Як не втратити гідність і залишитися людиною в нелюдських умовах окупації Донбасу і в казематах проросійських бойовиків? Як зберегти віру в себе і оптимізм тоді, коли не знаєш, чи побачиш завтра сонце? Що означає бути патріотом під дулом автомата? Роздуми над цими складними питаннями стали лейтмотивом творчої зустрічі з відомим релігієзнавцем, філософом і письменником Ігорем Козловським, що відбулась у столичному літпабі «Крапка Кома». Ученого вдалося кілька місяців тому визволити з полону, де він перебував майже два роки. Про життя в Донецьку до і після війни Ігор Козловський, який викладав в одному з тамтешніх вишів, розповідає здебільшого мовою віршів із своїх старих збірок і тих, що ввійшли до антології українських письменників Донбасу «Порода», яка побачила світ у видавництві «Легенда».

На знімку: учений і громадський діяч Ігор Козловський під час творчої зустрічі, що відбулася в Києві.

Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА.

У полоні Ігор Козловський був у камері смертників. Його катували, напинали на голову мішок, надягали кайданки та вкладали в руки бойові гранати. — Мене заарештували після того, як у центрі Донецька 27 січня підірвали пам’ятник Леніну, — каже учений. — Був донос. Через рік мені показали його. Донос написала людина, котра була поруч і знала певні деталі. Головне, в чому мене звинувачували, це те, що мої учні, студенти мали проукраїнську позицію і виїхали з окупованої території.

У комп’ютері ученого знайшли кілька «підозрілих» статей, експертиза яких тривала цілий рік. Їх теж підшили до відкритої проти нього справи. 

У в’язниці були нелюдські умови, поруч — не тільки свої, полонені військові, а й обдурені путінською пропагандою земляки, росіяни, що приїхали рятувати Донбас від «фашистів» і «хунти», карні злочинці. — Говорили ми про різне, про буденні речі. Люди часто запитували, як бути, як жити далі. Адже на перших порах у прибічників так званих народних республік була ейфорія, потім з’явилося розчарування, — пригадує Ігор Козловський. — Росіянин з Москви казав, що щиро вірив у те, що чув з екрана телевізора, тому й поїхав воювати на Донбас. Щодо Захарченка, то його ніхто не любить, усі вже ненавидять.

— Проект «Новоросія» включав у себе не лише Донецьку, Луганську області, а й Харківську, Дніпропетровську, Запорізьку, Одеську, Миколаївську, — каже Ігор Козловський. — Цей механізм використовувався «русским миром» з 90-х років.

Його важливим елементом стала УПЦ Московського патріархату, наголошує учений. Він зазначає, що на Донбасі, у вотчині Партії регіонів, було збудовано багато храмів, де велася антиукраїнська пропаганда. Це стало можливо, бо в регіоні культивувалося «артільне мислення» і руйнувалася особистість, здатна самостійно думати і аналізувати.

— Після помаранчевої революції в церквах роздавали листівки, в яких Янукович називався сином Божим, — каже Ігор Козловський. І додає, що активну пропаганду вів, певно, найпопулярніший священик на Донбасі в той період — Зосіма, відомий ще як отець Саватій. Незважаючи на те, що прихожан він «бив палицями і топив у борщі», ці люди ставали слухняним знаряддям у руках політиків і брали активну участь в антиукраїнських акціях, наголошує вчений.

Повертаючись до теми полону, зазначає:

— Те, що мене врятувало у в’язниці — це любов. Сигнали, що за мене борються. Залишаючись один на один зі стіною після «русской рулетки», на серветках, у зошитах писав вірші. Дух мій не зламався.

Учений подякував українцям та міжнародній спільноті за підтримку, яку він відчував, незважаючи на тюремні стіни. З окупованого міста родині Козловських удалося вивезти найдорожче — 750 кілограмів книжок.

— Нині в Україні відбувається активне становлення громадянського суспільства. Суспільство не може чекати, воно переростає державу, — зазначає філософ. — І тут важливо пам’ятати про відповідальність. Свобода — це і є відповідальність. Нині весь світ дивиться на феномен України. Я в цьому ще раз переконався під час останньої поїздки до Чехії.

— І ми обов’язково повернемо рідний наш Донбас, — каже на завершення творчої зустрічі Ігор Козловський.