Однією з найпідступніших хвороб нині є цукровий діабет. Не дарма Всесвітня організація охорони здоров’я дала йому визначення «неінфекційна епідемія». За даними ВООЗ, навіть в економічно розвинутих країнах світу на нього хворіють 4—6% населення. В середньому на 10—12% щорічно зростає захворюваність на цю недугу і в Україні. Як наслідок — на сьогодні у нас налічується 1,3 мільйона хворих на цукровий діабет. Чи можна все-таки ефективно протидіяти тяжкій недузі і яким чином? Про це — розмова кореспондента «Голосу України» з відомим ученим-ендокринологом, директором Інституту ендокринології та обміну речовин імені В. П. Комісаренка НАМНУ, академіком Академії медичних наук України Миколою Троньком (на знімку).

Тривожна статистика

— Миколо Дмитровичу, наша статистика щодо захворюваності на цукровий діабет справді приголомшує.

— Так. До того ж слід мати на увазі, що її дані не відображають реальної розповсюдженості захворювання. Бо, як правило, поряд з кожним зареєстрованим пацієнтом є 2-3 особи, які не знають про свою недугу. Це стосується головним чином хворих на ЦД 2-го типу.

У буденній клінічній практиці дуже часто у пацієнтів з ішемічною хворобою серця, артеріальною гіпертонією, у тих, хто переніс інфаркт міокарда або інсульт, при обстеженні виявляють у крові підвищений рівень цукру або порушену толерантність до глюкози. Це — прояви цукрового діабету. Зазвичай люди, які скаржаться на порушення серцево-судинної системи, звертаються до терапевта, кардіолога або лікаря загальної практики. Між тим, вкрай нагальним для таких хворих є контроль вмісту глюкози в крові, так званого рівня глікемії, оскільки на тлі гіперглікемії протягом короткого відрізку часу виникають хронічні ускладнення, які суттєво погіршують життєвий прогноз цих пацієнтів. Тому у розв’язанні зазначеної проблеми необхідна тісна співпраця ендокринолога, кардіолога, сімейного лікаря з метою своєчасного виявлення цукрового діабету.

Непокоїть зростаюче поширення цукрового діабету 1-го типу серед дітей. За даними Міністерства охорони здоров’я, на початок 2013-го в Україні на нього хворіють 8148 осіб (від немовлят до 17-річних). Щорічно серед дитячого населення діагностується 920—1100 нових хворих. За останні 10 років більш як удвічі зросла кількість випадків вперше виявленого захворювання діабетом у дітей віком до 6 років (141 малюк у 2002-му, 349 — у 2012-му).

— Які чинники цієї насторожуючої ситуації ви віднесли б до першочергових? Чого тут більше — об’єктивних чи суб’єктивних факторів?

— Найголовніші з них — якість харчування, надмірний вплив стресових факторів, низька фізична активність. Водночас цукровий діабет 1-го типу — захворювання, пов’язане з порушенням синтезу інсуліну в підшлунковій залозі. Тут негативно впливають генетичні, вірусні або інфекційні фактори. Для таких хворих значення спадковості становить близько 50%. Тобто гени є «відповідальними» лише за половину випадків діабету 1-го типу, і можна говорити лише про «генетичну» схильність, на яку впливають ще не вивчені фактори середовища. Більше того, поряд з відомими протягом останніх років визначено не менше 18 нових генів, кожен з яких може збільшувати або зменшувати ризик виникнення діабету 2-го типу.

Цукровий діабет 2-го типу в більшості випадків клінічно асоційований з порушенням ліпідного обміну, гіпертонією, ожирінням. Слід зазначити, що останнє явище стає дедалі поширенішим як серед дорослих, так і серед дітей та підлітків і є абсолютним фактором ризику розвитку хвороби. В останні роки практично вдвічі зросли, зокрема, показники захворюваності на ожиріння серед підлітків (15—17 років). У структурі дитячої ендокринної патології воно вже тривалий час посідає «почесне» друге місце після дифузного зоба. Це призводить до розвитку серцево-судинних недугів, гіпертонії, захворювань, пов’язаних з ожирінням, зокрема, жирової інфільтрації печінки, ниркової недостатності, раннього атеросклерозу, нічного апное. Така ситуація вимагає невідкладної розробки методів профілактики і лікування ожиріння у дітей та підлітків, поліпшення діагностики з метою раннього виявлення молодих пацієнтів з груп ризику по ЦД    2-го типу.

Генна терапія вже на виході, клітинна — у перспективі

— Що вже зроблено і робиться для ефективної протидії цукровому діабету? Який внесок українських учених у розширення арсеналу ефективних методів його лікування?

— За останні п’ять років отримані надзвичайно важливі результати у клінічній та експериментальній діабетології. Зокрема, на основі вивчення патогенезу ЦД   2-го типу розроблені нові підходи щодо цукрознижувальної терапії. У клінічну практику лікування таких хворих впроваджено принципово нові препарати. Механізм їхньої цукрознижувальної дії базується на підвищенні секреції інсуліну та блокуванні виділення гормону глюкагону, що гальмує в організмі дію інсуліну. Зауважу, що нині розглядаються шляхи альтернативного введення інсуліну — назальний, інгаляційний, оральний.

Певні надії у лікуванні цукрового діабету пов’язують з його генною терапією. Ми активно співпрацюємо в цьому з науковцями Інституту генетичної і регенеративної медицини НАМН України. За допомогою технології генної терапії можна здійснити радикальне лікування підступної недуги шляхом введення хворому гена інсуліну людини. У цьому випадку має бути такий склад молекулярної конструкції, що забезпечить його реалізацію у неспецифічних здорових клітинах, які не виробляють ендогенний інсулін. Терапевтичний ефект «ін’єкцій» генетичних конструкцій досягається за рахунок додаткового синтезу білків у клітинах внаслідок експресії введеного гена. За попередніми експериментальними результатами одержано регресію захворювання після одноразової генної терапії, застосованої на піддослідних тваринах.

Предметом інтенсивного вивчення залишається проблема спадковості хвороби. Вперше у нашому інституті створено базу із 400 практично здорових дітей з обтяженою спадковістю, родичі першої лінії яких були хворі на ЦД 1-го типу, та проведено дослідження їхнього імунітету. Встановлено, що у хлопчиків та дівчаток, які ще не мають клінічних ознак цукрового діабету, але в крові котрих визначаються високі титри двох або трьох діабетасоційованих автоантитіл     (ДААТ), спостерігаються істотні імунні порушення, що збільшуються в період, який передує клінічним проявам діабету. Отримані результати є дуже важливими в плані розшифровки патогенезу хвороби 1-го типу та розробки профілактичних заходів.

— Нині багато надій вчені-медики різних галузей пов’язують зі стовбуровими клітинами. Ендокринологи — не виняток?

— Сучасні дослідження стовбурових клітин розширюють наші знання щодо розвитку цілого організму з однієї клітини та можливості заміни пошкоджених клітин новими вже у дорослому організмі. Вони відкривають горизонти для використання в перспективі клітинної терапії в лікуванні багатьох тяжких захворювань.

Багато біотехнологічних центрів світу роблять спроби реалізувати проект патогенетичного лікування діабету шляхом трансплантації трансформованих стовбурових клітин, які продукують інсулін. Розглядається, зокрема, варіант використання стовбурових клітин з жирової тканини, які можуть бути трансплантовані в організм хворого. За висновками американських дослідників, в результаті терапії стовбуровими клітинами   93% хворих з ЦД 1-го типу були позбавлені інсулінової залежності на деякий термін. Вчені США та інших країн висловлюють сподівання, що лікування стовбуровими клітинами на ранньому етапі хвороби допоможе досягти повного відновлення імунної системи. Однак вивчення властивостей цих клітин, як і багато інших напрямів сучасного наукового пошуку, ставлять нові запитання частіше, ніж дають відповіді на вже наявні. Незважаючи на пріоритетність напряму цих досліджень, варто зауважити, що широке застосування стовбурових клітин в лікуванні діабету — це перспектива майбутнього.

— Свого часу інститут виступив ініціатором державної програми «Цукровий діабет». Наскільки позитивно її здійснення позначилося на цьому важливому напрямі охорони здоров’я населення?

— Найголовніше, що під час реалізації програми було вирішено першочергові проблеми забезпечення хворих препаратами інсуліну та створено Державний реєстр хворих на цукровий діабет, до якого включено 525 тисяч осіб. Водночас, разом з поліпшенням ситуації щодо виявлення цукрового діабету діагностика його ускладнень залишається недостатньою.

Приміром, одним з найсерйозніших викликів для світової діабетології нині є ранній розвиток у хворих серцево-судинної патології та висока її частота. Щодо України, то, за даними ВООЗ, показник смертності від ішемічної хвороби серця у 5—10 разів перевищує відповідні показники країн Європейського Союзу.

Найнагальніші завдання у контексті протидії цукровому діабету в нашій країні увійшли до запропонованого проекту нової редакції державної програми «Цукровий діабет до 2018-го» та засад проекту загальнодержавної програми «Здоров’я 2020: український вимір».

Однаково важливі підтримка держави та самоконтроль хворих

— Миколо Дмитровичу, що, на вашу думку, варто було б зробити на державному рівні, щоб зменшити небезпеку ендокринних захворювань?

— Насамперед, потрібне широке інформування фахівців різного профілю про методи діагностики, профілактики та лікування. Це можна робити на спеціалізованих курсах та курсах підвищення кваліфікації лікарів. Зокрема, на кафедрі ендокринології НМАПО імені П. Л. Шупика, де для терапевтів, кардіологів, сімейних лікарів щорічно проводять планові та за заявками лікувальних установ тематичні цикли удосконалення, на яких подається найновіша інформація. Нині значно зростає роль терапевта, сімейного лікаря як представників первинної ланки кваліфікованої медичної допомоги. Саме ці спеціалісти мають взяти на себе значну частину роботи з первинного виявлення і подальшого лікування хворих на цукровий діабет 2-го типу.

Не повинні бути пасивними і самі хворі. Тим паче, що ми маємо переконливі свідчення позитивного впливу навчання на перебіг захворювання. Завдяки обізнаності, вмінню реагувати на ті чи інші зміни поліпшуються показники вуглеводного обміну, майже вдвічі знижується ризик розвитку його порушень та пов’язаної з цим госпіталізації, зменшується необхідна доза інсуліну. Варто зазначити, що завдяки програмі зі створення кабінетів навчання самоконтролю, запропонованій фахівцями Інституту ендокринології, такі своєрідні міні-центри діють у більшості регіонів. У нашій установі підготовлено понад 500 лікарів-ендокринологів та медичних сестер, розроблено відповідні методичні програми.

Як засвідчує робота Центру навчання самоконтролю, що діє на базі Інституту ендокринології, навіть самі курси навчання пацієнтів можуть суттєво впливати на компенсацію ЦД, знижуючи рівні глікемії та глікованого гемоглобіну. Але подальша реалізація цього напряму програми можлива лише за умови нормативного визначення штатних одиниць лікаря та медсестри для роботи в такому кабінеті, виділення приміщень для них в обласних, районних, місцевих амбулаторно-поліклінічних закладах України і хоча б мінімального їх оснащення.

Відсутність відповідних штатних одиниць у структурі лікарень та поліклінік призводить до того, що лише в деяких з них триває така робота, та й те на голому ентузіазмі з відповідною низькою ефективністю. Разом з тим, не поліпшує ситуацію і пасивність хворих. Словом, потрібні об’єднанні зусилля як лікарів і науковців, так і пацієнтів та осіб з групи ризику. Наші співвітчизники мають розуміти, що вони особисто відповідають за своє здоров’я і найкращі ліки не завжди зможуть допомогти, якщо не дотримуватися головних принципів здорового життя та рекомендацій медиків.

Розмову вів Віктор ЧАМАРА.