Важко перерахувати всі ті населені пункти, де сьогодні громада, сільська рада, фермери, влада конфліктують (найчастіше між собою і в різних комбінаціях), змагаючись за право користуватися місцевим водним плесом. Обов’язково когось забудеш, бо конфліктувати в нас, по-перше, стало модним, а по-друге, вирішувати питання мирно, без взаємних образ ми, схоже, розучилися.
Подібний конфлікт виник і в Глодосах Новоукраїнського району, де рибалки, об’єднавшись у громадську організацію, вирішили гуртом господарювати на ставку, що в селі Вербівка.

 

 

Заморожене питання
Нинішній орендар ставу місцевий фермер Олександр Остапенко (на знімку) не тільки погоджується передати плесо громаді, а й сам ініціює створення колективного органу управління і контролю за водоймою. Чергове зібрання рибалок у вербівському клубі за кількістю присутніх перевершили всі сподівання. Понад сто осіб зібралися, щоб розповісти, чому вербівський став так притягує до себе людей з усіх наближених до Глодос населених пунктів. Навіть — зі Смоліного та Хмельового сусіднього Маловисківського району. Виходить, що гарний і багатий на рибу став, де влітку не лише рибалять, а й відпочивають родинами місцеві та приїжджі, після аукціону може потрапити не в ті руки. Людям хотілося б уникнути такого розвитку подій, але сільські депутати на своїх сесіях чомусь ігнорують проблемне питання.
«Вони всі (депутати. — Авт.) — бюджетники, самостійних рішень не приймають, бо переживають за власні робочі місця», — так пояснюють ситуацію люди.
Олександр Остапенко, котрий більше не має наміру одноосібно орендувати ставок і сплачувати понад сімдесят тисяч гривень на рік до бюджету, розповідає, що подальша доля водойми залежить тепер від місцевої влади. А тій, на його думку, бракує чи то волі, чи то патріотизму (гіпотетичних причин і підстав для зволікання з вирішенням питання на користь рибалок під час зібрання було названо чимало). Відтак ГО «Нептун», котра ще в жовтні минулого року провела установчі збори, наразі залишається «без води», а величезний, просто розкішний став площею 36 гектарів дрімає під кригою, гадки не маючи, в «чиїх інтересах» котитиме хвилі з настанням весни і відлиги. Можливо, коли крига скресне, на нічийному ставку взагалі порядкуватимуть браконьєри, адже зариблений він непогано — амуром, коропом, навіть сомом.
«Я п’ятнадцять років орендував став, — продовжує Олександр Остапенко. — Втім, увесь цей час він фактично залишався громадським — нікому не було відмови щодо відпочинку на пляжі чи риболовлі. До речі, ставок не спускався з 1962 року, тобто в цю екосистему ніхто не втручався»…
«Наш ставок — усе, що залишилося від колишньої Вербівки, — підтримує фермера Любов Вознюк. — Мені особисто він не треба був би, якби не онуки, котрі приїздять до діда з бабою на канікули. Купання й риболовля — це майже все, що їх цікавить улітку. А що буде, як доступ перекриють?»
Нинішній орендар запевняє, що ним керують лише інтереси громади, потреби односельців. Каже, що мав зустріч із заможними людьми, котрі пропонували гарну суму за оформлення суборенди... Однак відмовився з названих причин.
«Якщо сільська рада не погоджується віддавати нам ставок, нехай проводять розпаювання, адже це колишнє колгоспне майно... Давайте організуємо самооборону й нікого не пустимо на берег, бо кажуть, що ставок спеціально тримають для когось із Кропивницького…» — висловлюють люди ще й такі підозри та пропозиції.


Загальногромадське — порівну між жителями:
і пляж, і рибу, і плату?
Сільський голова Глодос Петро Магда бачить проблему не в подальшій невизначеній долі ставу, а в людях, котрі збурюють громаду. «За 15 років Остапенко не зміг зробити ставок прибутковим. А далі йому здалося, що плата до бюджету є завеликою, і він почав підбурювати людей… «Заберемо ставок силою!» — навіть такі погрози часом лунають. Я знаю, що ініціатори разом із Остапенком їздили з цього питання в екологічну службу — їм відмовили. А моя позиція така: сільський бюджет (Глодоси з Вербівкою живуть на чотири з половиною мільйони гривень на рік. — Авт.) не повинен втрачати такої важливої статті доходів, а значить, якщо хтось хоче зробити став колективним, нехай поділять між собою орендну плату... і господарюють. Є така практика — коли орендар співпрацює з населенням, але за законом несе особисту відповідальність за орендовану ділянку... Необхідних документів у них немає, і невдовзі ми запустимо ставок на аукціон, бо без конкурсу такі питання не вирішуються — законодавство забороняє. І ще одне хочу сказати: обвинувачення в тому, що я заздалегідь знайшов господаря на ставок, — безпідставні.


Не Глодосами єдиними
...Про те, що долю ставу — хоч у межах села, хоч поза межами — без аукціону не вирішити, каже і Сергій Кармазін, сільський голова Підлісного Олександрівського району, де громада теж намагається відвоювати у суборендаря став «Перепелиця». Але в цьому випадку голова села стоїть на боці громади. Як і всі депутати.
«Якщо і депутати, і громада, і новостворене товариство — всі заодно, — упевнений С. Кармазін, — компроміс обов’язково буде знайдено!»
«Чотири роки тому товариство рибалок взяло в користування став «Центральний», — має свою думку з цього питання селищний голова Добровеличківки Ірина Погрібніченко. — У попереднього орендаря, приватної особи, закінчився термін дії договору. Люди об’єдналися і навели лад на ставку — зарибили, відремонтували кладки, вичистили сміття, підправили міст... Вони не платять у бюджет жодної копійки оренди, але ми задоволені такою співпрацею…»

Фото Івана КОРЗУНА.