Для Луганщини минулий 2017-й, як, утім, і попередні роки, був дуже важким. Розвиток регіону в умовах АТО — складний процес, і поки що очікуваних результатів він не дає. Причин цьому багато. Не все залежить від зусиль і волі очільників області, значною мірою впливає політична й соціально-економічна ситуація в країні. Сама лише економічна блокада завдала області збитків на понад 500 млн грн. Якщо називати конкретні цифри промислового виробництва, то обсяг реалізованої продукції становив 22,2 млрд грн порівняно з більш як 37 млрд грн 2016 року, а індекс промислового виробництва — 78 %.

Той самий енергетичний острів
Таке виробниче падіння було очікуваним. По-перше, через економічну блокаду було тимчасово припинено переміщення вантажів через лінію розмежування й зупинено виробництво на окремих підприємствах, що працюють на непідконтрольній території. Найголовніші з таких об’єктів — Алчевський металургійний комбінат, Кадіївські феросплавний і вагоноремонтний заводи, вугільні підприємства. Їх набереться цілий десяток. Хоча ці виробництва й були підзвітні київським фірмам, надходження й податки йшли до обласного бюджету. Друга причина — відсутність фінансування підприємств вугільної промисловості. Це, зрозуміло, не дало змогу відкривати нові лави, купувати обладнання, і загалом вплинуло на зниження вуглевидобутку. І третя полягає в енергетичній проблемі регіону: четвертий рік Луганщина перебуває на енергетичному острові.
Щодо промислових підприємств, розташованих у підконтрольній частині Луганщини, за рахунок яких можна поліпшити економіку, то великого оптимізму тут немає. Сєверодонецький «Азот» цього року, нарешті, запрацював, але в авральному режимі, щоб не втратити виробництво аміаку, яке неможливо зупинити. Лисичанський склозавод «Пролетарій» запустити не вдається, Лисичанський НПЗ стоїть з 2012 року, і прогнози такі, що він навряд чи колись запрацює.
— Свого часу завод працював на транзитній нафті з Росії, яка тут перероблялася й ішла далі, у центр країни, — пояснює директор департаменту економічного розвитку, торгівлі та туризму Луганської облдержадміністрації Сергій Медведчук (на знімку). — А сьогодні ми перебуваємо в тупиковій ситуації. Везти нафту із центру для того, щоб щось робити, а потім повертати продукт переробки? Немає сенсу. Тривають розмови про те, щоб реанімувати «Пролетарій». Але, можливо, його варто спочатку передати в державну власність, а потім уже щось вирішувати.
А взагалі головна проблема всіх підприємств нашої області полягає в тому, що вони енерговитратні, і в ситуації, у якій перебуває область, запустити їх у роботу поки що неможливо. Регіон, як і раніше, не підключено до Єдиної енергетичної системи України. Очільники області, починаючи з кінця 2014 року, доводять центральним органам влади, що нам потрібна гілка відновлення ЛЕП до Бахмута завдовжки 38 км. 2017 року, урешті-решт, роботи в цьому напрямку розпочалися. Але потрібен час на їх виконання. Ще одна проблема полягає в тому, що наше ТОВ «ЛЕО» — приватна структура. І домовитися з ним дуже складно.

Старопромисловий регіон потребує омолодження
Якщо на нинішню ситуацію дивитися з оптимізмом, можна сказати, що при всіх, здавалося б, нерозв’язаних проблемах, у Луганщини є шанс поступово вийти на високий рівень виробництва. Так складається ситуація, що промислові підприємства, що належать до старої формації, змушені реанімувати свої виробництва з урахуванням нових сучасних технологій, у тому числі й енергозберігальних. Скажімо, за рахунок сонячної або вітрової енергетики. Іншими словами, у старопромислового Донбасу є шанс ґрунтовно очиститися від старого технологічного сміття й розпочати друге життя.
Узяти, наприклад, традиційно дотаційну вугільну галузь. Тенденція в країні така, що всі котельні переводять на тверде паливо. Антрациту й іншої марки вугілля, що видобувається на Донбасі, поки що немає, а котельні й теплоцентралі були побудовані з розрахунку саме на них. Особливо це характерно для Харкова, Дніпра, Луганської та Донецької областей. Отже, настав час переходити на енергозберігальні технології. Луганщина рухається цим шляхом. Нещодавно голова Луганської ОДА Юрій Гарбуз побував з візитом у Канаді й вів там переговори про три установки сонячних батарей. Уже оглянуто майданчики в Лисичанську, Рубіжному, Сєверодонецьку й узгоджуються окремі моменти. Скажімо, для цього привабливим є промисловий майданчик колишньої «Лиссоди». Але є проблема: земля під нею належить місцевій владі, а самі зруйновані часом будівлі — одній російській кампанії.
— Сонячна енергетика — це дорогі інвестиційні проекти, — наголошує Сергій Медведчук. — І зрозуміло, що для інвестора область у будь-якому разі (хоча самі вже гостро цього не відчуваємо) залишається зоною ризику. Звичайно, наші зусилля мають бути спрямовані на те, щоб переконати інвестора зайти на нашу територію. Вважаю, що нині настав золотий час для початку великих справ. Ситуація з військовим конфліктом пройшла свою гарячу стадію, і нині приходить розуміння того, що потрібно не просто відновлювати економіку, а й впроваджувати найпередовіше та найефективніше. На жаль, у нас політика йде попереду економіки...

42 проблеми, які неможливо розв’язати без допомоги держави
Сергій Медведчук називає найголовніші з них:
— Перше, це компенсація того, що область втратила через блокаду. А втратили ми минулого року як мінімум півмільярда гривень самих лише податків. Ми просили центральні органі влади компенсувати ці втрати, але рішення поки що немає. Друге — це будівництво лінії електропередач. Третє — залізниця. На півночі області її практично немає, а тим часом вона була б дуже затребуваною виробниками сільгосппродукції через вигідну логістику. Далі — будівництво обласної клінічної лікарні, житла для переселенців. Одне слово, питань багато.
Область відійшла від колишніх традицій і «Стратегію розвитку Луганської області до 2020 року» презентувала не в себе в регіоні, а в Києві. У такий спосіб луганчани хотіли донести до керівництва країни проблеми території: відновлення критичної інфраструктури, логістика, дороги тощо. Нині вектор розвитку області кардинально змінився. Із промислової території, яка входила до п’ятірки найрозвиненіших регіонів країни, Луганщина перетворилися на аграрну. Втрати аграрного сектору, на щастя, незначні: на тимчасово окупованій території залишилося лише 12 % потужностей. Єдина велика втрата в АПК — це переробна галузь. Її відсутність досить відчутна, тому область узяла курс на створення малих і середніх підприємств з перероблення сільгосппродукції, які обслуговуватимуть Луганщину. Поки що понад 90 % продуктів у торговельній мережі області вироблені й завозяться з інших регіонів, хоча в довоєнний час цей показник не перевищував 50 %, а з м’ясоперероблення взагалі не було конкурентів. Говорячи про прогнози на 2018 рік, можна вважати, що критичну точку область уже пройшла. Найпроблемніший період охопив 2016-й і початок 2017 року, а зараз з’явилася певна плановість, а значить — і передбачуваність. Щоправда, не завжди оптимістична. Економічна блокада триває, а це означає, що і цього року великих грошей в обласному бюджеті не буде. Тому обласні програми, найімовірніше, фінансуватимуться скромно. Але область розраховує на власні сили й підтримку держави.

Луганська область.
Фото автора.