Концерн «Електрон» — лише один з десятка «китів» часів радянської економіки, який успішно нині розвивається. Всі інші виробничі об’єднання Львова або стали банкротами, або ледве животіють у бурхливих хвилях економічних перемін. Колись телевізори «Електрон» поставляли навіть у розвинуті західні країни. Цей бренд був добре відомий кільком поколінням людей. Тепер у наших квартирах телевізори зарубіжних виробників, але «Електрон» надалі залишається успішним підприємством і трансформувався у багатогалузеву компанію. Завдяки чому вижив львівський «кит»?
Президент ПАТ «Концерн-Електрон» Юрій Бубес.
Ось такі трамваї виготовляє «Електрон».
На науково-виробничому підприємстві «Карат» продукують наукоємне виробництво.
Фото надані автором.
23 тисячі акціонерів
— У нас нема олігархів, ми всі акціонери, — розповів Юрій Бубес, президент ПАТ «Концерн-Електрон». — Ми — акціонерне товариство, і я не знаю жодного акціонерного товариства, власниками якого були б 23 тисячі осіб. Акціонування провели через трудові колективи, залежно від заробітної плати. Враховували все: стаж роботи, наукові праці. Ми казали працівникам: якщо ви патріоти свого підприємства, то купляйте наші акції. І за ці гроші за два роки викупили наш «Електрон» у держави. У 1992 році стали 100-відсотковим недержавним підприємством. Тоді мали понад 400 сервісних центрів, на «Електроні» працювало 50 тисяч робітників.
Ми збираємося щорічно і вирішуємо стратегічні питання. Кожного року виплачуємо дивіденди, невеликі, але вони відіграють не тільки матеріальну роль, а й психологічну та моральну.
— За рахунок чого концерн «Електрон» вижив? Ви знаєте, яка доля інших виробничих об’єднань?
— Ми були готові до перманентних економічних рецесій, які наступали, тому готувалися заздалегідь. Люди багато втратили на першій, другій та третій економічних реформах. Це були світові рецесії — падіння, інфляції. Наша лінія стратегії як краб. Є людська рука з п’ятьма пальцями. Якщо в одного виникають проблеми, то всі інші діляться силою і підтримують, поки не відновиться. Збиткові виробництва скоротили, але залишили людей, перевели на інші ділянки. Ми були досить сильними на ринку радіоелектроніки. Продовжили розвивати прикладну науку, наукоємні виробництва.
Колись модно було створювати спільні підприємства — і до нас приїжджали з-за кордону та пропонували кошти. Я завжди казав так: нам не потрібні ваші гроші, поділіться технологіями. Давайте разом щось робити.
Наведу добрий приклад: ми створили спільне підприємство з Німеччиною. Це «Вебасто» — світова фірма теплообмінників, обігрівачів і кондиціонерів. Ми побачили, що їхні технології — це технології майбутнього. Минув уже 21 рік. «Вебасто» поступилося своєю часткою капіталу «Сферосу», а той — великій французькій компанії «Валео». А що таке працювати зі світовою фірмою? Наші кліматичні системи нині — одні з найкращих в Європі. Довіра до підприємства дала наступний поштовх: до нас повернулися із замовленнями відомі фірми «Вебасто», «Сферос». Це майже 50 відсотків наших замовлень. Наші обігрівачі використовують у легкових та вантажних автомобілях, автобусах — у машинобудуванні. Це високотехнологічні кліматичні системи.
50 відсотків нашої продукції йде на експорт в європейські країни. Це яскравий приклад того, що треба розвиватися за рахунок інноваційних технологій, інакше зупинишся.
Інші підприємства не думали про завтрашній день. Ми кликали до нас «Кінескоп», «Сільмаш», «Мікроприлад», «РЕМА» — це були пов’язані галузі. Вони сиділи на своїх замовленнях і думали, що так буде завжди. Треба було передбачити, що кожні п’ять років усе міняється.
Ми пишаємося, що маємо свою прикладну науку, від ідеї доходимо до серійного виробництва. Ми зробили прорив у нанотехнологіях матеріалів — вирощуємо кристали, стали учасниками побудови великого адронного колайдера біля Женеви.
Від телевізорів до електробусів
— Ще один напрям концерну «Електрон» — машинобудування, для виробників телевізорів це не виявилося несподіванкою?
— Ми вперше за сто років виготовили в Україні трамвай. Коли наша країна підписувала угоду з ЄС, то нам на трамваї поставили нульове мито, бо ніхто не думав, що вироблятимемо свої вагони. Ніхто не вірив, що буде український трамвай.
Протягом двох років з конструкторами об’їхали всю Європу — побували на всіх передових виробництвах електротранспорту. Нас застерігали, щоб не замахувалися на високі технології. А знаєте чому? Бо в нас бачили конкурентів. Ми ж радіоелектроніки, матеріалознавці, у колективі був закладений великий потенціал. Вирішили одразу взятися за стовідсотковий низькопідлоговий транспорт. Це швидкість пасажиропотоків, це комфортніші умови для людей з обмеженими можливостями. Зробили трамваї ширшими, довшими і кращими.Уся Європа пішла тим само шляхом.
У 70-х роках почався бум в Європі: забирали електротранспорт і запроваджували автомобілі — й зупинилися. Міста не безрозмірні, й екологія дається взнаки. Змінюється клімат, збільшується кількість викидів. Почали відновлювати рейки і переходити до електротранспорту. Вже дійшло до того, що в 2025 році 70 відсотків транспорту в містах має бути електричним. Електрика, електрика і ще раз електрика.
Наш електробус за два роки перевіз понад 500 тисяч пасажирів. На одній зарядці, що відбувається вночі, може проїхати 280 кілометрів на день. Сьогодні чимало міст хочуть пересісти на електробуси. Це безшумний, екологічний, комфортний транспорт.
Більше того, для перевізника обслуговування коштує в 10 разів дешевше. Це велика різниця обслужити дизельний і електричний двигун. Для змінної роботи треба пального на 2500 грн, а електричний двигун заряджається за 200 грн. Вібрація менша. Це — майбутнє. Тому агітуємо міста переходити на електротранспорт. Послухали нас — і зробили у Львові лінію на Сихів. Трамвай перевозить по 230—260 пасажирів.
У Львові їздять дев’ять наших трамваїв, у Києві — десять. Це немало для підприємства, яке запрацювало з нуля. Ми зробили 65 автобусів для Львова. Наші автомобілі швидкої допомоги добре себе зарекомендували. Випускаємо багатофункціональні комунальні машини з навісним обладнанням, яке можна міняти залежно від пори року.
— Якщо в цифрах, як нині виглядає «Електрон»?
— Маємо конфлікт інтересів між робочими місцями і новими технологіями. Після встановлення чотирьох роботів виникла проблема вивільнення 30—100 робітників. Змушені балансувати, бо наші працівники не будуть захищеними, якщо втратять роботу.
У країнах, де досягли певного достатку, звільнені робітники отримують допомогу, яка забезпечує нормальний рівень життя. Тому поступово індустріалізуємося, технологічно зростаємо, але не забуваємо про перекваліфікацію.
Така промовиста цифра: за три роки з «Електрону» звільнилося лише 10 осіб і виїхали за кордон. Є вже такі, які знову повернулися.
Коли люди бачать, що їхня праця оцінена, вони будуть тут працювати. Сьогодні у нас зарплата 11—14 тис. грн. Це за п’ять восьмигодинних днів на тиждень. Це майже така зарплата, як у Польщі за шестиденний робочий тиждень і 10-годинний робочий день.
Якщо з сезонними, то набираємо до двох тисяч працівників — це достатньо під замовлення, які маємо на ринку. Можемо за потреби розширити виробництво. За останні три роки створили 200 нових висококваліфікованих робочих місць.
— На вашу думку, що треба зробити для підтримки вітчизняного виробника?
— Потрібно підтримувати і запрошувати іноземних інвесторів. Але не забуваймо про внутрішнього інвестора. Ми не маємо зарубіжних інвестицій у розумінні, що хтось прийшов і дав гроші. Тисячі квадратних метрів виробничих площ утримували, ремонтували, заповнили новими верстатами за рахунок внутрішніх інвестицій. Прибутки використовуємо для розширення виробництва. Лише невелику частину виділяємо акціонерам. Ведемо таку політику, щоб акціонери були задоволені й розвивалося виробництво за рахунок внутрішніх інвестицій. Хоч маємо спільні підприємства, але там нема грошового внеску іноземних інвесторів — вони поділилися новими технологіями, які далі ми розвивали й удосконалювали.
На перший трамвай велику частину комплектуючих закупили в Європі. Перші візки для трамвая закупляли в німецької фірми, а тепер виготовляємо їх на «Електроні». Отож європейські фірми закупляють наш продукт, бо людська складова дає змогу зробити його з меншими витратами.
— Наскільки ваша продукція українська?
— Згідно з постановою Кабміну досягли 65-відсоткової локалізації, щоб можна було використовувати субвенційні кошти держави. Але важливі комплектуючі повинні закупляти в провідних компаніях Європи, щоб наш продукт був класифікаційним — це двигуни, гальма, редуктори. Багато чого намагаємося робити самі. Наприклад, електронні системи. Спочатку купляли в Польщі та Німеччині. Тепер «Електрон» продукує електроніку і відправляє на експорт.
У Фінляндії закупляли редуктори для дверей електротранспорту. Нині фінська фірма у нас купляє мотоблоки. Пластик закупляли в Польщі, а тепер наш полімерний завод випускає сидіння. Що це дає? Наприклад, виробляємо 150 автобусів, які нам замовили в Україні. А 100 млн грн залишаться у місті, яке і автобуси замовило. Ми платимо податки за землю, за нерухомість, фонд зарплати, пенсійний фонд. І ці кошти залишаються для громади міста.
Згадується недавня історія про 40 трамваїв для Києва, тендер на продаж яких виграла польська фірма. Ми підрахували, якщо б український виробник отримав це замовлення, то 400—500 млн грн залишилось б у бюджеті Києва та України.
Купуй українське
— Що треба робити, щоб це не повторювалося?
— Треба прийняти закон «Купуй українське», який викликає великий спротив зарубіжних постачальників. Ми не можемо увійти на ринки інших країн, бо даємо набагато меншу ціну за такої само якості.
Я знаю, що канадська фірма не могла виграти жодного тендера у Відні проти місцевого заводу «Сіменс». Чому? Складова локалізації виробництва в Австрії давала певні відсотки переваги в тендерному спорі.
Мають бути дві складові: перша — локалізація на місці. Всюди висувають вимогу: якщо хочете нам продати товар, то створіть у нас робочі місця, до 40 відсотків локалізуйте своє виробництво і платіть тут частину податків. Друга: створіть сервісні центри.
Сьогодні агресивну політику веде одна з білоруських фірм. Хочу запитати: хто бачив у Мінську чи в інших містах хоч якийсь український транспорт, французький, німецький? Кожен захищає свій ринок.
Якість у нас має бути однаковою. Але повинна бути перевага у локалізації. Білоруські компанії мають велику протекційну підтримку своєї держави, яка компенсує їм частину коштів.
Якщо нині Львів закупить 100 автобусів і 50 тролейбусів, то 100 млн грн ми залишимо у нашому місті, а білоруський виробник просто забере ці кошти.
Якщо входиш на ринок Польщі, то мусиш купити їхні компоненти, їхні складові. У Празі жодного зарубіжного трамвая немає.
Сьогодні випускаємо всю продукцію з нержавіючої сталі — легованої, даємо гарантію на 30 років. А інші — на 10 років, а де їх сервіс?
— Ви завжди передбачали, як далі розвиватимуться події, тримали руку на пульсі подій?
— Якщо глянути на п’ять років назад, то обсяги виробництва на «Електроні» збільшилися у п’ять разів. Маємо на меті збільшити ще у п’ять разів. За рахунок того, що почали випускати високотехнологічну наукоємну продукцію. Маємо багато своїх розробок — це зменшує собівартість продукції. Розробили свій електричний двигун, бо ціна німецьких втричі вища. Але наш виробник ніяк не може його виготовити, потрібен час — люди створювали ці мотори десятиліттями.
«Електрону» цього року виповнюється сто років. За рахунок конкурентної продукції всі наші підприємства нині прибуткові. Це агрегати і побутова техніка, полімерна індустрія, інструментальне та механічне виробництво, це лізингова діяльність. Це телевізійний завод, який переріс в ІТ-виробництво.
— До речі, яка частка телевізійного заводу?
— Ми його підсилили науковцями і розвиваємо ІТ-напрям, розробляємо електроніку, яка використовується в трамваях, тролейбусах, електробусах, автобусах і в інших видах транспорту. Це системи обліку, діагностики, контролю і управління. Ми на етапі розроблення своїх власних комп’ютерів.
Телевізори не випускаємо, бо це збитково. Ми працюємо прозоро. За весь час не видавали заробітної плати в конвертах — є білими платниками податків.
Проте у нас законсервовані лінійки з виробництва телевізорів. Готові хоч завтра розпочати випуск сучасних телевізорів. Останнім часом виробляли пластмасові корпуси для «Панасоніка». Але нині всі телевізійні заводи Європи є збитковими. З’явилися гаджети, Інтернет, молодь не хоче класичного телевізора. Наукові центри думають про нову продукцію.
«Електрон» нині входить до сотні стратегічних підприємств, які дбають про національні інтереси.
— Що чекає на «Електрон» через 5—10 років?
— Ми залишимося підприємством, яке продукуватиме наукоємну продукцію. Для цього маємо наукові розробки, кадровий потенціал і великий досвід.
Розмовляв Богдан КУШНІР.
Львів.
