Луганщина втратила ще одного свого захисника. На Донеччині загинув Олександр Рибальченко зі Сватівського району, якому було всього 23 роки. Він мав великі плани на майбутнє, сподівався на закінчення війни і з нетерпінням чекав народження своєї дитини. Мріяв виховувати її у повноцінній сім’ї, бо його самого та четверо братів і сестер виховувала бабуся. Олександр Рибальченко офіційно став 37-м учасником АТО з Луганщини, який загинув, захищаючи українську землю від російського агресора. Висловлюючи співчуття рідним та близьким Олександра, очільник Луганської ОДА Юрій Гарбуз звернувся до них із такими словами: «Ми у вічному боргу перед полеглим захисником України і не залишимо вас на самоті з бідою».
Сьогодні Сашині рідні та дружина переживають величезний стрес, викликаний втратою близької людини, а коли біль помалу вгамується, їм доведеться зіткнутись із проблемами іншого характеру — оформленням статусу сім’ї загиблого учасника АТО та документів на отримання матеріальної компенсації від держави тощо. Підтримку в цьому їм надасть Центр допомоги учасникам АТО при Луганській ОДА. Його керівник Світлана Шевельова може розповісти про кожного із загиблих атовців і про те, в якому стані перебувають їхні сім’ї сьогодні, хто із них потребує допомоги і кому вона вже була надана.
Так, проблеми є, і часто вони викликані або недосконалим законодавством, або життєвим збігом обставин. Наприклад, дружина військовослужбовця Марія Цибаненко досі не може отримати виплату за загиблого в бою чоловіка. У шлюбі жінка прожила з Артуром всього три місяці, причому одружились вони не молодими: Артур 1959 року народження, а Марія 1972-го. І прізвища у них різні. Виплата компенсації затягується в часі, бо військкомат не може знайти родичів загиблого. Досі ніхто не відгукується.
Хоча дружина й претендує на цю виплату, але військкомат продовжує розшуки. Можливо, залишились діти від першого шлюбу, адже за законом виплату повинні розділити на всіх близьких родичів. Йдеться про великі кошти, отже, недбалості в цьому питанні не повинно бути.
— Сім’ї учасників АТО звертаються до нас з різних питань, — розповідає Світлана Шевельова. — Одна жінка прохала допомоги, щоб перейти на пенсію чоловіка. Він помер, не витримавши смерті свого сина — таке подвійне горе було у Тетяни Федорової.
Ми, звичайно, їй допомогли. Пізніше Тетяна взяла участь у акції «Єдина родина — Україна». У складі нашої делегації, в яку входили члени родин та дружини загиблих учасників АТО, вона побувала в Тернополі, де відбулося вшанування пам’яті наших загиблих на полі бою бійців. І її сина в тому числі. Сталося так, що Тетяні дуже сподобались і сама Тернопільщина, і її люди, отже, вона переїхала туди жити.
Періодично раз на рік сім’ям загиблих із обласного бюджету виплачується матеріальна допомога, яка становить до 5 тис. грн. Для області, яка воює, а до цього має ще й понад 300 тис. переселенців, це, звичайно, велике навантаження на бюджет, і він його не витримує. Скажімо, у Львові за рахунок коштів обласного бюджету сім’ям атовців виділили 42 квартири. Луганщина такої можливості не має. А за рахунок державного бюджету квартири можуть отримати тільки ті учасники АТО, котрі стояли на квартирній черзі місцевих органів самоврядування як особи, які потребують поліпшення побутових умов. Поки що квартири від держави в області отримали одиниці атовців, а потребують — десятки.
Слід зауважити, що соціальні служби не завжди погоджуються з тим, що родина потребує житла. Скажімо, у дружини загиблого воїна є помешкання в селищі Тошківка, яке розміщене в небезпечній прифронтовій зоні. Але жінка не може там жити через неоднозначне до неї ставлення з боку окремих жителів селища. Дехто не вважає її дружиною героя і залишає на дверях будинку різні звинувачення та образи. Жінку можна зрозуміти, але законодавство, на жаль, таких випадків не передбачає.
Ще Світлана Шевельова звертає увагу на проблеми бійців добровольчих батальйонів, хто воював на Донбасі з перших днів бойових дій. Скажімо, при пораненні вони не отримали акт про обставини, під час яких потрапили під вогонь противника, і нині не можуть навіть оформити собі групу інвалідності. Таких небагато, але вони є.
— Ми, зрозуміло, допомагаємо їм, — переконує пані Світлана. — У Сєверодонецьку є нотаріус, який безоплатно надає послуги в оформленні необхідних документів. Їхати до Києва, марнувати час та кошти не треба.
На жаль, нотаріусів, які взялись допомагати учасникам АТО оформити статус УБД, одиниці. У Сєверодонецьку та Лисичанську їх по одному. Решта фахівців не хочуть цим займатися, бо це, по суті, волонтерство.
...Сьогодні до рідних загиблого бійця Олександра Рибальченка прикута увага і місцевої, і обласної влади. Біль втрати — найпекучіший і найтриваліший. Його важко подолати самому, бо на зміну душевним митарствам згодом приходить розгубленість перед життєвими обставинами. І тоді дуже важливо, щоб поруч було надійне плече.
Луганська область.
