Без перебільшення ціла епоха вмістилася в біографії Товариства Червоного Хреста України (ТЧХУ), яке сьогодні відзначає 100-річчя своєї діяльності.
Найпотужніша в нашій країні гуманітарна організація, що має у своєму складі майже 49 000 первинок, 6,3 млн прихильників та активістів, протягом всього свого існування завжди допомагала тим, хто цього потребував найбільше. І продовжує це робити. Про найважливіші віхи історії ТЧХУ, найпам’ятніші події за його участю в розмові з кореспондентом «Голосу України» розповідає президент товариства Іван УСІЧЕНКО (на знімку).
— Іване Гнатовичу, у столітті ТЧХУ — третина вашого життя і роботи... Що найбільше запам’яталося?
— Історичних подій, віх і моментів у нашій діяльності було чимало. У 1993 році, наприклад, ми були прийняті до складу Міжнародної Федерації Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, визнані Міжнародним Комітетом Червоного Хреста. Вважаю це історичною подією. Зазначу також, що небагато національних товариств мають «свої» закони — завдяки розумінню Верховною Радою України важливості нашої місії, місця і ролі в суспільстві ми маємо два. Якщо говорити про нашу діяльність, то її значимість особливо виявлялась у найскрутніші для Української держави моменти. Зокрема, в рік Чорнобильської катастрофи. Скажімо, у перші 1,5 місяця після аварії на ЧАЕС товариство надало матеріальну допомогу 100 тисячам евакуйованих громадян по 100 руб. кожному. Загалом це — 10 млн руб. Це тоді було дуже великою сумою. Згодом ми закупили на 3,5 млн дол. діагностичне обладнання для новоствореного Центру радіаційної медицини в Києві і лікарень Житомирської області. Наша Чорнобильська програма була визнана найкращою в світі. До того ж ТЧХ України було ініціатором Міжнародної Чорнобильської програми, значення реалізації якої для України величезне.
Ще один приклад пов’язаний з Афганською війною. У той період наша країна не мала дипломатичних відносин з Афганістаном, і наш Червоний Хрест став своєрідним послом, ініціювавши зближення і співпрацю з Афганським і Пакистанським Червоним Півмісяцем. Там гинули, потрапляли в полон, в тому числі, українські хлопці. Ми не могли залишатись осторонь. Отож ініціювали пошуки тих наших воїнів, які пропали безвісти, а також могил загиблих. Співпрацювали при цьому з Українською спілкою ветеранів Афганістану. Варто згадати і Голодомор 1921—1923 років: товариство тоді організувало сотні безплатних їдалень, надало селянам мільйони продовольчих пайків. Подвижницькою і жертовною була діяльність червонохрестців у Другій світовій війні, різного роду локальних надзвичайних подіях.
— Ви торкнулися міжнародного визнання ТЧХУ. Наскільки це сприяє підтримці нашої держави світовим співтовариством, зокрема червонохресним, у скрутні для неї часи?
— У світі нині 191 національне товариство Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Це єдина сім’я. Що це насправді так, що міжнародний червонохресний рух має неабияку силу, ми особливо відчули під час збройного конфлікту на сході нашої держави. На пов’язану з ним, а також з анексією Росією Криму нашу складну ситуацію відреагували Міжнародний комітет і Міжнародна федерація Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, 40 національних товариств, які допомагають нам донині. Слід відзначити, насамперед, відчутну допомогу внутрішньо переміщеним особам. При Національному комітеті товариства був сформований спеціальний штаб, який організував і координував цю роботу. Було створено пункти в аеропортах, на залізничних вокзалах. Ми націлили наші осередки на збір продуктів, предметів санітарії і гігієни, одягу і відправлення всього цього в Донецьку та Луганську, а також в інші області, які прийняли прибулих. Підписано угоди з низкою організацій ООН — ЮНІСЕФ, ВООЗ, Продовольча програма, Фонд народонаселення. У березні 2014 року ми провели телефонну конференцію з національними товариствами Червоного Хреста країн Європи, Канади, США і Японії, цього та наступного року було організовано дві партнерські зустрічі з метою залучення коштів та гуманітарної допомоги і вимушеним переселенцям, і лікарням та військовим госпіталям, де лікувалися поранені і хворі. У підсумку залучено майже 700 млн грн для надання допомоги тимчасово переміщеним особам, медичним цивільним та військовим закладам, які приймали поранених з Донбасу. Зокрема, її обсяг лікарняним закладам становив майже 90 млн грн. Поряд із коштами, переданими нам товариствами зарубіжних країн, тут є і внесок наших регіональних організацій.
— А як ТЧХУ діє в умовах, коли, за наявною інформацією, з ініціативи Мінохорони здоров’я, зокрема особисто в. о. міністра Уляни Супрун, практично заблоковано фінансування патронажної служби товариства, програму допомоги немічним одиноким нашим співвітчизникам?
— Ми не залишили напризволяще таких осіб, зокрема в Донецькій і Луганській областях. За даними Міністерства з питань тимчасово окупованих територій в складній гуманітарній ситуації перебувають майже 3 млн тамтешніх мешканців. Саме завдяки фінансовій підтримці Міжнародного комітету Червоного Хреста там працюють 44 наші патронажні сестри, які надають допомогу найвразливішим категоріям населення.
— Тобто це стосується лише східного регіону?
— Діє патронажна служба і в деяких інших регіонах. Хоча, звичайно, не в таких масштабах, як раніше, коли в її складі було 3 200 сестер милосердя. Приміром, у місті Бровари на Київщині — завдяки ініціативності керівника місцевого осередку Червоного Хреста та підтримці місцевої влади.
— Ювілеї минають, а життя і робота тривають. Які сьогодні пріоритети діяльності товариства? Чи є необхідність в їх корективах з огляду на серйозні виклики часу?
— Першочергове завдання — розвиватися далі і більше допомагати людям, які потребують підтримки. Прикутим до ліжка, з обмеженими можливостями, одиноким, похилого віку, багатодітним сім’ям, постраждалим від техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій. Це наші свята справа і обов’язок. У полі зору — насамперед ті, хто постраждав внаслідок збройного конфлікту на сході. Аспекти тут різні — і медична, і різнопланова гуманітарна допомога, і психосоціальна підтримка. Все це неможливо без нарощування потенціалу нашого товариства. У цьому плані є ціла низка програм. Важливі напрями — організація в складі товариства волонтерських загонів швидкого реагування, навчання населення навичок надання першої допомоги. В районах, прилеглих до лінії розмежування конфлікту в Донецькій та Луганській областях, для допомоги місцевим органам охорони здоров’я організовано роботу мобільних медичних бригад Червоного Хреста. Варто також враховувати реформи, які відбуваються в нашій країні. Відповідно ми також вносимо корективи в діяльність районних і обласних організацій Червоного Хреста. Візьмемо, приміром, децентралізацію: вважаємо, що з її здійсненням ми маємо тісніше співпрацювати з новоутвореними об’єднаними територіальними громадами. Як, між іншим, і з тими міністерствами, з якими традиційно співпрацюємо, з урядом, громадськими організаціями. Виходимо з того, що маємо бути готовими достойно відповідати і на вимоги, і на виклики часу.
Розмовляв Віктор КОЛОМАК.
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.
Київ.
