Із чергової, уже 12-ї, поїздки до бійців на Донбас повернувся незрячий волонтер із Вінниці Денис Романовський. Чим така людина може допомогти захисникам країни? Як вони його сприймають? Що відповідають тим, хто каже, що він там обуза?

На знімку:
Денис Романовський (у центрі)
з Богданом Лелюком
і подругою Людмилою
під час чергової поїздки на Донбас
здолали понад дві тисячі кілометрів.

— Коли комусь допоміг, відчуваю радість і задоволення. Хто цього не робить, багато втрачає.
У чергову поїздку на Донбас Денис вирушав, як і в попередні рази, з давнім товаришем Богданом Лелюком. Цього разу в далеку дорогу за кермом уперше вирушила дівчина Дениса Людмила. На окремих відрізках шляху вона давала можливість відпочити Богдану, який вів авто. Побували у Красногорівці, Авдіївці, Широкиному... «Допомогу доставляємо тільки тим, хто на передовій, — пояснив пан Денис. — Так визначилися з першої поїздки. З «нуля» у магазин не побіжиш...»

Самі повезли вантаж і... обламалися

Волонтерством Денис займався ще до війни. Їздив у дитячі будинки, в будинки-інтернати. Коли багато знайомих опинилися в АТО, поштою відправляв те, що просили хлопці. Бувало, передавали через інших волонтерів. Допомогу збирав разом із Богданом Лелюком. Якось відправити не вдалося. А хлопці чекали. Денис тоді сказав Богданові: «У тебе бус, давай самі поїдемо...» Спершу переобладнали мікроавтобус із пасажирського на вантажний. Ту поїздку запам’ятають на все життя.
Із Денисом, Богданом і Людмилою розмовляємо по дорозі на Старе місто. Їдемо подивитися, як на їхнє прохання ремонтують автомобілі для АТО на станції техобслуговування (СТО) «Доктор Дизель». Денис продовжує розповідь про першу поїздку: «На території Харківської області, біля міста Ізюм, ми обламалися, — каже він. — Причому поломка виявилася дуже серйозною. Нам намагалися допомогти різні люди. Проте на ремонт потрібно було чимало часу. Зупинився тоді чоловік, прізвище якого легко запам’ятати — Квітка. У нього був такий само бус, як і в нас. Подумав-подумав, а тоді каже: «Ось вам, хлопці, ключі від моєї машини, перевантажуйте, що везете, і їдьте далі. Там вас зачекалися. Повернетеся назад, тоді й відремонтуємо машину. Переночувати зможете у мене».
Так вони й зробили. Та все одно поїздка не заладилася. Друга машина теж обламалася в дорозі. Довелося лагодити. Зате були приємно вражені після повернення до Ізюма. Добрі люди відремонтували їхню машину. Залишилося запустити двигун і вирушити додому.

Грошей нема — допомагаємо працею

На СТО «Доктор Дизель» Денис із друзями доставили для ремонту два автомобілі — медичний «Мерседес Спринтер» та джип «Опель Монтерей». «Мерседес» «мічений» снарядами. Богдан Лелюк показує наскрізні отвори у задній частині машини. Денис уточнює, що цим бусом врятували життя понад 50 пораненим бійцям. Про це йому розповіли хлопці з 59-ї бригади. Це звідти машина. «Доктор Дизель» ремонтує двигун. Два Олександри — Казмерюк і Онофрійчук, виконують роботу безплатно. Три машини для незрячого волонтера вже відремонтували раніше. «Коштами, на жаль, допомогти не можемо, то допомагаємо руками, працею», — каже пан Казмерюк.
— Буває, виходимо у вихідні, інколи залишаємося допізна, навіть до 12-ї ночі працювали, — пояснює Олександр Онофрійчук. — Ми не тільки Денису допомагаємо. Ось прапор від «Айдара». Їм ремонтували техніку. Випрошуємо запчастини зі знижкою. Дехто взагалі безплатно надає. Нині форсунки розточують безплатно на одній із фірм. Але є такі, що обманюють — під виглядом волонтерів ремонтують на халяву власну техніку.
Ще один медичний автомобіль УАЗ відновлюють у Липовецькому районі. Так само безплатно. Роблять його для батальйону «Київська Русь». Денис каже, що на тій машині загинув медик. Хоче порадитися з друзями і бійцями, можливо, зроблять автівку іменною.

Знав, що втрачає зір

Денис із дитинства мав поганий зір. Лікарі пояснили, що це від уродженого захворювання. Не приховували, що з часом взагалі перестане бачити. На жаль, так воно й сталося. «Тоді я працював в охоронній фірмі, — розповідає Денис. — Був старшим групи. Перед тим мав інші роботи. Тепер працюю на підприємстві УТОС. Зі мною завжди поруч вірні друзі. Тут познайомився з Людмилою. Всі друзі — це мої очі.
Тридцятирічний чоловік сповнений оптимізму. Не нарікає на те, що хвороба закрила йому сонце. Чому звалив на себе ношу — допомагати бійцям? Каже, кожна людина має когось підтримувати. Чи то дитячі будинки, чи старих,  немічних, не кажучи вже про тих, хто нас захищає: «Коли я комусь допоміг і відчув, що людям це дало користь, я щасливий. Хто цього не робить, багато втрачає».
Разом із друзями Романовський створив благодійний фонд. Опікується і бійцями, і незрячими. Він комунікабельна людина, вміє знаходити спільну мову. Добрим словом згадує турклуб «Бідняжка», ІТ-компанію «Атлетіка». Зате не називає тих, які відмовляються. З такими одразу припиняє розмову. Дехто сам пропонує підтримку.

Віктор СКРИПНИК.
Фото автора.

Вінницька область.

 

 

КОМЕНТАР

Бійці сприймають його як свого

Людмила Бобровська, волонтер, начальник медичної служби ГО «Вінницька обласна народна самооборона», кавалер ордена княгині Ольги ІІІ ступеня:
— Денис, з яким ми багато співпрацюємо, вражає силою волі. Помиляються ті, хто каже: яка там допомога з незрячого. Насправді допомога дуже велика. Маю на увазі не тільки те, що йому вдається збирати конкретні речі, продукти, яких потребують бійці. Ще більше він підтримує силою свого духу. Мимоволі передає її тим, хто зі зброєю в руках захищає країну. Вони сприймають його як свого. Він для них мужня людина! Живе у повній темряві, а думає не про себе, а про них. Не чула, щоб він коли-небудь скаржився на свій стан, щоб казав, що йому вже це набридло і він припиняє волонтерську діяльність. Навпаки, своїм оптимізмом він додає бажання працювати ще й таким, як сам, волонтерам.