«Грошей на посівну можу позичити хіба що у... самого себе»

— Тільки один раз я позичав грошей, — розповідає пан Олексій. —Було це тоді, коли вирішив створити фермерське господарство. Сестра трохи заробила в Італії, поділилася зі мною. Після того, як кажуть, простягав ніжки по одежині. Зате зі спокійною душею завжди лягаю спати. Бо ж відомі приклади, коли фермери накладали на себе руки через те, що не могли вибратися з боргової кабали. Мене Бог милував від такої біди.

Нині у фермера трохи більше ста гектарів землі. До посівної кампанії майже все підготував. Щоправда, не вдалося закінчити виготовлення сівалки. Її розробив фермер із сусіднього господарства. Розрахована на невеликі площі посіву. До того ж максимально пристосована для висівання насіння за технологією безплужного обробітку грунту. Сусід навіть назву придумав новій сівалці, охрестив її ніжно — «Журава». Олексій Дон разом із своїми помічниками теж клепають таку само. За його словами, дуже вдалим вийшов агрегат. Всі разом стараються, можливо, встигнуть закінчити роботи до сівби озимих. У його фермерському господарстві з такою ж назвою, як і прізвище, офіційно працює сім трудівників. Всі разом стараються. Можливо, вдасться справитися до осені, коли будуть сіяти озимі. Навесні працюватиме, як і раніше, на ССТ-12. Цю бурякову сівалку умільці також переобладнали під потреби. «Для малих обсягів сівби у нас не виробляють сівалок, — зауважує фермер. — Якби навіть такі були, вони нам не по кишені. Ціни на сільськогосподарську техніку захмарні. Тому фермери виявляють кмітливість, показують, хто на що здатний».

Пальне фермер закупив за власні кошти. Насіннєвий матеріал має свій. Міндобрив і гербіцидів не вносить. Так само не використовує засоби захисту рослин. Ще має придбати біопрепарати, які застосовуються в органічному землеробстві, бо вирощує екологічну продукцію.

Більшу частину лану нинішнього року засіє соєю. Це для його господарства основна культура. Має на неї сертифікат на відповідність до стандартів Європейського Союзу. Документ замовляв в одній з іноземних компаній.

Сіятиме також пшеницю і ячмінь. Зерном цих культур розраховується з власниками земельних паїв, які передали свої наділи в оренду фермеру. На невеликих ділянках, як і торік, покладе в ґрунт насіння таких екзотичних культур, як нут і маш. Нут ще називають турецький або баранячий горох. Каже, років 50—60 тому він був популярний на Поділлі. Знаю, що на нут є стабільний попит у країнах Середньої Азії, там його використовують в їжу. Є споживачі і в Україні. На цю продукцію фермер має постійних замовників — нут закуповує одна з організацій, що пропагує вегетаріанський спосіб харчування. Маш теж бобова культура. В ній високий вміст білка. Тих, хто замовляє її вирощування, фермер називає «сироїдами» — це прихильники здорового харчування, які споживають переважно сиру їжу. Олексій Дон пояснює, що на таких культурах багато не заробиш хоча б тому, що вирощує на невеликих ділянках. Але якщо люди просять...

Фермерське господарство «Дон» тримається на плаву за рахунок сої. До речі, на цих полях жодного разу не сіяли соняшник. «Не буду пояснювати причину, самі знаєте», — каже співрозмовник.

У чому секрет високих урожаїв сої на полях фермера Олексія Дона, для місцевих аграріїв залишається загадкою. Вони не можуть пояснити, як без застосування «хімії» йому вдається отримувати урожаї вищі, ніж у тих, хто використовує інтенсивну технологію.

— У нього поле без гербіцидів і міндобрив, а соя у зріст людини, — каже начальник Теплицького районного управління агропромислового розвитку Дмитро Зробко. — Стебла сягають до 1,6 — 1,7 метра у висоту. Навіть у неврожайні роки збирає не менш як 20 центнерів з гектара. За нормальних погодних умов на круг молотить по 30 і навіть 40 центнерів. Це дуже високі показники. Навіть ті господарства, де виходять на такий само рубіж, не можуть зрівнятися з фермером, бо у них значно більші затрати на вирощування сої.

Коли Олексій Дон отримав у користування поле колишнього КСП для створення фермерського господарства, на ньому ріс такий густий пирій, що по-людськи стало шкода фермера. «Я тоді про себе подумав, мовляв, куди ти чоловіче встромив свою голову? — розповідає Дмитро Зробко. — Потім навідався ще раз. Він так вичухав поле, що його було не впізнати. Зробив це з допомогою культиватора. Земля аж біліла від встеленого на ній пирію».

Надалі фермер дивував досвідченого аграрія ще більше. Дмитро Зробко каже, що Дон декілька років підряд сіяв на цьому полі одну й ту само культуру — сою. Будь-хто з фахівців у галузі агрономії скаже, що це неправильно, наука не радить так робити. «Я теж за фахом агроном, — продовжує начальник управління агропромислового розвитку Теплицького району. — Тому дотримуюся такої само думки. Але ж на власні очі бачу зовсім іншу картину — чисте від бур’янів соєве поле, ваговиті стручки сої, що віддячує фермеру гарним урожаєм». Одного разу фермер поклав у ґрунт насіння бобів аж у середині червня. Розумів, що пізно. Адже оптимальні терміни сівби завершилися ще в другій половині травня. «Мабуть, щоб не накликати на себе гнів районного начальства, фермер відзвітував перед управлінням, що завершив сівбу наприкінці травня, — згадує той епізод Дмитро Зробко. — Та зібраний урожай виявися не гірший, ніж в інших. Неспроста у нас дехто каже, що без Божої помічі у фермера не обходиться».

Високими результатами фермерського господарства «Дон» зацікавилися у асоціації виробників і переробників сої та Федерації органічного руху України — провели у Комарівці два семінари й одну науково-практичну конференцію.

— Учасники таких зібрань щоразу допитувалися, в чому, зрештою, секрет, що так рясно родять на наших землях соєві боби, — каже фермер Олексій Дон. — Я нічого від них не приховував. Уся техніка була у них перед очима. Про кожну з операцій — від сівби і до збирання — також говорив відкрито. Дивно, але дипломовані фахівці ніяк не хочуть повірити в те, що інтенсивне виробництво на наших родючих землях — це шлях у глухий кут. Земля настільки перенасичена хімією, що вже не сприймає її. Я ж спілкуюся з представниками холдингів, які працюють у нашому районі. Не раз чув, що деякі хімічні препарати не дають очікуваної віддачі. Хоч як дивно, у таких випадках молоді агрономи нарікають на неякісну хімію. Насправді причина не в якості, а в тому, про що вже казав, земля не сприймає отрути.

Ще під час навчання в Уманському сільськогосподарському інституті студент Олексій Дон дізнався про добре знаного у минулому агронома Осінського. Він працював у тих самих краях, де нині доглядає землю фермер. Так само вирощував сою. Студент звернув увагу на високу врожайність. В архівних довідках значиться, що Осінський на полях села Завадівка їхнього Теплицького району в 1894 році зібрав на круг по 36 центнерів бобів. «Тоді ж не було інтенсивної технології, так само як гербіцидів, чи хімічних засобів захисту рослин, — наголошує фермер. — Я зацікавився технологією Осінського. Нині застосовую її на орендованих землях. В основі такої технології безплужний обробіток ґрунту. Механічний спосіб знищення бур’янів...

Для цього фермер зі своїми помічниками змайстрував пружинні борони. Застосовує їх при досходовому боронуванні, щоб знищити бур’яни у фазі так званої білої ниточки. Ходить борона полем і після сходів. Переконався, що соя — це та культура, що суттєво поліпшує структуру ґрунтів: збагачує азотом, підтягує з нижніх шарів фосфор і калій.

— Найважливіша особливість в тому, що зерно, вирощене на органіці, має потужну енергію росту, — уточнює фермер. — Саме цим я можу пояснити високі врожаї, незвично високі стебла сої на наших полях.

Нагадаю, дванадцять років землі фермерського господарства «Дон» не «годували» хімією. Експерти однієї з європейських компаній з сертифікації органічної сільськогосподарської продукції підтвердили, що вона є екологічно чистою. Однак реалізувати вирощене за відповідною ціною у нашій державі непросто.

— За пшеницю першого класу минулорічного врожаю вдалося сторгуватися по 2500 гривень за тонну, — каже фермер. — Крім того, що зерно екологічно чисте, в ньому ще й непоганий вміст клейковини — 36 відсотків, а показник білка — 18 відсотків. Я вже не кажу про хоча б якусь фінансову підтримку державою таких господарств, як наше. Не було допомоги раніше і так само вона не передбачена на нинішній рік. Тим часом у сусідній Польщі, де фермером мій однокурсник, кредити він бере під 1—2 відсотки річних, дотації на кожен гектар отримує постійно. Ми з ним ще студентами були там на стажуванні. У нього закохалася місцева дівчина. Одружився. Працює не більше, ніж я, підняв господарство. Минулої осені навідувався додому, він родом з сусідньої Кіровоградської області. Під час спілкування я зрозумів, що він уже заробив свій мільйон. Запрошував у гості. Часу не вистачає. Що з того, що я там побачу. Як кажуть, на все воля Божа, кожному своє.

— Священики здавна були працелюбами і займалися конкретною працею, — каже отець Олексій. — Нема нічого дивного, що я працюю біля землі. З Божою поміччю мало-помалу розвиваємо господарство. Починали з трьох гектарів, тепер маємо понад сто. Буває, складно, коли треба відправу робити, а там поле чекає. Помічники виручають.

Про батюшку в селі кажуть, що він дуже щира людина. Прихильно ставиться і до малого, і до старого. Крім рідного села, служить ще в сусідній Тополівці. Там старовинний дерев’яний храм. На його ремонт священик витрачає кошти свого фермерського господарства. Допомагає багатодітній родині. Донедавна підтримував дитячий садок — і фінансово, і сільськогосподарською продукцією. Священик-фермер весь у турботах — мирських і духовних. Це зробило його дуже авторитетною людиною.

 

Вінницька область.