Незвичний прес-тур важкодоступними лісосіками Волині здійснили 16 лютого працівники ЗМІ області. Ця мандрівка дала змогу пізнати, наскільки складна, небезпечна і вкрай необхідна для держави праця лісорубів.
Олександр Рибчинський переконаний,
що без надійних шляхів
лісівники не зможуть продуктивно працювати.
Вальник лісу Віталій Шевчук (на знімку другий ліворуч)
підраховує зі своїми колегами зроблене за день.
Трелювання хлиста на майданчик.
Відверто кажучи, погоджуючись на цю поїздку, ніхто з журналістів не передбачав, що доведеться побувати в таких заболочених і непрохідних лісових масивах. Без гумових чобіт, в які взули нас організатори прес-туру, в деяких місцях просто нічого робити. У цьому переконалися, побувавши на першій із двох таких ділянок, що в 11-му кварталі Муравищанського лісництва. Майже година їзди не зовсім комфортною лісовою дорогою — і ми на місці, де працює бригада лісорубів. Далі нашому мікроавтобусу не пробратися: навкруги суцільні мочари. Коротка зупинка біля інформаційного стенда для інструктажу з техніки безпеки — і рушаємо туди, де чути звуки бензопил. Дорога тут настільки розбита лісовозами, що простіше йти її узбіччям, ніж ризикувати впасти в глибоку, заповнену чорною, настояною на торфі рідиною, колію.
Від заступника начальника обласного управління лісового і мисливського господарства Олександра Рибчинського, який супроводжував нас протягом усієї поїздки, дізнаємося, що минулого року лісогосподарськими підприємствами було заготовлено мільйон 237 тисяч кубометрів деревини, з них 601 тисяча — з рубок головного користування. Понад 200 тисяч кубічних метрів взято з 480 важкодоступних ділянок.
— Якщо ми вчасно не зрубаємо цей ліс, то деревина втрачає свою якість, — пояснює фахівець. — Тому повинні думати, як дістатися важкодоступних ділянок. У лісозаготівлі деревини задіяні 710 лісорубів. Крім того, працює 180 тракторів, обладнаних лебідками для трелювання деревини.
Нарешті, подолавши кількасот метрів, ми на ділянці, де йде рубка лісу. Щоправда, тут на нас чекає розчарування: на процес власне валення дерев доведеться дивитися з доволі солідної відстані. Це передбачено правилами безпеки. Тож із заздрістю спостерігаємо за телеоператорами, які потужними об’єктивами своїх камер можуть зафіксувати цей процес. Та триває він недовго, бо за хвилин три-п’ять височенне дерево з гуркотом падає, знявши із землі хмари снігу. Ще за кілька хвилин трелювальний трактор тягне його позбавлений гілок стовбур на майданчик для розкряжування. Тобто його ріжуть на шматки певної довжини. Це чимось схоже на роботу закрійника в шевській майстерні. Зробити це потрібно так, щоб деревина мала якомога вищу споживчу цінність. Майстер повинен врахувати розташування сучків та різних дефектів хлиста. Це доручають найдосвідченішим вальникам. У нашому випадку за бензопилу береться вальник шостого розряду, фахівець з більш як двадцятирічним стажем Віталій Шевчук. Ще хвилин десять — і довгий хлист розпиляний на три чотириметрові колоди. Їх одразу складують та обліковують. Робиться це за допомогою електронного чипа, який прибивають на торець колоди і вносять у базу електронних даних. До речі, електронним обліком у лісгоспах управління зайнято 230 працівників. З ними постійно проводять навчання, їхні знання перевіряють на екзаменах. І це важливо: від того, наскільки якісно будуть підготовлені працівники електронного обліку, залежить економіка підприємств.
Наступний етап — вивезення деревини. Не на кожну ділянку може заїхати транспорт, тому лісівникам доводиться організовувати проміжні склади, що розташовані не далі як за п’ять кілометрів від ділянок вирубки. Дізнаємося й про подальшу долю зрубаного при нас дерева. Оскільки це осика, то найімовірніше вона надійде на Рівненську сірникову фабрику. До відома читачів, саме з осики виготовляються сірники: її деревина не тліє після того, як сірник погасне. А це підвищує пожежну безпеку.
— У цій роботі, оскільки вона дуже небезпечна, ми надаємо першочергове значення охороні праці, — коментує побачене нами Олександр Рибчинський. — Часто професія лісоруба прирівнюється до професії шахтаря. Тому торік підприємствами області витрачено на охорону праці майже 10,5 мільйона гривень. Ці кошти використані на забезпечення людей спецодягом, на механізацію ручних процесів, поліпшення санітарно-побутових умов. Враховуючи складні умови праці на важкодоступних ділянках, кожна з них забезпечена будиночками для обігріву людей. Цього року підприємства області планують ввести інвестиції в розвиток лісового господарства в розмірі 58 мільйонів гривень.
— Зверніть увагу, з 30,5 тисячі кубічних метрів рубок головного користування нашого Ківерцівського лісгоспу 20,5 тисячі — у важкодоступних місцях. 67 відсотків лісосічного фонду рубок головного користування підприємства розташовані в таких і ще важчих місцях, — зауважує директор підприємства Віталій Каращук. — На цьому стенді вказано, яку зарплату отримає ця бригада з чотирьох осіб: тракторист, вальник лісу, помічник вальника, лісоруб. За п’ятнадцять робочих днів вони освоять 442 кубометри і отримають в межах 48 тисяч гривень, тобто по 12 тисяч за неповний місяць.
Поки тривала наша розмова, з лісосіки виїхав заповнений деревиною потужний КамАЗ. Загалом лісгоспи області використовують на підвезенні і вивезенні сировини 310 одиниць транспорту, в тому числі 140 спеціалізованих. Але хоч якими б не були пристосованими до важких умов праці автомобілі, хоч якими б майстерними не були їхні водії, а тут працюють справжні професіонали, без лісових доріг все одно не обійтися.
На завершення прес-туру ми побували на будівництві однієї з таких лісових магістралей на території того само Муравищанського лісництва. Її довжина — 4,9 кілометра, а орієнтовна вартість — 734 тисячі гривень. Дорога відкриє доступ до лісосічного фонду об’ємом 67 тисяч кубометрів деревини, а також до 4,8 тисячі гектарів лісових угідь для проведення лісогосподарських заходів. Ця дорога дасть змогу зменшити собівартість лісозаготівельних робіт на 22 відсотки.
Тут набагато важчі лісосіки, ніж ті, на яких ми були на першому об’єкті: повні канали і кювети води, болотистий ґрунт. Щось схоже на кадри з фільму «А зорі тут тихі». Нелегко повірити, що з часом тут зроблять щебеневе покриття, їздитимуть не лише лісовози, а й рейсові маршрутки. А поки що ледь витягаємо з розкислого ґрунту чоботи: на кожному по кілограму багнюки.
— За останні роки лісогосподарські підприємства нашого управління збудували 517 кілометрів доріг, із них 70 відсотків — із твердим покриттям, — інформує нас Олександр Рибчинський. — Торік було збудовано 101,69 кілометра шляхів, із них понад 70 кілометрів — з твердим покриттям. Вартість лісовозних доріг, збудованих торік, становить майже 13,7 мільйона гривень.
До речі, наша поїздка відбулася 16 лютого, а за народними спостереженнями, і це перевірено лісівниками, заготовлена 15 лютого, на свято Стрітення, деревина є найбільш цінною.
Максим СОЛОНЕНКО.
Фото автора.
Волинська область.
