Майже третина населення міста Юнокомунарівська для своїх господарських потреб завжди використовувала воду з криниць і свердловин. Проте нині жителі ставляться до цієї вологи з великим острахом. Причина в тому, що шахта «Юнком» не діє, тому з неї не відкачують воду.
Взагалі закриття шахти — справа ненова, але тут випадок особливий. В 1979 році рідний радянський уряд вирішив провести небачений експеримент — підірвати в шахтній виробці майже на кілометровій глибині ядерний пристрій і подивитися, що з того вийде.
Невідомо, чим це збагатило науку, але ясно одне — надра у місці вибуху виявилися зараженими радіоактивними речовинами, позбутися яких неможливо. Концентрація їх в 1,5 тисячі разів перевищує допустимий радіаційний фон.
Шахту закрили, але щоб убезпечити населення, необхідно відкачувати з неї воду. Справа це хоч і нескладна, але дорога, коштує до 45 млн доларів на рік. Причому ні кінця ні краю цьому немає, а робити це необхідно, адже шахтні води, як і всі підземні, можуть перетікати на значні відстані. Але уряд так званої ДНР, на території якої перебуває ця шахта, посилаючись на рекомендацію санкт-петербурзького інституту «Шахтопроект», вирішило, що жодної небезпеки немає і відкачування води припинило.
Однак фахівці-екологи іншої думки: це — екологічна бомба уповільненої дії. Еколог А. Василюк вважає, що шахтні води згодом потраплять не тільки в колодязі, а й до відкритих водойм, у річки, а з них — до Азовського моря. Як це змінить екосистему цієї й без того багатостраждальної водойми, невідомо. Але точно не на краще.
Проте в «уряді» ДНР вважають, що небезпеки немає. Взагалі очищення стічних вод тут не вважається важливою справою, їх повсюдно скидають безпосередньо у річки, через що водні джерела стали непридатними не тільки для споживання, а й для поливу городів і полів. Проте голова «комітету з екологічної політики і природних ресурсів» Р. Кишкань стверджує, що екологічна ситуація в ДНР навіть поліпшується, повітря стало чистішим. Як тут не згадати крилатий вислів вождя СРСР: «Жити стало краще, жити стало веселіше», сказані їм у ту пору, коли люди масово вмирали від голоду.
Петро ТИЩУК.
Малюнок автора.
Донецьк.
