Народна мудрість каже: живуть між собою як риба з водою. До історії, про яку йдеться, дружина мене ніколи не ревнувала. По-перше, — довіряла. По-друге, я не давав приводу. Ідилію зіпсувала одна-єдина маленька фотографія, яку я привіз з курорту.
Того літа я поправляв здоров’я у санаторії «Сонячне Закарпаття». З першого дня відпочинку подружився із земляком-киянином та двома хлопцями-закарпатцями. Процедури, спортивні змагання, походи в ліс, на концерти столичних та місцевих зірок, танці, конкурси на кшталт «Голос санаторію», «Секс-символ «Сонячного Закарпаття», КВК. День по дню і ми підійшли до екватора відпочинку. А оскільки хлопці-закарпатці розділили путівки пополам із своїми дружинами, то через два дні мала відбутися ротація закарпатської частини нашої групки. Ми, кияни, організували шашлики для наших нових друзів. А вони обіцяли сюрприз у відповідь. Але про сюрприз подумають уже їхні дружини...
Сюрпризом був похід у сауну на ранчо «У Тараса». Жінки розвідали обстановку. Нас все влаштовувало. Головним аргументом було те, що шляхи відпочиваючих чоловіків і жінок перетиналися лише в одному місці — банкетній кімнаті, де вже всі були обіпнуті простирадлами. У парильню, басейн ми ходили по черзі, залежно від статі. У розпал сабантую хтось підкинув ідею сфотографуватися. Сказано — зроблено. Наївна простота...
Додому я привіз цілу пачку світлин із санаторію. Ввечері усім сімейством влаштували перегляд фотографій. Кожну світлину я намагався коментувати з гумором. В стилі анекдоту про курортні романи «... А цей як приїхав із своєю, так і поїхали разом...» Задзвонив телефон, і я вийшов на кухню поговорити. Коли повернувся, то одразу наштовхнувся на якийсь наїжачений погляд дружини «... А цей з ким приїхав...» І простягнула фото із сауни, де обіпнуті простирадлами позували ваш покірний слуга та одна із жінок.
Усі мої спроби виправдатись, усі правдиві аргументи наштовхувались на глуху стіну нерозуміння. «У твоїх словах стільки правди, як у решеті води», — стояла на своєму дружина. Не допомогла навіть моя відверта брехня у відповідь на її сльози, мовляв, так фотографував же чоловік тієї жінки. Отакої, зчинила шарварок на весь світ. Хоч бери та їдь на Закарпаття шукай героїв цієї драми.
Час лікує. Стверджує народна мудрість. Так вийшло і у нас. Сказ у моєї половинки минув. Вона погодилася, що передала куті меду. Довіряє, як і раніше. Фото ми зберігаємо. Коли у нас збираються друзі, то воно служить ілюстрацією до моїх розповідей про курортне життя.
І наостанок. Якщо ви вже взяли на курорт фотоапарат, то краще знімайте місцеві краєвиди, пам’ятки культури тощо. А групова світлина має налічувати як мінімум п’ять осіб. Ось така історія. Можливо, вона комусь послужить уроком...
Леонід БРОВЧЕНКО.
