Поточний тиждень може виявитися важливішим для країни, ніж це видається на перший погляд. Після затяжної перерви знову збирається на пленарні засідання парламент. Саме ці дні стануть реальним стартом нового політичного сезону. Поки що основний тренд суспільних процесів задавали дві протилежні групи: влада і доволі маргінальні та агресивні позапарламентські сили. Нині формується бачення: з конструктивом чи деструкцією пройдемо першу половину року.
Для багатьох існує спокуса розпочати ранню стадію виборчої кампанії, коли править бал популізм. Повністю запобігти цьому неможливо, але можна сподіватися на відтермінування хоча б до осені. Мова не про гучні заяви, вони й так уже звучать, ідеться про спроможність Верховної Ради результативно голосувати за доволі напружений план законодавчих змін. Раду чекають низка важливих для бізнесу й економічного розвитку законопроектів, кадрові рішення й, основне, закон про Антикорупційний суд. Найважливіші документи таки будуть проголосовані, але ціна цих рішень у вигляді часу, зусиль, скандалів і небажаних компромісів може виявитися занадто високою.
Тиждень уже розпочався з політтехнологічної інтриги. Коли всі знакові політичні сили остаточно визнали, що вибори пройдуть у встановлений термін, з-поза стін парламенту почали здійснювати масштабні інформаційні атаки щодо начебто планів Президента в серпні провести дострокові вибори Ради. Тема шита білими нитками. Джерела, як завжди, анонімні, а головні спікери цієї інформаційної атаки — представники тих сил, які ще вчора самі вимагали дочасних виборів і обурювалися, що Президент їх не оголошує, бо це йому невигідно. Це типова технологія, але одне з її завдань — дочасно дестабілізувати роботу парламенту.
Завершилися Олімпійські ігри в Південній Кореї. Зимові види спорту, на жаль, — не наш козир, але маємо неочікувану радість від перемоги «літаючого лижника» Олександра Авраменка й гіркоту від поразки наших біатлоністок. Окреме питання: чи варто тішитися з напрочуд поганих результатів Росії. У будь-якому іншому випадку це було б виявом меншовартості. Але щодо країни, в якій кожен артист чи спортсмен — це «боєць ідеологічного фронту», такі почуття доречні. Бо це ще одна поразка агресора в його гібридній війні проти всього світу.
Росія в ці дні засвітилася ще в низці скандалів. Стають відомі обставини дій російських найманців (так звана «армія Вагнера») в Сирії. Те, що світ не бажав вчасно розгледіти в Україні, тепер вилізло на Близькому Сході та ще й у парі з геноцидом проти мирних мешканців. Після затягування Росією рішення Радбезу ООН і продовження бандитських бомбардувань це багатьом відкриє очі. Не додав честі російській дипломатії і кокаїновий скандал в Аргентині. У самій Москві влада мусила дозволити скорбні заходи пам’яті Бориса Нємцова, але жорстко відбирали українські прапори та лозунги «Нет войне!».
Істерику в Кремлі очікувано викликав наш закон про окуповані території. Але давайте згадаємо, в кого в нашій країні цей закон викликав аналогічні емоції. І багато запитань отримають свої відповіді. Росія завдала нам особливо болісний удар в саме серце — це вбивство юної медсестри Сабіни Галицької, яка поспішала надати медичну допомогу мирним мешканцям прикордонного села. Кожен злочин буде покараний. А за цей розплата наблизилася вже не лише з Києва, але й з Вашингтона, де вперше жорстко відреагували на вбивство однієї людини на такій далекій війні. В такт йому прозвучало й запевнення заступника Держсекретаря США Джона Саллівана, що Америка не вестиме переговорів за спиною України, хоч би як цього добивався Путін.
Особливу увагу минулого тижня привернули до себе наші суди. Було ухвалено декілька скандальних рішень: скасовано ухвалу про арешт олігарха-втікача Петра Демінського, який скоїв смертельне ДТП; також скасовано рішення суду першої інстанції щодо так званих «житомирських терористів», яких випустили із СІЗО під домашній арешт; місцевий суд на Прикарпатті відмовився навіть розглядати звинувачення в антидержавній діяльності Руслана Коцаби; триває ганебна судова епопея навколо міського голови Одеси Труханова, а особу, яка стріляла в поліцейського, звільнено на поруки в залі суду. Таких дивних ухвал значно більше і частина з них має відверто політичний підтекст. У нас люблять повторювати, що адміністрація Президента контролює всіх суддів в Україні. Але забувають сказати, що насправді це ті члени колишньої адміністрації Януковича, які більшість нинішніх суддів призначали, спонукали до неправових рішень, а тепер володіють папками з компроматом.
Дедалі більше розголосу набуває судовий процес над Януковичем за державну зраду. Захисники постійно пробують обернути цей суд на процес проти Майдану, Небесної Сотні, європейського вибору, нової влади та наших військових. Завдяки надмірній ліберальності КПК їм це часто вдається. Багато розмов було навколо свідчень у суді Президента Порошенка. І знову адвокатам та деяким ЗМІ вдалося переключити увагу суспільства з суті свідчень, підтвердження російської агресії в Криму чи того факту, що вперше чинний Президент дає покази в суді та ще й проти свого попередника, чим ламає усталене правило кругової поруки, на суто технічні деталі. Ми таки надто часто програємо в інформаційних війнах...
Але щоб не завершувати сумним, пара добрих новин. Уряд таки підняв пенсії військовим із 1 січня. Підписано мільярдну угоду із «Дженерал-Електрик» на постачання локомотивів, але цінність її в тому, що значна частина участі у виробництві буде покладатися на Україну. А ще це перший факт стратегічного партнерства зі США в економічній сфері, наступний буде в галузі ядерної енергетики. І наостанок маємо дуже промовисту заяву щодо визнання наших реформ від представника ЄС в Україні Хюґа Мінґареллі.
Тарас ЧОРНОВІЛ,
політолог і незалежний експерт.
