Як російські священики намагаються протистояти антивоєнній пропаганді? У своїй архієрейській більшості вони її підтримують. Затирають історичну пам’ять, народжують антихристиянські цінності й відспівують мораль. На четвертому році гібридної війни Росії та України вони продовжують стверджувати, що «Україна — це шматок російської імперії», проводять цикли бесід про історичну місію Росії й задимлюють кадилом «чутки» про війну в Сирії, Україні, Іраку. Боязкі адвокати путіна, які чудово знають, що «русский мир» аж ніяк не має «Божого благословення з’єднувати й примиряти різні народи». Але намагаються про це навіть не говорити. Як і про те, що Росія веде війну на знищення України.

Андрейс АБОЛС (Єкатеринбург, режисер, сценарист, продюсер):
— Дорогі українці! Я тричі починав писати це звернення і щоразу зупинявся. Незважаючи на те, що сказати вам мені хотілося б дуже багато чого,.. але от підібрати потрібні слова виявляється доволі непросто.

Однак зробити це вважаю за необхідне, оскільки за нинішнього розвитку подій у Росії зовсім не впевнений, що в мене ще з’явиться така можливість. Не сьогодні, то завтра нас може розділити нова залізна завіса, до руйнування якої багато хто з нас може й не дожити.

У вашій країні мені довелося бувати багато разів. Уперше я опинився в Криму ще у віці 12 років на відпочинку з родиною, потім під час навчання в старших класах, їздив до Києва з туристичною групою, а наприкінці 80-х — на початку 90-х багато разів відвідував різні міста в робочих справах. Не раз бував у Києві, Одесі, Львові, Хмельницькому, Дніпрі, Кривому Розі... І скрізь зустрічав надзвичайні привітність і гостинність, які в Росії вже в той час зустрічалися нечасто. Кожна моя поїздка до вашої країни пов’язана з якоюсь історією, іноді навіть одразу з декількома. У моїх численних поїздках траплялися й неприємності, які цілком благополучно розв’язалися завдяки тій-такі готовності українців прийти на допомогу навіть зовсім незнайомій людині. Тож розповідати про Україну та її жителів я можу довго. Я завжди захоплювався чуйністю, доброзичливістю, привітністю, хлібосольством, оптимізмом і почуттям гумору вашого народу.

Російське панування пройшлося залізним чоботом по долях десятків мільйонів людей і на окупованих територіях, і всередині країни, залишивши на цілих народах глибокі рани. Цей вогненний смерч заніс мене на Урал, який я з певних причин покинути вже не можу і звідки звертаюся до вас сьогодні. Вам у цьому сенсі пощастило трохи більше — ви уникли багатовікового кріпосного рабства, що знеособило величезну частину населення Росії, довівши його до напівскотинячого стану. Незважаючи на важку спадщину комуністичної диктатури, ви зуміли зберегти в собі найважливішу якість — почуття власної гідності. Саме завдяки йому ви повстали проти злодійської влади й обрали шлях уперед замість застою й деградації.

У вас нині дуже важкі часи. Але я впевнений, що ви на правильному шляху. Вам дуже важливо сьогодні не дозволити зовнішнім силам внести розкол у суспільство. Вам важливо побороти корупцію, всевладдя чиновників, беззаконня. Ви повинні вистояти й перемогти в підлій війні, що ведеться проти вас. Ви повинні, незважаючи ні на що, продовжити шлях до європейської цивілізації.

Повірте, в Росії чимало людей, які співчувають вам і підтримують вас. На жаль, у нинішній обстановці наші можливості дуже обмежені. Багато хто за висловлення солідарності з вами вже потрапив до в’язниці. І їхній список регулярно поповнюється.

Але ми продовжуватимемо вас підтримувати. І ваші успіхи з виходу з усіх криз і побудови сучасної цивілізованої держави стануть нам найкращою нагородою. І чималою підтримкою нашої власної боротьби.

Бажаю вам удачі у вашому русі в майбутнє! Тільки не послаблюйте поводи! Перемога прийде! Слава Україні!

Олександр ШАШИРИН (Калуга, патріот Росії та друг України, інженер-конструктор):
— Мені, звичайно, ніяково звертатися до українців як до друзів, знаючи, скільки горя, трагедій і сліз принесла вам моя країна! Та, однак, зважуся!

Мене завжди бісило, коли співрозмовник, знайомий, товариш, навіть родич виступали з осудом українців. Іноді навіть із ненавистю. На моє запитання, що вони тобі зробили поганого, зазвичай ішли незрозумілі відповіді, на кшталт «вони фошизди і вони скачуть». Усе по поличках. Фошизди? А що поганого в самостійності? Втеча радянського військовополоненого з німецького концтабору — це хіба не приклад самостійності? А боротьба партизанів?

...Невиразне мимрення. Хоча були й бійці. «Хохли нас ненавидять!». А за що нас любити? За голодомор, за продрозкладку, за виселення, за насильницьку русифікацію українців? «Ми їм підняли промисловість!». СТОП! Хто це ми? А українці що, сиділи й дивилися? Або, може, вони без нас, без нашого «контролю» не впоралися б?.. Тривожаться. Бачу, в багатьох очі наливаються кров’ю. «Майдан». О! Це в них улюблена тема. «Націоналісти, росіян гнобили!». Але якщо чесно, наші ЗМІ це так і підносили.

Навіть я, каюся, частково почав вірити. Але... Момент, що повністю змінив моє ставлення до того, що відбувається. 

1 Канал. Звісно, російський. Мітинг у Львові. Читаю гасло «Банду геть!». Це росіяни — банда? Незрозуміло. Підписався в Інтернеті на Цензор.нет. Боже ж ти мій. Так вони ж проти злодіїв піднялися! Наших, російсько-українських, спільних злодіїв. Ну Крим, Лугандонія, ви самі розумієте. Це суцільний морок.

Досі, як побачу Семена Пєгова, з Life news (Lie news), «телеад’ютанта» Мотороли та Гіві, мене аж трясе від ненависті. Зрозуміло, не тільки від нього. Бачачи тут і чуючи (Цензор) там, дивувався цинізму, підлості, потокам брехні наших ЗМІ. Слабка психіка, погана спадковість, ЗомбіЗМІ своє завдання виконали. Багато наших нащадків вертухаїв перетворилися на злісний, зашорений народ, який оглухнув і осліп. Та й народом нас уже назвати складно. Стадо більше підходить. Та ще влада ефективно впарила стаду тему релігії й патріотизму.

Так. Відволікся. «Українці завалили економіку». Улюблена їхня тема... Виправляю. Так, не все гладко. Проблем багато. Але... Україна ж воює. Це кошти. І люди гинуть! І не найгірші. Досить на фото й відео з їхніми обличчями подивитися. Я навмисно не коментую внутрішню політику України та економіку. Не моя ця справа туди лізти. Українці самі впораються. Я впевнений.

Багато чого, звичайно, хотілося сказати. І про Крим, і про Донбас, і про Будапештський меморандум, і про вступ до Європи...

Друзі! Я щиро бажаю вам і нам перемоги над нашим спільним ворогом! Страшним, підлим, лицемірним.

Ви, українці, завжди служили і служите мені прикладом сміливості, чесності, непримиренності до брехні, підлості, корисливості... і доброти! Так, так! Дякую моїм українським, нехай і віртуальним, друзям! Я знаю, що у важку хвилину завжди почую від них слова підтримки, людську теплоту, добру пораду й приголомшливий гумор! Мені дуже соромно чути ваші докори в нерішучості російської «опозиції». Так! Усе так! Цілком згоден. На жаль! Боягузтво, раболіпство, агресивність, тупість поки що перемагають!

Але я вірю — ненадовго! Хочу вірити! Знаю, у вас багато проблем. Бажаю вам перемоги у всьому, вірю у вас! Пробачте, може, пафосно, але від душі! Із проклятої богом Росії, Ваш прихильник.

УКРАЇНІ СЛАВА!

Олексій КУЗНЄЦОВ (Москва, програміст):
— Не думаю, що можу говорити від імені Росії або всього народу... На жаль, ми спостерігаємо дуже багато прикладів, агресивного ставлення від дуже багатьох росіян. Уважаю це не чим іншим, як проявом фашизму. Можу говорити тільки від себе особисто... Особисто я відчуваю справжній біль, спостерігаючи все це. Всю цю ненависть, злість, агресію, війну... На жаль, немає в мене впевненості, що все це — винятково продукт телевізійної пропаганди... Тому я відчуваю біль...

У мене мама — українка. Українці й росіяни — слов’яни, тому ця війна для мене — громадянська... Бажаю українцям насамперед стійкості. Ми всі — заручники тих самих злочинців: більша частина з них сидять у російському керівництві. Хотів би побажати українському народу довести на своєму прикладі, що свобода вигідніша за нафту! Ну й, головне, звичайно, — миру вам! Нам би він теж не зашкодив.

Євген ТИХОМИРОВ (Омськ, пенсіонер, працював у правоохоронній системі):
— Дорогі українці! Жах як соромно за Крим, за все, що роблять на сході України нелюди, котрі захопили владу в нашій країні й знущаються над своїм народом і народом України, який не захотів розділяти долю покірних сусідів. Ця пляма залишиться на совісті кожного росіянина, навіть тих, хто з першого дня був «проти».

З огляду на географічне розташування Україна перебуває в центрі Європи, набагато ближче до цивілізації. І її жителям простіше розгледіти і зрозуміти всі переваги, просочитися духом свободи. Населення в Росії, його більшість, на цьому тлі має вигляд зашореної і вічно заляканої субстанції, з якої погані люди у владі роблять слухняне й раболіпне стадо. Боляче на це дивитися, особливо, якщо це стосується і твого кола спілкування. Розсудлива людина, що поважає себе, не може бути так обдурена.

Якщо вона сама цього не бажає.

І дуже не хочеться, щоб ви думали, що ми всі тут віримо у маячню нашої офіційної пропаганди. Пишаюся й заздрю українському народу! Його мужності, стійкості, єдності, прагненню до свободи і справедливості! Вірю, що й у нашій країні обманутій і приниженій більшості вдасться зрозуміти всю мерзенну, лицемірну й злочинну сутність сьогоднішньої влади. Нарешті згуртуватися і звільнитися від неї! Бажаю Вам, щоб боротьба, яку Ви розпочали, завершилася перемогою демократії, а суспільство, яке побудують, стало в один ряд зі світовими державами. Бажаю миру і процвітання вашій країні! А людям — спокою, благополуччя, миру і щоб Ваші близькі завжди залишалися з Вами.

Cергій МОШКІН (Єкатеринбург, інститут філософії і права УрО):
— Люди, що воюють за суверенітет і незалежність своєї країни, завжди викликають величезну повагу, особливо, коли їм протистоїть сильніший супротивник, і про це знають наперед. Це надає їм стійкості духу, упевненості в собі й непохитної волі до перемоги. А ці якості — сильніші за будь-яку сучасну зброю.

Сусана АРУТЮНЯН (Москва, музикант):
— Була нещодавно в Карпатах. Коли я зібралася їхати до вашої країни, мене всі відмовляли. А в Карпатах мені сподобалося геть усе: природа, доброзичливі, працьовиті люди, українська кухня й гуцульська музика. Народ чудовий, я закохалася! До речі, було приємно, що я майже все розуміла. Ми багато їздили на екскурсії й усюди були такі аромати! І головне — все натуральне й дуже якісне, це така рідкість!

І ще я зауважила, які українці щирі патріоти. Я впевнена, що Ви доб’єтеся свого й бажаю Вам успіхів і процвітання! Від щирого серця бажаю, щоб українці впоралися з усіма труднощами і стали жити краще. І щоб між нашими країнами відновився мир.

Будьте щасливі!

І я дуже хотіла б повернутися в Україну ще не раз.

Підготувала Наталя ЯРЕМЕНКО.
Мал. Олексія КУСТОВСЬКОГО.