Звично можемо констатувати, що під час непленарних тижнів у Верховній Раді інтенсивність внутрішніх новин різко спадає. Зате поточний буде доволі гарячим. Очікуємо чимало знакових заяв, викриттів та обіцянок. Але дуже хочемо побачити й реальну законодавчу роботу. Оскільки ми вже остаточно входимо в режим передвиборчого року, то прогнозувати результати як пленарного тижня, так і політичні події всередині країни стає дедалі важче. Безумовно, прозвучить чимало гучних заяв, але очікувати дуже серйозних збурень я б не став.

Зате минулий тиждень був дуже гарячим якраз у сфері міжнародної та нашої зовнішньої політики. Активним у міждержавних контактах був Президент Петро Порошенко. Тиждень він розпочав із візиту до Туреччини. Коло наших інтересів у цій країні дуже широке: йшлося й про торгівельні контакти, і про низку спільних проектів. Але основним залишалося питання безпеки. Туреччина — один із найпотужніших членів НАТО і, водночас, одна з небагатьох країн, що зберігають відносини з Росією та мають на неї вплив. Головний підсумок переговорів — Туреччина підтримує українсько-американський план щодо миротворців і готова відрядити до місії своїх громадян, а отже, протистоятиме позиції РФ про недопустимість участі в контингенті військових НАТО.

Звично на порядку денному була й кримська тема.

Другий знаковий візит відбувся до Німеччини. Тут базові теми: виконання Мінських домовленостей і переговори в Нормандському форматі, місія миротворців та «Північний потік-2». Щодо першого, то Німеччина актуалізує свою позицію щодо зриву Росією всіх домовленостей, а ще для напрацювання спільного плану дій відбудеться засідання у складі України, Німеччини й Франції без участі країни-агресора. Німеччина також остаточно визначилася саме з українським планом стосовно миротворців.

Очікувано змінити позицію німецького уряду щодо «Північного потоку-2» не вдалося. Проте Ангела Меркель підтвердила, що влада лише надала погодження на прокладення трубопроводу, але контракти, капіталовкладення та саме будівництво — справа приватного бізнесу, на який зараз дедалі сильніше тисне позиція США та усвідомлення ризиків від співпраці з авантюрним партнером.

Підсумковим кроком для Президента була тривала телефонна розмова з прем’єром Великобританії щодо всього спектру проблем, які для цивілізованого світу створила агресивна Росія.

Натомість естафету підхоплює міністр закордонних справ Павло Клімкін, який отримав запрошення на саміт міністрів Великої сімки. Окреме засідання буде повністю присвячене загрозам і викликам для України як іззовні, так і через блокування реформ у самій країні. А тема агресивних дій путінського режиму стане центральною на цьому саміті та на зустрічі президентів G-7 у червні. Для завершення теми двосторонніх відносин варто згадати візит прем’єра Литви до фронтової Авдіївки й ініціативу його країни щодо допомоги ЄС у майбутньому відновленні зруйнованих окупантом територій.

Але головні події все ж були продовженням злочинної хімічної атаки в Сирії, за яку світ поклав відповідальність не лише на Асада, а й на Путіна. Швидкі й жорсткі санкції вже обвалили фондовий ринок та курс рубля в Росії, а в США анонсують, що це лише початок. Новий держсекретар Майк Помпео вже повідомив, що м’який період у ставленні до РФ закінчився. Кілька спроб розв’язати проблему на рівні Радбезу ООН зазнали фіаско з вини Росії, але дедалі більше демонструють ізоляцію путінського режиму. Головною подією стали ракетні обстріли Сирії коаліцією США, Британії й Франції. Але найкрасномовнішою була реакція Кремля. Після гучних погроз росіяни спромоглися лише поспіхом відвести свої війська з анонсованих місць атаки та тихенько й злобно обурюватися. Зате весь цивілізований світ підтримав дії коаліції, до чого приєдналася й Україна.

З інших закордонних подій можна відзначити прискорене перетворення Росії на другу Північну Корею — Госдума поспіхом ухвалює неадекватні закони, якими згортає свободу обміну інформацією й посилює самоізоляцію своєї країни. У низці важливих для нас держав відбулися вибори. Вірменія, Азербайджан та Чорногорія сюрпризів не принесли, а конституційна більшість партії Фідес Віктора Орбана в Угорщині — для нас тривожна новина. Хоча тепер у них, можливо, вже не буде потреби постійно розігрувати українську карту.

Ще дві значні новини, пов’язані з нашими зовнішніми відносинами. Президент розпочинає процедуру часткової денонсації так званого Великого договору з Росією й остаточного виходу України зі структур та угод СНД. Канати, які нас геополітично прив’язували до Росії, рвуться один за одним. А голова парламенту Андрій Парубій повідомив про засідання в червні Міжпарламентської асамблеї України, Грузії та Молдови. Це також елемент нової геополітичної реальності. Ще в Києві відбувся міжнародний безпековий форум, основною ідеєю якого стало усвідомлення: те, що нині переживає Україна через російську агресію, стає реальністю для всього світу — більше ніхто не може почуватися в безпеці.

Моральним викликом тижня залишається голодування ув’язненого в Криму українського активіста Володимира Балуха. Про його трагічну долю не надто охоче згадують наші ЗМІ, а наскільки ж події довкола нього важливіші й драматичніші за всякі опереткові ніби голодування, ніби бажання свідчити, ніби, ніби... від Надії Савченко, про яку з приводу й без нього регулярно розказують з «голубих екранів».

Щоб не завершувати драматичними новинами, наостанок — три позитивні повідомлення. Україна випробовує нову й потужну ракетну зброю «Вільха». Представник Президента в Криму повідомив про завершення розробки плану майбутньої реінтеграції півострова. А ще на засіданні уряду схвалили законопроект щодо посилення відповідальності за порушення під час виборчих процедур. Залишається сподіватися, що й виконувати майбутній закон стануть ретельніше, ніж нині чинний.

Тарас ЧОРНОВІЛ,
політолог і незалежний експерт.