Маленьке поліське село Обірки (тут проживає лише 187 осіб), що в Сарненському районі на Рівненщині, гостей зустрічає щиро та привітно. Люди із задоволенням розповідають про себе та своє повсякденне життя, проблеми. Отож і нам розповіли, що дуже мріють про вуличне освітлення, відремонтовані дороги, які б узимку частіше розчищали. А ще — про краще сполучення із селом Люхча (центром сільради, до складу якої входять й Обірки) та райцентром Сарни.
Завідувачка фельдшерського пункту Галина Радько.
Раніше люди добирались до Сарн навпростець залізничним мостом, та відколи почалась АТО — заборонили, оскільки це стратегічний об’єкт. Могли б діставатись Люхчі іншим мостом через річку Случ. Його звели декілька років тому, але без гумових чобіт до нього не дійдеш (на знімку).
Щоб потрапити до переправи, потрібно здолати чималу відстань бездоріжжям. І так щороку в період паводків. Дуже складно діставатись на роботу в Обірки вчителям і медику. З такою само проблемою стикаються і селяни, які працюють у райцентрі. Замість кількох кілометрів навпрошки люди часто змушені йти або, якщо пощастить, їхати в об’їзд 25 кілометрів. А на те, щоб зробити насип до мосту, у сільської влади коштів бракує.
До речі, в Обірках уже є кілька нових будинків, людям під індивідуальне будівництво роздали понад 300 земельних ділянок. Тож з роками населений пункт розбудують. І добротну дорогу навпростець таки доведеться робити.
Компенсує всі ці труднощі мешканцям Обірок неймовірно красива поліська природа, ліс. Багато з них влітку не розгинають у ньому спини, збираючи чорниці. Місцеві жителі, хто не вирушив на заробітки, бо не має постійної роботи, займаються підсобним господарством, продають молоко та м’ясо, картоплю, капусту — з того й живуть.
Один із мешканців Обірок Степан Денисюк (на знімку)
свого часу трудився на залізниці, нині безробітний. Він — колишній воїн-афганець, але говорити про пережите в молоді роки не любить. Куди приємніше йому розповідати про улюблену справу — усе життя працює з деревом: виготовляє топорища, дерев’яні ручки до молотків, сокир, березові віники, граблі тощо. Має вдома всі необхідні інструменти. Крім столярної справи разом із дружиною та сином вирощують різноманітну городину, тримають велике підсобне господарство. Отак і виживають.
Особливої соціальної значимості населеному пункту додає початкова школа, яку очолює Тетяна Сосюк. У разі її закриття Обірки спіткала б незавидна доля. Однак сюди ходять лише найменші, решта учнів щодня їздять автобусом у неблизьку Карпилівку.
— У нас вистачає підручників, роздаткового матеріалу. Завдяки місії «Братерство без кордонів» у класах є всі необхідні меблі. Меценати купили новий комп’ютер, ксерокс. Школа невеличка, маємо лише три класи. Наступного року, ймовірно, буде двозмінне навчання, адже першокласників побільшало, — розповідає Тетяна Іванівна.
На жаль, життя на вулицях Обірок не вирує — там мало кого зустрінеш. Хіба що в закладах соціальної сфери. Але це не про клуб, яким завідує Тамара Гаврильчик. Вона показала заклад культури, що розташований у старій школі. Побачене вразило.
Побудоване приміщення ще в 1960 році, тож нині в аварійному стані. Потребує капітального ремонту, заміни вікон і дверей. Паливом забезпечені, а от нову грубку не завадило б зробити, бо ця буквально розсипається. Тим часом пусткою у селі стоїть приміщення райспоживспілки. Раніше тут був магазин, але через нерентабельність його закрили. Місцеві жителі кажуть, що було б добре, якби там відкрили новий клуб. Однак ціна, яку править власник будівлі, надто висока.
Завідувачка фельдшерського пункту Галина Радько — справжній професіонал у своїй справі, з медичним стажем 36 років. Вона розповіла про стан медицини в Обірках:
— Будівля, де працюю, потребує заміни вікон і дверей. Люди хворіють однаково і в містах, і в селах, тому роботи завжди вистачає. Особливо тепер, у період перепадів температури, хворих дуже багато: переважно звертаються до ФАПу з ГРВІ, бронхітами, гіпертонією. Є в нас і аптечний пункт, тому всі найнеобхідніші препарати можна купити одразу тут, на місці. До того ж надають безплатні ліки для невідкладної допомоги, тож медикаментами забезпечені.
Сарни Рівненської області.
Фото Василя СОСЮКА.
