Реформа місцевого самоврядування в Україні 2015 року набула нового імпульсу з ухваленням низки змін до законодавства щодо об’єднання територіальних громад та запровадженням бюджетних і податкових новацій. Ці зміни покликані істотно збільшити надходження до місцевих бюджетів та на практиці продемонстрували суспільству перші позитивні зрушення у виконанні економічних і соціальних програм розвитку регіонів. Відповідно, Президент України, парламент і уряд мають усі підстави стверджувати про правильність обраного шляху та продовжувати реалізовувати стратегію децентралізації влади. Водночас навіть серед політичної еліти нині немає єдиної думки щодо переваги тієї чи тієї системи самоврядування, механізмів розподілу повноважень, формування органів виконавчої влади на місцях тощо.
У цьому контексті дедалі частіше лунають заклики запозичити готову модель місцевого самоврядування, яка застосовується в одній із розвинених демократичних країн, та перенести її на український ґрунт. Безумовно, такі ідеї не позбавлені сенсу, проте ми часто забуваємо про вітчизняні традиції місцевого самоврядування та шляхи подолання нашими пращурами тих самих проблем на різних етапах державотворення. Насправді, слід вести мову не про запровадження базових принципів місцевого самоврядування, а про їх відновлення на українських землях. Адже традиція виборності посадових осіб місцевого самоврядування та контролю громади за їхніми діями з правом відкликання за умови зловживання чи некомпетентності була усталена ще Магдебурзьким правом, яке в Україні ефективно діяло з першої половини XIV до 30-х років ХІХ ст. Проте у сучасному правовому розумінні місцеве самоврядування в Україні було запроваджене в роки Української революції, сторіччя якої відзначаємо.
У рамках заходів, приурочених до ювілею Української революції 1917—1921 років, співробітниками Інституту законодавства Верховної Ради України підготовлено унікальне двотомне видання «Демократія у самоврядуваннях...»1, яке налічує майже 350 публікацій, вміщених на сторінках періодичної преси того періоду, присвячених питанням становлення й розбудови органів самоорганізації населення. До речі, це вже шостий тематичний випуск серії «Із першоджерел», започаткованої Інститутом законодавства на відзначення Української революції 1917—1921 років.
Збірку «Демократія у самоврядуваннях...» уже традиційно для серії названо упорядниками за однойменною статтею, вміщеною в «Робітничій газеті» за 17 та 18 серпня 1918 року. Однак, як слушно зауважив у вступному слові до видання Голова Верховної Ради України Андрій Парубій, окремі міркування й пропозиції, висловлені дописувачами, не втратили своєї актуальності й сьогодні та заслуговують на увагу не лише науковців, а й усіх, хто цікавиться питаннями реформування місцевого самоврядування. Йдеться, передусім, про складний процес переходу від земських установ Російської імперії до повноцінних органів самоврядування молодої Української Народної Республіки. Фактично, ці кроки суголосні нинішнім реформам самоврядних інститутів в Україні, які ще й досі позбуваються статусу квазісамоврядних радянських рад.
Заслуговують на увагу ухвали й резолюції різних громадських зборів та комітетів, які в складний революційний період не лише виробляли чіткі рекомендації щодо перебудови діяльності тих чи інших органів влади, а й активно вивчали кращий зарубіжний досвід та, головне — можливості його застосування в українських реаліях. Так само цікавими є обговорювані в тогочасній пресі проекти організації губернських, повітових та волосних комітетів, розподілу повноважень між ними та органами центральної влади на місцях, досвід яких не буде зайвим і в сучасній дискусії, яка точиться щодо доцільності/недоцільності формування виконавчих органів районних і обласних рад та наділення виконавчими функціями органів державної влади на місцях тощо.
Окремим блоком аналізується фінансова спроможність органів самоврядування, джерела наповнення їхніх бюджетів, висловлюються пропозиції щодо перерозподілу податкових надходжень і надання фінансової допомоги з боку держави як у вигляді дотацій, субвенцій, так і пільгових короткострокових кредитів, украй необхідних в умовах економічної кризи для розвитку освіти, медицини, інших соціальних проектів. Фактично, проголосивши пріоритетом реформи органів місцевого самоврядування забезпечення їх фінансової спроможності, ми сьогодні вирішуємо ті ж самі проблемні питання, що стояли сто років тому.
Варто відзначити, що збірка «Демократія у самоврядуваннях...» має і важливе наукове значення, оскільки вводить до наукового обігу невідомі раніше матеріали, які сьогодні практично недоступні дослідникам через поганий фізичний стан тогочасних періодичних видань, виготовлених на неякісному папері, розпорошеність газетних фондів між різними архівами та бібліотеками і відсутність в останніх технічних можливостей для переведення їх у цифровий формат. Тож упорядники виконали справді титанічну працю, яка, сподіваємося, буде належно поцінована їхніми послідовниками.
1 Демократія у самоврядуваннях (Децентралізація та місцеве самоврядування під час Української революції 1917—1921 років) : у 2 т. / Вступне слово А. В. Парубія, Голови Верховної Ради України; упоряд.: Є. Р. Бершеда, В. О. Зайчук, О. Л. Копиленко, І. М. Мищак. — Репринт. вид. — К.: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2018. — (Серія : Із першоджерел. — Вип. VI).
