Приблизно 400 000 музейних предметів, свідків війни, 16 виставкових залів загальною площею п’ять тисяч квадратних метрів, де експонуються унікальні артефакти, понад 713 тисяч відвідувачів і більш як шість тисяч екскурсій лише за останній рік — за цими скупими цифрами кропітка робота колективу Національного музею історії України у Другій світовій війні, де не лише зберігають історію, а й виховують патріотів.

Колектив музею.

Фото Олександра КЛИМЕНКА.

Скульптурні композиції «Батьківщина-Мати», яка, тримаючи в руках щит і меч, вдивляється на схід, «Форсування Дніпра» і «Передача зброї», військова техніка — літаки, танки та легендарні реактивні установки «Катюша», старі фотографії, фронтові листи, військова форма і спорядження, інші безцінні реліквії повертають нас у 1941—1945 роки. Тоді, за даними істориків, до лав Червоної армії було мобілізовано майже 7 млн українців. Із них на фронті поліг кожен другий, із тих, хто повернувся, кожен другий залишився інвалідом. Загальні демографічні втрати України становили приблизно 14 млн осіб (10 млн з урахуванням цивільного населення загинуло, мільйони стали 
остарбайтерами, жертвами депортацій у Сибір, Казахстан і на Далекий Схід, були репресовані й знищені в Галичині, на Волині й Рівненщині), що спростовує цинічні заяви приватизаторів Великої Перемоги із сусідньої держави про те, що битву з нацистами виграли б і без України. Наукове опрацювання матеріалів, які зберігаються в музеї, подальше комплектування фондів новими документами дає змогу позбавитися радісно-поверхового тлумачення подій, що стали величезною трагедією і для мільйонів родин, зокрема і моєї, що втратила на війні сім чоловіків, і для всієї країни. Знаючи масштаби втрат, маємо в глибокій шані й скорботі схилити голови перед пам’яттю загиблих, закатованих і депортованих.
— Концепція музею вибудувана так, щоб показати спадкоємність поколінь українців, які зі зброєю в руках захищають свою землю, їх жертовність, від солдатів Другої світової, вояків УПА до тих героїв, які протистоять російській агресії на сході сьогодні, — каже генеральний директор Меморіального комплексу Іван Ковальчук.
Він наголошує, що від початку війни на Донбасі працівниками музею зібрано 6,5 тисячі артефактів із зони АТО та презентовано кілька нових проектів, які розповідають про бої, які тривають із 2014 року.
— Один із цих проектів — «Український схід» — створено до Дня Героїв Небесної Сотні, адже відомо, що просто з Майдану сотні активістів пішли на фронт, і саме добровольчі батальйони на першому етапі війни зупинили ворога, — долучається до розмови заступник генерального директора музею з наукової роботи Любов Легасова. — Серед експонатів, що нагадуватимуть і через десятиліття, віки про історичні події, — світлофор, спалений на перехресті Інститутської і Хрещатика під час Революції Гідності, підрясник і шолом отця Сергія, священика УПЦ Київського патріархату, котрий сповідав і відспівував загиблих, не ховаючись від куль снайперів. Його підрясник посічений осколками гранати, що вибухнула поруч. У березні 2014-го отець Сергій добровольцем пішов на фронт, став капеланом патрульної служби міліції особливого призначення «Золоті ворота» МВС України.
І тут же, в рамках однієї композиції, «швидка допомога», зібрана на базі УАЗу, на якій, починаючи з 2014-го, під обстрілами транспортували поранених і вивозили загиблих воїнів 57-ї окремої мотопіхотної бригади ЗСУ. У машині — речі молодшого сержанта Наталії Хоружої. Санінструктор 54-ї окремої механізованої бригади загинула 27 лютого 2017 року, надаючи допомогу пораненому, поблизу Світлодарської дуги від прицільного влучення ракети в медичний автомобіль. А нещодавно ми отримали матеріали молодшого сержанта Сабіни Галицької — т. в. о. санінструктора розвідувальної роти 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади Збройних Сил України, яка загинула 20 лютого 2018 року поблизу селища Кримське на Луганщині внаслідок влучення російської протитанкової ракети «Фагот» в евакуаційну броньовану машину, прямуючи до села Катеринівка для надання допомоги цивільному населенню.
Кожен експонат музею, історія якого може стати главою повісті, а то й темою окремої книжки, — свідок мужності та героїзму наших захисників. У виставковій залі зберігається хрест із місця тимчасового поховання чотирьох бійців, тоді ще невідомих, у районі села Раївка на Луганщині (тіла ексгумовані і вивезені на підконтрольну територію волонтерами гуманітарної місії «Чорний тюльпан»); прапор, яким були накриті тіла загиблих від вибуху керованої ракети у селі Новосвітлівка Краснодонського району воїнів 1-го механізованого батальйону 24-ї окремої мехбригади ЗСУ капітана Валерія Бондаренка, лейтенантів Владислава Рильського і Юрія Думанського та солдата Михайла Романовича під час транспортування до Харкова; куртка і військове спорядження, що плавилося у вогні, генерал-майора, Героя України Сергія Кульчицького, який загинув 
29 травня 2014 року неподалік гори Карачун. В експозиції — особисті речі Героя України сержанта Олега Міхнюка, бійця 24-го батальйону тероборони «Айдар», що загинув у селищі Новосвітлівка Луганської області, сержанта Леоніда Проводенка, командира відділення розвідки 12-го окремого мотопіхотного батальйону ЗСУ. Мешканець Луганщини, евакуювавши родину з окупованої території, пішов на фронт добровольцем. Загинув поблизу Авдіївки у грудні 2016 року.
У центрі уваги відвідувачів, серед яких майже п’ята частина — іноземці, — експозиційний комплекс «НАШІ», присвячений п’ятьом «кіборгам», захисникам Донецького аеропорту і села Піски, — Валерію Красняну («Барс»), Павлові Чайці («Сігл»), Андрію Шараскіну («Богема»), Дмитрові Ярошу («Яструб») та Анатолію Свириду («Спартанець»).
— Вдивіться в наших, запам’ятайте їх обличчя. Пишайтеся ними. Імена цих бійців, усіх «кіборгів», уже вписані в історію незалежної України, — каже під час екскурсії працівник музею.
— Фігури бійців для композиції «НАШІ» створені за ініціативи та на замовлення галереї-музею «Історія становлення української нації», засновником якої, як і автором ідеї, є відомий громадський діяч і меценат Валерій Галан, — наголошує Іван Ковальчук. — А артефакти для композиції передані нам особисто «кіборгами».
Музей активно взаємодіє з волонтерами і журналістами, фотокореспондентами, котрі працюють у фронтовій зоні. Світлини Сергія Лойка, Олександра Клименка, Максима Дондюка, котрі побували у найгарячіших точках Донбасу; Олександра Якушева, керівника прес-служби 14-ї механізованої бригади ЗСУ, танкіста Юрія Величка стали основою експозицій «Донецький аеропорт крізь об’єктив Сергія Лойка», «Із фронтового альбому. Олександр Клименко», «Іловайськ. Рік по тому...», «Об’єктив На історія».
— Музейна фотовиставка «Україна: війна і мир. 2014—2017» як пересторога тим, хто береться за перегляд кордонів, експонувалася в Німеччині, Франції, Фінляндії, Естонії, — зазначає Любов Легасова.
— Головне завдання, над яким працюють музейники, — показати Україну в подіях, що змінюють світову історію, показати жертовність нашого народу, тож ми працюємо над новою концепцією Меморіального комплексу і тематичною структурою, — наголошує Іван Ковальчук. — Ми звертаємося до тем, котрі раніше замовчувалися, — це український національно-визвольний рух, депортації кримських татар, населення Західної України.
Серед уже реалізованих проектів — виставки «Етнічні злочини як вияв тоталітаризму: депортація кримських татар 1944 року», «Берестейський мир», до 100-річчя УНР, «За край і волю, за нації долю!», що присвячена 75-літтю Української повстанської армії.
Історики пригадують, як у 1994—1995 роках у музеї били вітрини за одну згадку про Степана Бандеру, їх самих обзивали бандерівцями і вимагали за націоналізм закрити музей. Нині ж на виставку, де експонуються унікальні матеріали про УПА, речі повстанців, зокрема й твори відомого художника Ніла Хасевича, вбитого під час спецоперації держбезпеки у криївці біля села Сухівці на Рівненщині, приходять тисячі людей.
Знову повертаємося до подій на сході України, бо воно болить.
— У музеї експонуються лише автентичні речі, — наголошує Іван Ковальчук. — Серед нових надходжень — піаніно з музичної школи у Пісках на Донеччині, зруйнованої під час обстрілів. Інструмент, який привезли бійці, постраждав від осколків і негоди. Ми попросили фахівців із музичної академії, щоб налагодити піаніно. Коли інструмент відремонтують, запросимо у музей на зустріч дітей із Пісків, які грали на цьому піаніно, їхніх батьків та бійців, які стоять у фронтовому селищі.
Для відвідувачів музею, серед яких багато молоді, виставлені експонати — це не просто речі, привезені із зони бойових дій, а й їх власна історія, адже фактично у кожного українця рідні, друзі, колеги чи знайомі воюють проти російського агресора і кожен із нас знає про війну і про ціну миру по цей бік фронту більше з перших вуст, ніж з екрана телевізора.

Світлана ЧОРНА.