Написала заголовок і подумала, що ця весна таки не четверта, а вже п’ята, якщо брати з середини квітня 2014-го. Однак, не виправлятиму. Бо та перша весна прийшла раніше, ніж прийшла війна. А з тих весен, що їх прихід від самого початку довелося зустрічати на фронті, ця – справді четверта.
Це - Авдіївка, одне з найбільших на українській території фронтових міст, що знову зустрічає весну в стані війни. Людей на вулицях стає все більше, на зупинках і в крамницях гамірно, усюди рух. Разом з тим частішає звук пострілів. Він стає ближчим. І саме цього найменше хочуть тутешні мешканці. І саме цього найбільше прагнуть військові, а надто - добровольці.
Між їхніми розмовами, що часто пронизані розчаруванням, сумом і нудьгою, між розмовами про політику, минуле життя та свіжі кросворди, раз у раз виринає: «а раптом? а може - сьогодні?»…
А раптом буде робота і ми зможемо нормально відпрацювати по недавно знайдених позиціях противника?
А, може, сьогодні перемир'я все таки закінчиться офіційно? Треба помститися за 20-річного пацана...
А раптом?!
А може?!
Пізно ввечері або вночі, поспіхом одягаючи бронежилети, хапаючи зброю, вони вибігають з тьмяно освітлених бліндажів надвір і декілька хвилин, 5-10, ведуть вогонь по супротивнику. Після команди «дякую, відбій» помалу човгають назад. Проте ці хвилини безцінні. Тим людям, які тут з власної волі вже кілька років, вони дають відчути себе знову важливими. Знову тими, хто може змінити хід подій.
Вночі, коли мороз все ще сковує розлогі дерева, можна сплутати характерний зимовий тріск з кулею, що влучає десь поруч. Це насторожує і змушує почуватись розгубленим. А вдень сніг повільно сходить під землю, лишаючи на поверхні кулі й посічені ними гілки.
На знімках:
Боєць повернувся з чергування.
Друг Борода розчісує бороду.
На дорозі , поблизу монумента загиблшим в Авдіївці солдатам.
Боєць дивиться крізь броньоване скло, пошкоджене кулями.
Підготовка АГС до ведення вогню.
Фото автора.
