Понад десять тонн вологи випаровується з одного гектара протягом доби на полях Вінниччини. Таким є результат раптового потепління. Щоб встигнути кинути у зволожений ґрунт насіння, одночасно висівають майже всі культури — ранні зернові, горох і навіть соняшник та кукурудзу. Максимально використовують широкорядні сівалки. Незважаючи на це, доведеться «на ходу» коректувати структуру посівних площ. Чому?

Буряків посіють менше?

Істотне розширення бурякових площ планували у нинішньому році в регіоні. Під цукристі підготували 63 тисячі гектарів, на шість тисяч гектарів більше, ніж у 2017-му. На середину квітня насіння поклали в ґрунт тільки на понад п’яти тисячах гектарів. Торік на цей час посіяли у десять разів більше. Уже очевидно: завершити сівбу в оптимальні терміни не вдасться. Такий прогноз роблять у департаменті агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів.

На два тижні запізнилися з посівом цукристих.

— Як можна було сіяти, коли на початку квітня на деяких полях ще лежав сніг, — каже начальник управління агропромислового розвитку Ямпільського району Роман Ільницький. — Там, де він зійшов, ще ґрунт не дозрів. І це у південній частині області.

Раніше ми одними з перших виводили в поле посівні агрегати. Тепер природа піднесла нам такий незвичний сюрприз.

У зазначеному районі площі під цукристими запланували збільшити на тисячу гектарів. Загалом вирощуватимуть корені майже на п’яти тисячах гектарів. Температура повітря тут сягає вдень плюс 25 градусів.

— Поки що вологи достатньо, — продовжує Роман Ільницький. — Сніг поступово розтанув, та й весняні дощі вже пройшли. Щоправда, сонце припікає не по-весняному. Висока температура не так страшна, як вітри. Вони «крадуть» вологу з верхнього шару ґрунту. Насіння, як і люди, любить вологу. Тому нині на полях техніки стільки, як ніколи...

На середину квітня цукрові буряки сіяли у 20 з 27 районів області. Пізня сівба скорочує вегетативний період розвитку рослин. А це шлях до зниження врожайності.

— Нині вологи у ґрунті достатньо, — підтверджує начальник відділу рослинництва обласного департаменту агропромислового розвитку, екології та природних ресурсів Ігор Федчишин. — Цьогоріч зійшлися ґрунтова й атмосферна волога. Простіше кажучи, її запаси є у верхньому і нижньому шарах ґрунту. Але це правда, що відбувається її швидке випаровування.

За словами співрозмовника, запаси вологи систематично визначають фахівці Інституту кормів та сільського господарства Національної академії аграрних наук України. Вони надали довідку, де зазначається, що непродуктивні втрати вологи становлять нині понад 10 тонн на гектарі поля. І це упродовж доби.

— Не дивно, що сільськогосподарські підприємства різних форм власності намагаються «спіймати» вологу і покласти у ґрунт насіння не тільки цукрових буряків, — уточнює Ігор Федчишин. — Сіють зернові, бобові, соняшник... Така ситуація, що справді не можна втрачати жодної години.

Співрозмовник припускає, що буряки можуть не встигнути посіяти в оптимальні строки. Надто мало часу залишилося. А частину бурякових площ віддадуть під кукурудзу. Їй і пізніші терміни підходять. Свідомо втрачати прибутки на вирощуванні буряків, кидаючи їх у сухий ґрунт, — на таке аграрії навряд чи наважаться.

Щоб заробляти, доводиться самому перти плуга

У Могилів-Подільському районі край поля зупинився трактор. Один механізатор змінював за кермом іншого. Культивували ділянку, на якій мали сіяти ячмінь. Один з них, на ім’я Микола, залишився на узбіччі. Розповів, що обробляють невелику ділянку.

Частину паїв передали в оренду, іншу залишили для власного обробітку.

— Ще рік, і договір з орендарем закінчується, — ділиться думками Микола. — Мабуть, не продовжуватимемо. Самі доглядатимемо поле. Більший заробіток. Причому, суттєво більший, ніж та сума, що її виплачує орендар за користування землею.

Доглядати поле, вирощувати на ньому врожай — нелегко. Це правда. Але реально. Тим паче, ми ж не з міста приїхали. У селі виросли, тут живемо, знаємо, як землю доглядати. Маємо трактор. Комбайн позичаємо. Посіяли — скосили...

На запитання, де зерно зберігають, співрозмовник відповідає, що немає жодних проблем.

— Телефонуй за будь-яким оголошенням — і тут же приїдуть покупці, — продовжує співрозмовник. — Торік у нас забрали прямо з поля.

Микола пояснив, що в сусідньому селі є хлібоприймальне підприємство. Там можна зберігати. Безпосередньо в їхньому селі розпаювали склад для зерна. Приміщення розділили на частини. Є можливість домовитися з власниками і за невелику плату розмістити вирощене збіжжя.

— Мене дивує, як всі в державі вболівають за ситуацію з посівною, потім збиранням вирощених культур, — каже Микола. — Що переймаються проблемами — це добре. Тільки чиїми? Таких як ми зі своїм другом, з яким у складчину купили трактор, і разом, як мовиться, премо плуга. Якби ж то! Всіх більше пече, як і що вродить на полях великих агропідприємств. Але ж левова частка грошей, зароблених ними на наших землях, перепадає у кишені власників цих підприємств. Поясніть, що мені з того, що в області уже два чи три рази плещуть на радощах у долоні: «Намолотили п’ять мільйонів тонн зерна!» Від того що — хліб здешевшав? Навпаки! Подорожчав. То що таким, як я, а нас, зрозуміло, більшість, від успіхів холдингів?

Співрозмовник наголошує, що схожа ситуація і з цукром.

— Цукор дає прибуток за врожайності 500 центнерів коренів з гектара, — уточнює співрозмовник. — На буряки треба багато витратитися, нам це не під силу. Та я про інше — хоча б скільки цукру зварили, його вартість у магазині чи на ринку не знижується. Зиск із землі, нашої годувальниці, мають відчувати не тільки олігархи. Отоді людей цікавитиме і посівна, і жнива, і кожен захоче дізнатися, скільки намолотили хліба. Бо знатиме, що в тих мільйонах є і його частка, а так це все балачки для рапорту начальства: «Ми зібрали п’ять мільйонів тонн зерна... Чи 450 тисяч тонн цукру...».


Вінницька область.

Факт

Кожен захоче дізнатися, скільки зерна намолотили тоді, коли бачитиме, що там є і його частка, а не подачка у два мішки.