У пустелі Афганістану знайшли полоненого в квітні 1988 року колишнього прапорщика радянської армії, волинянина із села Велика Глуша Любешівського району Ігоря Бєлокурова. Українським учасникам експедиції до Афганістану з пошуку водоносних горизонтів пощастило на нього натрапити.
Нині Ігор не пам’ятає української мови і навіть свого імені. Через перекладачів чоловік, в якого борода і незвичний для європейців одяг (на знімку), сказав, що він родом з Волині. У Великій Глуші на фото впізнали свого земляка. Вже сама назва села багато про що говорить, але завдяки сучасним засобам інформації про цю новину на батьківщині воїна дізналися водночас із столицею. Кажуть, що старенька мама Ігоря Бєлокурова, почувши таку звістку, знепритомніла. Вона й досі сумнівається, що на світлині її син. Однокласники, передивившись виставлений в Інтернеті учасником експедиції сюжет, переконалися, що це таки їхній Ігор.
«На колишнього радянського військового ми натрапили випадково. Він прийняв іслам, не говорить українською і не пам’ятає свого імені. Тепер він Амріддін. Живе в провінції Балх у племені туркменів. З ним ми спілкувалися через перекладача, — розповів Андрій Кадун. — Хочу, щоб він повернувся, мати його зустріла і обняла. В Душанбе розмовляв з консулом України. Він сказав, що потрібно зробити йому внутрішні документи. Тоді зможуть відкрити візу».
Учасники експедиції намагаються всіляко допомагати, щоб це повернення на батьківщину відбулося якомога швидше. Вони зв’язалися з Волинською обласною організацією «Української спілки ветеранів Афганістану». Там кажуть, що одразу зрозуміли, про кого йдеться, бо з Волині зникли безвісти лише троє афганців.
«Смерть одного підтверджена, а другий зник у зовсім іншому місці. В 1988 році під час обстрілу колони швидше за все, що Ігоря було тяжко контужено і він знепритомнів. Так воїн потрапив до рук бойовиків, — розповідає голова Волинської обласної організації «Української спілки ветеранів Афганістану» Григорій Павлович.
Ігор Бєлокуров з дитинства мріяв бути військовим, пригадує мати. Вона береже його єдину бойову нагороду — медаль «За відвагу». І мріє лише про одне: дожити до тієї миті, коли нарешті побачить і обійме зниклого багато років тому сина.
Фото надано автором.
