи, «хімізує» їх убивчими дозами всілякої отрути, відійшли вже не лише від порад мудрого хлібороба — навіть від заповідей Божих. Мабуть, тому засновник «Агроекології» сьогодні вкладає зароблені кошти не тільки у розвиток виробництва, а й у спорудження храмів, еколого-просвітницьких центрів, видання книг знаних гуманістів, мистецькі проекти.

Власне, найпромовистіше про ті проблеми говорив сам Семен Антонець: «На наші поля вже прийшла велика техніка і велика хімія з її отрутою, ГМО, стимуляторами росту рослин та іншою гидотою. Тож скоро в нас буде все — не стане тільки землі... То хіба можна не думати про це? Чи не зважати, скажімо, на те, що світовий океан щороку піднімається на три міліметри. Після маневрів полями важкої техніки земля без рослин, їхньої кореневої системи, не приймає вологи й вода просто стікає спочатку в балки, річки, а потім — у моря й океани. 

Полтавська область.