Десь з кінця грудня минулого року всю кореспонденцію — передплатні періодичні видання, листи, повідомлення про надходження рекомендованої кореспонденції, посилок, грошових переказів тощо — сумські адресати отримують на третій, а то й четвертий день після їх доставки до Сум. Не всі, а «лише» кілька десятків тисяч містян, які мали нещастя мешкати в зоні обслуговування трьох поштових відділень: 14-го, 24-го і 9-го. Звісно, колишніх.

Можливо, лихий поплутав чи інша нечиста сила позбавила поштовиків дисципліни й старанності? І справді поплутав, але не поштовиків, а міський владний олімп на чолі з Геннадієм Мінаєвим. До того ж і поштовики, й більшість пересічних сумчан стверджують, що окрутив владу, і вже давно, менший брат головно рогача — золотий тілець. Однак про все по порядку: з почуттям, толком і розстановкою...

Любов зла, обереш і...

Шквал телефонних дзвінків до сумського корпункту «Голосу України» припав на розпал передноворічних свят: на третю декаду грудня. Одні співрозмовники, переважно пенсіонери і ветерани, просили вишпетити поштовиків з сіллю і перцем, інші — просто обкладали їх недипломатичними епітетами: мовляв, з якого дива закрили три поштові відділення, до того ж усі чомусь у центрі Сум та ще й на червоній лінії. Не інакше, висловлювали припущення абоненти, здають за солідний хабар. Ось тільки хто?

Шпетити — обов’язок журналіста, звісно, якщо є за що. Закортіло також дізнатися, чи обґрунтовані і наскільки звинувачення в хабарництві, пардон, у... альтруїстському протекціонізмі. Тим паче, що комунальна власність громади у нинішніх начальників уже давно в неабиякій «пошані».

Чи не найбільш відвідуване сумчанами і гостями міста 14-те відділення, розташоване у самісінькому центрі міста, де завжди ніде було яблуку впасти, зустріло заляпаними фарбою вітринами й замком на дверях. У 24-му — теж така картина. На дверях обох —оголошення з вибаченням та адреси кількох найближчих працюючих поштових відділень і, на всяк випадок, — центрального. Тож ноги в руки — і до найближчого, центрального, до якого з вулиці Харківської близько двох кілометрів. Вирішив — пішки (адже у моїх додзвонювачів-пенсіонерів кожна копійка на рахунку). Через 17-градусну морозяку та неочищені від снігу тротуари «дрейфував» до нього більш як півгодини. Та з’ясовується, — даремно. Ні, відправити кореспонденцію можна, а ось отримати — дзуськи.

— Ви тепер «приписані» до відділення на Богуна, — ошелешила мене «радісною» звісткою тамтешній оператор.

— Це, певно, десь у дідька на болоті?

— Комусь — ближче, комусь — далі, дивлячись, де проживаєте. Координати: Хіммістечко, вулиця Богуна. Словом: шукайте і знайдете, — втихомирила моє зростаюче обурення біблійною заповіддю молодиця. — А закриваються поштові відділення, наскільки мені відомо, з подачі міської влади за особистою вказівкою міського голови пана Мінаєва.

За твердженням співробітників «Сумипошта», Геннадій Мінаєв (мені називати його паном навіть язик не повертається, бо справжній господар дбає  і про господу, якою керує, і про всіх її мешканців, а не лише декларує турботу. — Авт.) заструменів любов’ю до сумських поштовиків, а точніше: їхнього майна, вже бозна-коли.

— Нерівно дихати до нього почав майже відразу після його першого обрання міським головою Сум, — стверджує заступник директора «Сумипошти» Валентина Молодець. — Сумчани давно пересвідчились: Геннадій Михайлович як «покохає» — то до самозабуття й навіки. Відкрито свою «палку пристрасть» голова розпочав з кількох кіосків періодики, яких після цього з насиджених десятиліттями місць — як корова язиком злизала. Ну а потім, після нетривалого перепочинку, впритул «закохався» і в стаціонарні відділення поштового зв’язку, які належать до комунальної власності територіальної громади Сум. До того ж, за твердженням поштовиків, — «полюбив» до нестями.

— У «шори» міська влада, під командуванням Мінаєва, взяла «укоханих» поштовиків вісім років тому і відтоді «кохає» по-чорному. Команду «фас» виконують міські комунальники. Увесь зазначений час вони намагаються виселити поштовиків з орендованих приміщень, розташованих у найпрестижніших дільницях Сум. Цапом відбування стала... орендна плата. Поштовики наполягають на одній гривні, як передбачено чинним законом, а опоненти їм на те: «А ви знаєте, де рукави вшиваються?». І весь час гнуть своєї: або вимітайтесь, або платіть як нарахуємо. Тож кожен рік розпочинався з фронтальних атак влади на опонентів.

Тривалий час чинні закони дещо вгамовували непомірні апетити власника «міської господи». А оскільки свербіж прибрати до рук ласі шматки зростав з кожним роком головування в геометричній прогресії, з подачі очільника слуги хором чхнули на закони і виписали такий розмір орендної платні, від якого у поштовиків очі на лоба полізли. Задовольняти апетити «залицяльника», звісно, не стали, бо їх могли звинуватити у незаконному витрачанні державних коштів. Тим паче, що у ст. 6 Закону України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» чорним по білому записано: «... редакції державних і комунальних періодичних видань та періодичних видань, заснованих об’єднаннями громадян, державними науково-дослідними установами, навчальними закладами, трудовими і журналістськими колективами, підприємства зв’язку, що їх розповсюджують, користуються орендою та послугами поштового, телеграфного і телефонного зв’язку в порядку та за тарифами, встановленими для бюджетних організацій».

Філософією «голоблі» — по законах

Здавалося б, проти закону — зась, тим паче посадовцю, якому він має слугувати за священну Біблію. Та, схоже, у сумського голови і його вірних «аксакалів» до Біблії і законів — хронічна відраза. Тож засунули їх подалі і давай пресувати незговірливих опонентів. Чим? Судовими позовами про стягнення з них... надуманої орендної плати і, що дуже важливо, про дострокове розірвання договорів оренди та виселення відділень поштового зв’язку. Останнє фактично означає припинення їх функціонування. До того ж — лише трьох, як згадувалося вище, найприбутковіших. Оскільки віжки вже опинилися під хвостом, а вудила вкрай натягнуті, Мінаєв з командою вистрілили в опонентів 15 позовами до судів різних інстанцій. А для підтвердження вагомості позовів у підпряжні собі взяли, кого б ви думали? Прокурорів — найсуворіших охоронців закону.

З’ясовується, деяким з них закони також не догма, попри те, що поштові відділення зв’язку є установами соціального призначення, де тисячі сумчан з навколишніх мікрорайонів, переважно пенсіонери і ветерани, користувалися десятками послуг надаваних поштовиками, сплачували комунальні платежі, отримували пенсії, здійснювали безліч десятків інших фінансових операцій. Усім при цьому чомусь пам’ять відібрало, що ці соціальні об’єкти ще за «клятих совєтов» цілеспрямовано обладнувались у житлових будинках для полегшення життя людей.

Тож нічого дивного, що владі на чолі з прокурорами чи прокурорам на чолі з владою підіграли й судді, і винесли ухвали на користь позивачів. Поштовики хутенько подали скарги до вищої Феміди: може, хоч та зглянеться над пересічними українцями, яких позбавляють елементарних умов цивілізації. Та що Мінаєву якісь там касації, він-бо думає, що й справді — пан, тому одразу віддає команду на «зачистку» приміщень зв’язку, які вподобав собі ще під час першого пришестя на посаду міського голови.

Підспівуючи начальникові у його пристрасті, керівництво управління комунальним майном Сумської міськради навідріз відмовилося чекати на рішення Вищого господарського суду по касації «Сумипошти» і напередодні Нового року наказало працівникам відділень пакувати свої манатки. У 14-те відділення ремонтники налетіли майже водночас із розпорядженням про виселення «на вітер»: тамтешні працівники навіть спакуватися не встигли. Невже цей поспіх пов’язаний з підготовкою приміщень під якісь міські комунальні установи?

Хоча ім’я орендаря тримається у суворій таємниці, та шила в мішку не втаїш. Серед кількох претендентів на оренду комунальної власності найчастіше звучить ім’я колишнього екс-депутата Сумської міської ради, назвемо його Ім’ярек. Фігура вельми одіозна. Відома насамперед саме потягом до комунальної нерухомості. Серед місцевих ЗМІ хіба що тільки лінивий не висвітлював його оборудок. На слуху — імена ще двійки-трійки.

Ось де поле діяльності для панів прокурорів! Нехай би зайнялись оборудками, які провертають у них під носом. Тим паче, як стверджують сумчани, ці особи бозна відколи знаходяться в одній упряжці з «господарем». Про «благочинність» одного з них у місті давно легенди ходять. «Голос України», приміром, упродовж останніх років «присвятив» йому кілька критичних публікацій. Після виступів газети починався штиль: «криголам» заходив у гавань, і суди ставали на бік колективів, до майна яких тягнулися липкі рученята. Та збігав час, і ті самі суди, нерідко тим самим складом, все ставили з ніг на голову. Ось і скажіть мені: яка нечиста сила допомагає «ім’ярекам», котрі, по суті, — ніхто і звати їх ніяк, провертати оборудки з майном громади? А якщо нечиста тут ні до чого, тоді хто?

Відповідь, думаю, ясна як двічі по два. Саме «завдячуючи» «благодійному» тандему, а можливо, і квартету, нині близько 50 тисяч мешканців міста позбавлені якісного поштового обслуговування. Обурені діями владних «командос» кілька тисяч сумчан звернулися до влади з вимогою повернути все на свої місця і звітувати перед громадою, кому і з якого переляку вона сплавила їхню власність.

— Відповідь вражає своїм цинізмом, — каже заступник директора «Сумипошти» Ольга Мельник, — мовляв, міська влада всіляко сприяє діяльності пошти і жодним чином до закриття відділень зв’язку в Сумах не причетна.

Не лише цинізмом, а й, пробачте, неприкритим нахабством. Та й то, кого боятися, коли все схвачено і за все заплачено.

— Заважте, це тільки в Сумах з’явилися владні сміливці, які замахнулися на поштові відділення зв’язку, — обурюється співрозмовниця.

Ще б не замахуватися, коли у подільниках — ціла правоохоронна рать, яка потреб пересічних громадян впритул не бачить. Ось тепер старим, хворим, немічним, породіллям та десяткам тисяч інших сумчан, «розфасованих» майже по десятку решти міських відділень зв’язку, доводиться намотувати зайві кілометри, щоб відправити, отримати, сплатити...  А оскільки святе місце ніколи не пустує, його хутенько намагається зайняти банкірська челядь.

— Одразу після закриття наших відділень у згаданих мікрорайонах на фасадах будинків з’явилися сотні оголошень, у яких навперебій ледь не всі сумські банки беруть під свою «опіку» усіх «гнаних і знедолених»: пропонують бабусям «тисячу і одну» фінансову послугу, зазивають сплачувати у них комунальні послуги, оформляти грошові перекази тощо, — іронізують мої співрозмовниці. — Про одне лише забули банкіри: назвати вартість своїх послуг. Якщо на пошті, наприклад, за оплату комуналки не брали жодної копійки, то банки ледь не за кожен платіж стягують з клієнта щонайменше дві-три гривні. І байдуже, що у більшості з них кожна гривня на рахунку.

Несолодко стало і працівникам тих відділень, які тепер працюють і за себе, і за своїх колишніх колег. Обсяг роботи зріс мінімум вдвічі. Ось тому частенько і запізнюється кореспонденція до адресатів.

Бог таки шельму мітить

Але не будемо більше про сумне. Давно відомо, що Бог шельму мітить завжди, навіть якщо у неї — депутатський мандат, погони, мантія чи інші владні атрибути. Всупереч філософії «голоблі», в якої — два кінця і на яку постійно розраховують і постійно сповідують місцеві «криголами», Вищий господарський суд України дав щигля своїм «братам» меншим — господарському суду Сумської області і Харківському апеляційному господарському суду, скасувавши їх рішення від 22.08.2013 р. та 24.10.2013 р., і направив на новий розгляд до господарського суду Сумської області. Поки що тільки по двох відділеннях — 14-му і 9-му.

Тож «експропріаторів-любителів», які на «оренді» комунальної власності набили руки до гросмейстерського рівня, схоже, чекають нові, вже незаплановані, витрати. Одне слово: повний облом.

Тому «Голос України» з особливою ретельністю відслідковуватиме подальший перебіг подій навколо незаконно «експропрійованого» спритними сумськими можновладцями громадського майна, де розміщувалися відділення поштового зв’язку. І сподівається, що цього разу шановні судді з господарського суду Сумської області при повторному розгляді справи не підіграватимуть владі та її оточенню, а прийматимуть рішення по совісті і неупереджено, як цього вимагає їхня Богиня, якій вони служать: Феміда. Ось тоді манатки, переконаний, доведеться пакувати тим, кому вони підігравали до цього часу...

Мал.  Олексія КУСТОВСЬКОГО.