На Полтавщині, згідно з офіційною статистикою, мешкає майже 27 тисяч внутрішньо переміщених осіб. Тобто вимушених переселенців з окупованих територій Донбасу та Криму. В кожного з них, звісно, своя доля і свій життєвий шлях. Однак майже нікому не вдавалося обійти на ньому проблем із пошуками житла та роботи... Тим паче, що серед тих переселенців понад третина (майже 10 тисяч) — люди працездатного віку. Не всі вони, зрозуміло, готові вже сьогодні чи завтра стати за верстат або вийти у поле за станом здоров’я й певними сімейними обставинами. Та коли минулого року на Полтавщині й у двох інших областях — Харківській і Львівській — почали реалізовувати пілотний проект Міністерства соціальної політики за підтримки Світового банку «Рука допомоги», спеціалісти соціальних служб придивилися до цих людей уважніше. І, власне, разом із ними спростували чимало міфів, чуток, припущень...

Учасники проекту «Рука допомоги» (зліва направо)
Валентина Жосану, Олена Атаманчук і Олег Полохов
під час засідання круглого столу в Полтаві.

Починати з нуля завжди непросто...

Перші підсумки реалізації проекту на Полтавщині нещодавно обговорювали в обласному центрі на засіданні круглого столу за участю профільного міністра Андрія Реви, голови ОДА Валерія Головка, посадовців відповідних служб. Та спершу на цих представницьких зборах нагадали про те, що фундатори проекту опікуються залученням до трудової діяльності внутрішньо переміщених осіб і працездатних представників малозабезпечених сімей. Таке поєднання згаданих категорій населення зовсім не випадкове.
Адже навіть ті переселенці, котрі на малій батьківщині займалися бізнесом і мали непогані статки, зазвичай втратили надто багато... Насамперед виробничу базу, обладнання та устаткування, в які вкладали левову частку прибутків, не кажучи вже про замовників, партнерські й інші зв’язки. Як усе те відновити чи, найчастіше, почати свою справу фактично з нуля? За таких обставин допомоги, зокрема й фінансової, міжнародних і вітчизняних доброчинців та держави внутрішньо переміщені особи справді потребують. Зрештою, за умовами проекту його учасникам не тільки сприяють у працевлаштуванні на постійній основі чи участі в тимчасових громадських роботах, а й надають безвідсоткову поворотну фінансову допомогу в розмірі до 64 тисяч гривень на започаткування власного бізнесу. Щоправда, в останньому випадку йдеться не про купу готівки, а про оплату рахунків за обладнання, технічні засоби тощо. До того ж, якщо з «розкруткою» своєї справи сума сплачених державі податків перевищить ту, що надавалась як фіндопомога, повертати її вже не потрібно. Така само пільга передбачена й для тих учасників проекту з числа підприємців, які за перший рік своєї діяльності працевлаштують бодай двох осіб відповідних категорій не менш як на два роки.

Міф про небажання працювати спростовує статистика

Тож долучатися до цієї ініціативи таки вигідно. Чи є охочі? Надто за умов, коли в уяві багатьох вимушені переселенці, як, власне, й місцеві малозабезпечені громадяни, не мають не тільки роботи, належної кваліфікації, а й бажання працювати. Бо, мовляв, уже звикли до «дармових» соціальних виплат або просто зневірилися у власних силах і можливостях, опустили руки й ладні шукати не робочі місця, а причини, щоб із ними «розминутися»...
Про хибність таких переконань свідчить статистика втілення згаданого проекту в життя. На першому його етапі соціальні служби Полтавщини нарахували 4 тисячі потенційних учасників, зокрема 1,3 тис. внутрішньо переміщених осіб і 2,7 тис. працездатних осіб із малозабезпечених родин. І вже, так би мовити, на старті 957 осіб виявили бажання долучитися до важливої ініціативи й подали свої заяви до місцевих управлінь соцзахисту населення. Серед них тоді зареєстрували 205 заяв, які написали внутрішньо переміщені особи.
При цьому на семи засіданнях комісії при ОДА було визначено 863 учасники проекту, з яких 113 осіб претендували на отримання фінансової допомоги на відкриття власної справи. Тож насправді чимало вимушених переселенців і малозабезпечених мають і бажання, й можливості працювати та відповідну кваліфікацію. За словами директора обласного центру зайнятості Катерини Клавдієвої, серед майже півтори сотні осіб, які за направленнями цієї служби вже вийшли на нові робочі місця, переважали менеджери, бухгалтери, соціальні працівники, кухарі, водії, електромонтери... Тобто насамперед повпреди тих професій, що потребують спеціальної підготовки.

«Перші хоробрі» вже реалізовують свої проекти

А серед чотирнадцяти «перших хоробрих», які захистили свої бізнес-проекти на отримання безвідсоткової поворотної фінансової допомоги, немає новоспечених підприємців із винятково «торговельними» намірами. Всі вони — без жодного винятку! — налаштовані на виробництво товарів або вирощення сільськогосподарських культур і тварин чи надання високотехнологічних послуг. Зважаючи на пропорції ВПО і місцевих учасників проекту, важко не помітити й іншого — зокрема, істотно вищого відсотка охочих зайнятися підприємництвом саме у середовищі внутрішньо переміщених осіб.
До того ж останні власним прикладом спростовують іще один досить поширений міф про те, нібито вже мало не всі ніші на бізнесовому полі зайняті й пробитися туди без «козирних» зв’язків, містечкового кумівства, «блату» тощо майже неможливо. На круглий стіл запросили понад півдесятка переможців конкурсу бізнес-ідей, які могли похвалитися зовсім іншим.
Скажімо, Валентина Жосану разом із дорослою дочкою Оленою переїхали на Полтавщину з Донеччини понад три роки тому. Осіли у селищі Нова Галещина Козельщинського району, де був облаштований гуртожиток для таких, як вони, вимушених переселенців. Попри те, що свого часу опанували престижні професії економіста й інженера-програміста, на новому місці спочатку брались, як то кажуть, за все. Та коли освоїлися, вирішили займатися власною справою. Замахнулися майже на святе — виробництво шоколаду. Та невже в їхньому становищі можна конкурувати з китами цього бізнесу, які виробляють згадану продукцію мільйонами тонн?

Авторський шоколад для... міністра

З потужностями останніх пані Валентина змагатися не збирається. Натомість, розповідає, з родиною виготовлятимуть крафтовий, тобто авторський, не «промисловий» шоколад. Звісно, натуральний, із додаванням меду, горіхів тощо й використанням рослинного молока, що особливо важливо для людей, яким шкодить лактоза. За умов, коли на ринку «промислового» шоколаду з’являється дедалі більше здешевлених варіантів і відвертих підробок, ексклюзивний солодкий продукт набуває популярності серед прихильників здорового харчування, насамперед органічного.
Як і горіхова паста — її Валентина Жосану з дочкою планують продукувати в широкому асортименті. Зрозуміло, також без доважків із шкідливої для здоров’я людини «хімії». За допомогою працівників місцевого центру зайнятості вже підшукали приміщення, надані проектом кошти використали на придбання обладнання. Домовились і з постачальниками сировини та першими потенційними замовниками їхньої продукції. Одразу після завершення ремонту орендованого цеху можна буде запускати виробництво, яке потребуватиме найнятих працівників.
Тож під час зустрічі з міністром Андрієм Ревою в Полтаві пані Валентина пообіцяла неодмінно пригостити його своїм авторським шоколадом. Той, у свою чергу, виказав бажання стати одним із перших покупців її продукції... Дякуючи представникам державних соціальних служб і фундаторам проекту «Рука допомоги» за реальну підтримку, Валентина Жосану зазначила: «Упевнена в тому, що в нас усе буде добре. І не тільки в нас. Адже з нашого бізнесу надходитимуть відрахування й у державний бюджет, і в скарбницю громади». 

Пропозицій і замовників вистачить на всіх

Олег Полохов мав свій бізнес у Донецьку, допомагав там господарникам впроваджувати енергозберігаючі технології та переходити на альтернативні види палива. Тож за фінансового сприяння ініціаторів згаданого проекту вирішив продовжувати цю справу й у Полтаві. Оскільки йдеться про більш як актуальну проблематику, то фірм, які займаються цим, тут вистачає. Однак не секрет, що чимало з них діють за принципом: купив—продав... Кваліфікований технічний супровід при переобладнанні діючих котелень і встановленні нових джерел теплопостачання може надати далеко не кожен.
За таких умов у пана Олега та кількох його помічників уже з’явилися перші серйозні замовники серед агропідприємств регіону. А коли врахувати, що сільськогосподарське виробництво, що продукує чимало відходів, які можна перетворити на доходи у вигляді альтернативного палива, на Полтавщині одне з найпотужніших у державі, то простір для діяльності в цьому напрямі тут необмежений. На переконання Олега Полохова, «піднімати те, що лежить під ногами», треба спільно.
Подружжя вимушених переселенців Калініних, беручи участь у проекті «Рука допомоги», захистило свій бізнес-план із пошиття ексклюзивних футболок, прикрашених малюнками, нанесеними методом прямого друку. Малюнки ці розробляє для них знаний не лише в Україні полтавський художник Віктор Володько. Зразки таких футболок Інна та Дмитро Калініни продемонстрували на круглому столі у Полтаві. Тож усі присутні мали змогу переконатися у конкурентоспроможності їхнього товару. Недарма ж його замовляють і закордонні модники.

Мрії здійснюються, та поки що не в кожного...

Олена Атаманчук також опанувала професію художника, тільки спеціалізується на, скажімо так, менш оптимістичному образотворенні... Раніше вона гравіювала портрети й написи на пам’ятниках. Жахливі умови роботи «на хазяїна» призвели до того, що жінка серйозно захворіла, на лікування витратила купу грошей. Тож тепер хоче продовжувати виготовляти гранітні пам’ятники вже як приватний підприємець, але у зовсім інших умовах. Простягнуту їй «Руку допомоги» вважає своєрідним бальзамом на рани... І сподівається, що в неї все вийде. Вже найближчим часом хоче взяти в оренду склад для виготовлення продукції, згодом розширюватиме виробництво. «Завдяки цьому проекту здійснилася моя мрія, з’явилася можливість реалізувати себе», — зазначила пані Олена.
А от досвідченому чоловіку, котрий представився Миколою Віталійовичем, долучитися до проекту поки що не вдалося. Хоча він, за словами Катерини Клавдієвої, репрезентує «дуже позитивну й роботящу родину». Вона переїхала з Донбасу на Полтавщину, оселилася у Шишацькому районі разом із усиновленими раніше дітьми. Водночас чоловік і дружина, котра також працює, хочуть усиновити ще кількох дітей і вивезти їх з окупованої території. Сьогодні на новому місці будують житло. Микола Віталійович має золоті руки, хоче й може заробляти на ремонті сільськогосподарської техніки. Та для цього чоловікові потрібен токарний станок. Звісно, не новий, «беушний» і далеко не найпотужніший.
Такий, за його словами, коштує у межах 60 тисяч гривень, яких у нього немає. «Позичити» їх у фундаторів проекту «Рука допомоги» також не вдається, бо родина вже має кредитні зобов’язання на суму 85 тисяч гривень. Перепона нібито суто формальна, та як її «перестрибнути»? «Прописати кожен такий випадок в умовах проекту практично неможливо, — наголосив під час засідання круглого столу міністр соціальної політики Андрій Рева. — Тому, певно, треба виходити з того, що комісії, які аналізують наміри кожного претендента на отримання фінансової допомоги, повинні в усьому розібратися. І зробити все для того, щоб справді гідна людина не залишилась обділеною».

«Пілот» не повинен зупинятися

На круглому столі в Полтаві обговорювали й інші «вузькі місця» та проблеми, які виникають під час реалізації проекту «Рука допомоги». Зокрема ті, які потребують змін у законодавстві щодо додаткових гарантій у сприянні працевлаштуванню, стимулювання роботодавців, залучення недержавних коштів і вироблення чіткіших механізмів контролю. Ще більше «домашніх завдань» було визначено для профільних міністерств і служб, органів місцевого самоврядування, новостворених об’єднаних територіальних громад. Зрештою, всі погодилися з тим, що ця та інші схожі ініціативи вкрай потрібні для залучення до постійної і тимчасової роботи якомога більшої кількості осіб відповідних категорій населення. Тож у резолюції круглого столу наголошується на необхідності поширити реалізацію пілотного проекту «Рука допомоги» з трьох згаданих областей «на всю територію України». Адже ця рука не лише дає людям кошти на започаткування власного бізнесу та своєрідну «вудку» для заробляння грошей — вона також «краде» в них бідність, зневіру та безнадію.

Василь НЕЇЖМАК.
Фото автора.

Полтава.