Минулого тижня ми спостерігали, як стрімко маргіналізуються колись помітні політики, протестні акції перетворюються на банальні дебоші, зате планомірна та послідовна діяльність поступово веде до результатів. Найперше, з України за процедурою реадмісії видворили Міхеїла Саакашвілі. За час від прориву кордону постать екс-президента Грузії настільки змаргіналізувалася, що без титанічних зусиль деяких ЗМІ подія залишилася б лише банальним пунктом у новинній стрічці. Схоже, що епоха яскравого та крикливого актора на нашій політичній сцені завершилася. Ще трохи пообурюється, згадає про «антинародний режим» та «країну, що не відбулася» в окремих інтерв’ю та почне шукати нову державу, яку зміг би «ощасливити» та викривати в ній місцевих «бариг».
Загалом, увага до грузинського скандаліста в Європі виявилася нульовою, коли закінчаться проплачені кошти, перестануть його розкручувати і в нас.
Зате зі зникненням бутафорського політика в Україну почала повертатися справжня політична інтрига. Опозиціонери ще ритуально згадали про Саакашвілі — дев’ять партій із понад трьохсот навіть висловили своє обурення, але демонстративно не стали перехоплювати його ініціативи. Принцип «не роби, як Міхо» в нас засвоїли добре. Тому анонсовані на неділю чергові «масові» акції виявилися безхозними та перетворилися на звичне «водіння кози» в центрі Києва та найбанальніші дебоші. Акції деяких «націоналістів» уже не вперше велися для телекамер російського гебельспропу. Цього разу, особливо в будівлі «Россотруднічєства», всі затребувані росіянами атрибути були на своєму місці.
В опозиційному середовищі почався активний поділ на своїх і чужих. Лідерка однієї з партій чітко окреслила виключний список тих, кого вважає опозицією, а всіх інших назвала «агентами Банкової». Саме так в Україні звично починається виборча кампанія. І зараз на розчищеному від бутафорських акцій полі вона почне розкручуватися жорстко й шумно.
Основні події для України проходили за її межами, але не без участі наших лідерів. Головна акція — Мюнхенська безпекова конференція. На цьому форумі не ухвалюють жодних рішень, але вербалізуються тези, плани та заяви, ігнорувати які не зможе жодний уряд. Уперше на конференції прозвучала теза П. Порошенка про світову гібридну війну. Ще минулого року вона б не була сприйнята, а цьогоріч природно вплелася в загальну оцінку дій російського агресора. Поки світовим лідерам ще не хочеться так само природно приймати тезу, що саме Україна є щитом і мечем цивілізованого світу в цій війні. Що ж, дочекаємося наступного року.
Важливим для нас стало озвучення плану щодо миротворців на Донбасі. Це лише пропозиція, ніким ще не ухвалена. Щодо окремих її положень скептично висловився наш міністр закордонних справ, а Президент узяв тайм-аут для оцінки низки контраверсійних положень. Однак загальна тональність з українського боку: план якісний та ґрунтовний, але до нього є низка запитань. Зате жорстке невдоволення забриніло в Росії. Путін, який розуміє, що до його політики буде звучати багато звинувачень, утік на лікарняний. Відторгнення плану довелося озвучувати заступнику Лаврова Карасіну. Але промовистіше за російських спікерів позицію Кремля виявили ті українські ЗМІ, чиї засновники зараз переховуються в Москві або пішли на співпрацю з ворогом. Усі вони, як по команді, висмикнули одну контраверсійну та маргінальну тезу про можливу участь у миротворчому контингенті представників Білорусі й почали лише на цій основі дискредитувати весь небажаний для Кремля документ.
На полях конференції відбулося чимало важливих, знакових та екстравагантних зустрічей. Президент вів переговори з генсеками ООН і НАТО, президентом Єврокомісії, прем’єрами Британії та Польщі, міністром оборони США. Напередодні відвідав Литву, де мав зустріч із президентом цієї країни. Ще раніше провів телефонну розмову з Путіним стосовно звільнення наших полонених і введення на Донбас миротворців. Більшість переговорів можна назвати ефективними. Не мали, на жаль, результату переговори Павла Клімкіна з Сєргєєм Лавровим. Доки рішення не прийме «цар», «бояри» позиції не мають. Саме тому й не відбулися переговори в «нормандському форматі» на рівні міністрів. Розсмішила публіку розмова лідерки опозиції з російським послом. Власне не так сама розмова, як бажання публічно відхреститися від факту дружнього спілкування.
Важливо для нас, що на конференції звучала й тема «Північного потоку-2». Її озвучували Курт Волкер та М. Моравецький. Взагалі, позиція Польщі залишається дуже двозначною — країна дедалі більше заглиблюється в історичне мракобісся та самоізоляцію, але у всіх інших темах демонструє конструктивну та вигідну для України позицію. Гірше з Угорщиною. Крім відверто антиукраїнської зовнішньої політики, уряд Орбана включив механізми тиску на угорську меншину в Україні з метою максимальної її ізоляції та дестабілізації ситуації. Представники угорської громади ігнорували нараду щодо м’якої імплементації освітнього закону. От вам і наслідки подвійного громадянства.
А всередині країни ми мали низку подій правового характеру. Генпрокурор надіслав до Ради подання на зняття недоторканності з депутата Євгена Бакуліна у справі так званих вишок Бойка. Неоднозначно пройшли правові заходи щодо міського голови Одеси Труханова. Можу припустити, що НАБУ звично не зуміло підготувати аргументоване звинувачення, але звільнення його на поруки і повернення на посаду стало викликом для суспільства, чим миттєво скористалися деякі деструктивні структури. Дуже болісне відчуття від спостереження за судом над В. Януковичем — таке враження, що судять не його за держзраду, а всіх нас за Майдан, європейський вибір, прагнення до свободи. Проте хамська поведінка адвокатів лише підтверджує вину всього попереднього режиму й унеможливлює перегляд справи в Європейському суді.
Але щоб не завершувати сумними новинами, варто згадати два явні досягнення. Фільм «Кіборги» став абсолютним рекордсменом вітчизняного прокату. А на зимовій Олімпіаді в Пхьончхані Олександр Абраменко здобув першу золоту медаль для України.
Тарас ЧОРНОВІЛ,
політолог і незалежний експерт.
