...або Правова невизначеність у природоохоронній сфері

Унікальність, неповторність, індивідуальність, первинність, незайманість та ще низку епітетів можна застосувати, розповідаючи про природні перлини України — заповідні ділянки нашої природи. Однією з неусвідомлених сповна людиною суспільних цінностей є рекреаційний потенціал природно-заповідних територій та об’єктів, зокрема національних природних парків, де знаходяться природні та історико-культурні комплекси, що охороняються, покликані служити справі відновлення фізичних і духовних людських сил. Утім правова невизначеність у цій царині часто-густо стає на заваді розвитку цього, безперечно, важливого для кожного з нас природного потенціалу.

Буковинські Карпати. Національний природний парк «Вижницький».

Що ж таке рекреація? — Юридично оформленого визначення цього поняття і пов’язаних із ним похідних термінів (приміром, рекреаційна діяльність) досі немає. Тому воно трактується на різний лад, як кому заманеться. Навіть у законодавчих і нормативно-правових актах поняття «рекреація» містить неоднаковий зміст і значення. Складається враження, що і чиновники, і просто фахівці не розуміють справжньої семантики та етимології цього слова, утилізуючи його до такого аморфного поняття як відпочинок.
Так, у Законі України «Про охорону навколишнього природного середовища України» є курортні і лікувально-оздоровчі (стаття 62) та рекреаційні (стаття 63) зони. І ті, й ті пов’язані з відпочинком, з відновленням людських сил, а розуміння самого терміна (корінного) «рекреація» не видно. Доводиться лише здогадуватися, що у зміст цього поняття вкладається лише організований масовий відпочинок і туризм.
У Земельному кодексі України також є землі оздоровчого (ст. 47) і рекреаційного (ст. 51) призначення. До складу останніх віднесено цілу низку земельних ділянок (включаючи, приміром, ділянки, зайняті територіями об’єктів фізичної культури і спорту, будинків рибалок і мисливців тощо, а також ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об’єктів стаціонарної рекреації. Найважливішою ознакою земель оздоровчого призначення вважається наявність природних лікувальних властивостей (що цілком логічно і зрозуміло).
Та знову ж таки зазначені в обох статтях землі безпосередньо пов’язані з рекреаційним їх освоєнням, а сам термін «рекреація» появляється тільки (аж) у кінці 51-ї статті зазначеного кодексу, без окремого трактування.
У Лісовому кодексі (ст. 39) за екологічним і соціально-економічним значенням виділяється категорія рекреаційно-оздоровчих лісів, які виконують, окрім рекреаційних, оздоровчих ще й санітарні та гігієнічні функції. У статті 37 (частина 7) цього кодексу йдеться про використання корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних і освітньо-виховних цілей, потреб мисливського господарства. Постає, логічно, знову питання — що саме розуміється під поняттям «рекреаційні цілі» (на одному ієрархічному рівні з туристичними, культурно-оздоровчими та іншими цілями!)?
У Законі України «Про курорти» (ст. 1) слово «рекреація» «засвічується» лише у визначенні терміна «курорт». Зустрічається воно ще у деяких нормативно-правових (підзаконних) актах. Але, крім загального семантичного навантаження, пов’язаного з утилітарним відпочинком, сам термін більш нічого не несе.
Так, власне, у Законі України «Про природно-заповідний фонд України» знаходимо поняття «рекреація» як вид господарської діяльності (ст.18, ч. 1, п. 3) та похідні від нього — «рекреаційна діяльність» (ст.22), «рекреаційне використання» (ст. ст. 20, 33), «природоохоронна рекреаційна установа» (ст. ст. 20, 23, 37), а трактування їх — відсутні. Особливо болюче питання використання терміна «рекреація» у природно-заповідному фонді. Варто зазначити, що компромісною формою наближення дикої природи до сучасного «Homo sapiens sapiens» та пізнання її незайманої краси нині стає екотуризм, здійснюваний на рекреаційних територіях національних природних парків, біосферних заповідників, регіональних ландшафтних парків, ландшафтних заказників тощо.
Одним з видів використання територій та об’єктів природно-заповідного фонду (ПЗФ) України відповідно до ст. 9 цього закону при умові дотримання природоохоронного режиму, якраз і є використання їх в оздоровчих та інших рекреаційних цілях. Також Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст.63) для організації масового відпочинку населення і туризму передбачаються рекреаційні зони, які разом з територіями та об’єктами природно-заповідного фонду, курортними і лікувально-оздоровчими зонами утворюють єдину територіальну систему і підлягають особливій охороні (ст.60-62).
Нині у рекреаційній галузі для ПЗФ існує хіба що Положення про рекреаційну діяльність у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду України, розроблене ще Державною службою заповідної справи Мінприроди України і затверджене наказом Мінприроди.
Одне слово, необхідна широкомасштабна розробка нових законодавчих актів з метою врегулювання відносин, які складаються в рекреаційній галузі. Вкрай важливе й концептуальне визначення цього терміна. Відтак, який зміст ми вкладемо у нього, залежатиме майбутнє цілої індустрії, пов’язаної з використанням вільного часу людей. Або ж матимемо низку окремих субгалузей (туризм, курортне і мисливське господарства тощо), не скоординованих (взаємовигідно) і не інтегрованих спільним управлінням.
До речі, в світі розвиток рекреаційної діяльності залишається дуже привабливим. І, як наслідок, рекреація там перетворилася на стратегію поліпшення життєвого рівня місцевого населення через підйом регіональної економіки. Так, чисті доходи цих парків світу, пов’язані з одним тільки екологічним туризмом, становлять понад 40 американських доларів з гектара за рік. Утім, використовуючи природні оази для відпочинку, там неабияк дбають про їхнє відновлення, чому маємо навчитися і ми.
В Україні, за різними даними, площа земель, придатних для рекреаційного використання, становить від 8 млн га до майже 20 млн га або від 13% до майже третини території країни. Використання цих природно-рекреаційних ландшафтів щороку могло б приносити національним природним паркам України, за відомостями Інституту економіки промисловості НАНУ, чистих доходів на суму щонайменше від 300 до 800 млн  доларів. Звісно, якщо до цього підійти розумно і законодавчо обґрунтовано. Не треба остерігатися культурно-розважального відпочинку на природно-заповідних територіях, однак треба мати чітко унормоване допустиме рекреаційне навантаження і, звісно ж, не порушувати його.

Володимир ГЕТЬМАН,
Державна екологічна академія Мінприроди України,
кафедра заповідної справи.
Фото надано автором.