Публічна дискусія «Від національного до державного: синьо-жовтий прапор в історії України XX століття», приурочена до 100-річчя ствердження державної символіки, що відбулася в Києві, зібрала за круглим столом провідних істориків та громадських діячів.

Чому українським національним символом став синьо-жовтий прапор і чи була йому альтернатива, як утверджувалося синьо-жовте знамено в часи Української революції 1917—1921 років, під якими прапорами воювали Карпатська Україна і УПА — ці та інші питання стали об’єктом дискусії, у якій взяли участь доктор історичних наук, завідувач відділу історичних студій Науково-дослідного інституту українознавства МОН України Павло Гай-Нижник, старший науковий співробітник Інституту історії України НАНУ, член Комісії державних нагород та геральдики при Президентові України Юрій Савчук, доктор історичних наук, професор Віктор Брехуненко, директор музею Української революції 1917—1921 років Олександр Кучерук, командир добровольчого батальйону «Карпатська Січ», ветеран російсько-української війни Олег Куцин та інші.

Дослідники наголосили, що сто років тому, на початку 1918-го, Центральною Радою було офіційно затверджено державні символи УНР — герб і прапор, які мають давню традицію та складну історію. Утім, термін «національний прапор», яким позначали синьо-жовте полотнище, використовувався й раніше, принаймні з квітня 1917-го.

Багато хто шукає національні барви в княжу та козацьку добу. На відміну від збереженого часом знаку київського князя Володимира Великого — тризуба, який карбувався на монетах, кераміці тощо, хоругви тисячолітньої давнини до нас не дійшли, і про те, якими вони були, знаємо лише з літописів. Достовірно відомо, зазначають історики, що статусу національної символіка набула в козацьку добу. Так, синій колір з’являється на прапорі Лубенського полку. У 1755 році відбулася реформа козацьких знамен, її провела 51 сотня із 180 — тоді ж встановлено усталену кольорову гаму та почали зображувати на синьому тлі золотого козака з мушкетом. І якщо деякі підрозділи робили заміну пошкоджених прапорів або міняли знамено, бо змінився сотник, то Ямпільська сотня Ніжинського полку поміняла свої знамена саме через невідповідність їх традиції барв.

— Утвердження синьо-жовтого кольорового сполучення, як на державному прапорі, однозначно можна датувати 1848 роком і пов’язане воно з українським національним відродженням на Буковині і в Галичині, — розповідає Павло Гай-Нижник.

Синьо-жовте полотнище вже майорить 1907-го в Полтаві під час відкриття пам’ятника Івану Котляревському, зачинателю нової української літератури. З новою силою ці кольори вибухають під час національно-демократичної революції 1917—1921 років.

Тоді, зазначають історики, використовувалося дві форми полотнища — синьо-жовта і жовто-блакитна. У суспільстві й нині точиться дискусія щодо того, яким насправді має бути державне знамено. Дехто дотримується думки, що прапор треба перевернути, бо, мовляв, сонце (жовтий колір) угорі, а земля (синь) — долі. Утім, наголошують учасники дискусії, добре збережений прапор 1-го пішого Запорозького імені гетьмана Петра Дорошенка полку армії УНР, під яким українці визволяли з московської окупації Луганщину, синьо-жовтий. Такі знамена були в ЗУНР, у Карпатській Україні і у такій послідовності кольори зафіксовані на законодавчому рівні.

Синьо-жовтий прапор як символ української нації був суворо заборонений у радянський час. Тоді ці кольори не поєднували ані в одязі, ані в дизайні іграшок та побутових речей. Попри заборони, українці добре знали, під якими прапорами воювали їхні діди та батьки.

— 4 листопада 1953 року міністр внутрішніх справ Строкач повідомляє в Москву, що у селі Перерісль Станіславської області, тепер Івано-Франківської, піднято жовто-блакитний прапор, — каже доктор політичних наук, професор Леонід Чупрій. — 1 травня 1966-го майстер-сантехнік Георгій Москаленко і слюсар-зварювальник Віктор Кукса вночі вивішують національний прапор у Києві, над будівлею інституту народного господарства, за що обидва отримали тюремні строки. 30 грудня того самого року синьо-жовтий з’являється в Дніпропетровську, на центральному проспекті Карла Маркса, біля входу до Кіровського райвиконкому. На полотнищі був намальований тризуб і надпис «Ще не вмерла Україна, і слава і воля. 22 січня 1918 року проголошення незалежності України».

Були й інші випадки підняття національних прапорів на знак протесту проти русифікації й радянської окупації.

— Варто згадати, що 23 вересня 1989 року фани харківського «Металіста» з’явилися з жовто-блакитним прапором на стадіоні в Ленінграді, — зазначає Леонід Чупрій.

А менш як за рік, 24 липня 1990-го, синьо-жовте знамено піднято на Хрещатику біля Київради. У 1992 році Верховна Рада затвердила синьо-жовтий стяг як Державний Прапор України. Учасники заходу хвилиною мовчання вшанували пам’ять Дмитра Чернявського, родом з Бахмута, вбитого проросійськими бойовиками за український прапор 13 березня 2014 року на мітингу за єдність України в Донецьку, та всіх героїв, які поклали свої життя в новій війні з російським агресором.