Війна для Шепетівщини була нестерпно довгою. Вже на початку липня 1941-го тут з’явилися фашистські війська. Те, що вони принесли з собою, вжахнуло всіх. У центрі міста виросло гетто, в яке зігнали все єврейське населення. Згодом майже всіх було розстріляно. А на околиці розмістили концтабір для військовополонених, де загинули сотні радянських солдатів. Понад дві тисячі краян, які не потрапили за ці колючі дроти, все одно опинилися в неволі — їх відправили до Німеччини.
Не дивно, що окупація одразу викликала спротив населення. Та й як могло бути інакше в місті, яке свого часу виплекало нескореного Павку Корчагіна. Тут одна за одною почали виникати підпільні групи. Одну з них очолив лікар, іншу — директор місцевого лісозаводу. Відчайдухи пускали під укіс поїзди, знищували ворожих солдат і офіцерів. Водночас у шепетівських лісах діяло кілька партизанських загонів.
Лише один із них, яким командував Іван Музальов, знищив понад триста окупантів, пустив під укіс шістдесят ворожих ешелонів. На той час командирові було трохи більше двадцяти років, але він встиг пройти полон і шепетівський концтабір.
Згодом його загін, як і інші, увійшов до партизанського з’єднання, в якому налічувалося майже п’ять тисяч бійців. Усі вони зробили внесок у визволення району.
Справжньою легендою краю став школяр із села Хмелівка Валя Котик, який був розвідником у партизанському загоні. Хлопчик загинув 16 лютого 1944 року в бою за Ізяслав.
Про цих та багатьох інших славних земляків шепетівчани знають не тільки з музейних експонатів. Партизани та визволителі стали почесними громадянами міста, їхні імена носять вулиці Шепетівки. А могилу Валі Котика, Героя Радянського Союзу, доглядають на подвір’ї міської ЗОШ №4.
Щоправда, живих свідків тих подій з кожним роком залишається дедалі менше. Нинішню річницю визволення Шепетівщини зустрічатиме менш як вісімдесят учасників бойових дій. І серед них лише двоє тих, хто брав участь у визволенні рідного краю, — Володимир Врублевський і Василь Якимчук. Так склалася їхня солдатська доля, що спочатку визволяли, а потім прожили все життя у своїх рідних селах Михайлючка та Купино. Але разом із бойовими товаришами вони відвойовували у німців Корчик, Рилівку, Поляну, Новичі...
У рамках святкування річниці визволення про ті події згадали в усіх 69 населених пунктах району. В школах провели уроки пам’яті, відбулися мітинги біля братських могил. Підхопивши естафету пам’яті від житомирян, шепетівчани розпочали її ходу на Хмельниччині. У спеціальну гільзу, виготовлену в формі бойового снаряда, було зібрано землю з усіх братських могил, що є на території району. Разом із фотоальбомом гільзу передадуть іншим районам, які продовжать естафету.
А шепетівчани ще раз згадали про тих, хто брав участь у Луцько-Рівненській наступальній операції. Тоді німецьке командування зосередило біля Шепетівки три танкові й чотири піхотні дивізії. Та в ніч з 27 на 28 січня підрозділи 148-ї стрілецької дивізії Червоної армії визволили село Климентовичі і зайняли північні околиці міста.
Першою у Шепетівку ввійшла 288-ма армійська штрафна рота. Після цього запеклі бої тривали ще кілька днів, поки 11 лютого Шепетівку не було визволено.
Німці не змирилися з втратою важливого залізничного вузла. Бої тривали ще декілька тижнів. Лише 22 лютого в місто прибув Григорій Жуков і вручив бойові нагороди визволителям Шепетівки.
Після цієї операції шістьом військовим з’єднанням було присвоєно звання Шепетівських, а Москва салютувала на честь визволення міста.
Хмельницький.
Фото з архіву Хмельницького обласного краєзнавчого музею.
Бої за визволення Шепетівки.
Ветеранам Великої Вітчизняної війни, мешканцям міста Шепетівки Хмельницької області
Дорогі друзі!
Щиро вітаю вас із 70-ю річницею визволення Шепетівки від фашистських загарбників.
Грізні роки Великої Вітчизняної війни відійшли в історію. Та вони живуть у пам’яті людській. Вшановуючи визволителів Шепетівки, ми віддаємо належне поколінню воєнної епохи, його відданості Батьківщині, ратному і трудовому подвигу, ще раз нагадуючи про величезний вклад українського народу у Перемогу, у благородну місію відвернення смертельної загрози не тільки нашій країні, а й світовій цивілізації.
Священним був кожен день цієї війни — і важливих оборонних боїв, і переможного наступу. Ніщо не могло похитнути всенародну любов до рідної землі й готовність захистити її. У братських могилах Шепетівки покояться тисячі солдатів та офіцерів, які своїм життям наблизили довгоочікуваний день визволення міста. Низький їм уклін!
Шановні ветерани, для вас Велика Вітчизняна — це не історія, а подія, яка була, є і буде довіку болючою, незагойною раною. У нашій пам’яті назавжди залишиться ваш урок честі й слави, героїзму й самопожертви, патріотизму й вірності обов’язку.
Бажаю кожній родині шепетівчан міцного здоров’я, добробуту, тепла й затишку, оптимізму і непохитної віри у завтрашній день.
Голова Верховної Ради України Володимир РИБАК.
