Голова Господарського суду Чернівецької області Борис ЖЕЛІК родом із бессарабського Хотинського району, з сім’ї простих, але мудрих і газдовитих людей. Батьки брали активну участь у житті громади, шанували українську мову і прагнули приєднання бессарабських земель до УНР. А ще вони дуже хотіли дати синові хорошу освіту. Тож після служби на північному флоті той і вступив до Харківського юридичного інституту на спеціальність «Правознавство».
Далі робота у юриспруденції, а у 1992 році Борис Желік став наймолодшим головою обласного Арбітражного суду в Україні. Нині він уже поважний час очолює Господарський суд Чернівецької області.
Люди знають Бориса Євграфовича як уважного, витриманого, ґрунтовного чоловіка, котрий завжди і в усьому прагне справедливості та толерантності.

— Ви багаторічний голова суду, задоволені професією, своїм місцем у суспільстві?

— Мій батько — Євграф Ісайович, був простим будівельником у міжколгоспбуді, але виховання тоді було таким, що шанувалася газдовитість і готовність допомогти іншим. Тому після роботи, у вихідні він ішов на толоку, по нашому «клаку», і не за гроші будував хати сусідам. Мама — Віра Григорівна, теж усе життя пропрацювала на землі. Напевно, це ставлення до життя передалося і мені. Як і ставлення до батьків, до родини, до нашої землі.

Працюючи суддею, розглянув величезну кількість господарських спорів і завжди був щасливий, коли завдяки прийнятим правильним рішенням відновлювалися порушені права суб’єктів господарювання, поповнювалася державна скарбниця, усувалися порушення закону.

У доробку Господарського суду Чернівецької області, яка є найменшою в Україні, чимала кількість розглянутих справ, спори в яких стосувалися мільярдних сум кредитів, значних за площею земельних ділянок, банкрутства містоутворюючих суб’єктів тощо.

До прикладу, судом розглядалася справа про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-комерційне товариство «Арго» — одного із найбільших у минулому на території України виробників металевої тари. Вимоги кредиторів до цього боржника були розглянуті судом і визнані на загальну суму, що перевищила 573,5 млрд грн. Відновлення платоспроможності цього підприємства в судовому порядку, на жаль, не відбулося: у січні 2018 року ухвалою суду товариство було ліквідоване як юридична особа—банкрут.

Також судовим вердиктом Господарського суду Чернівецької області в одній із справ за позовом прокурора м. Чернівці було повернуто Буковинській державній сільськогосподарській станції Національної академії аграрних наук України земельні ділянки площею 2 652 га загальною вартістю понад 30 млн грн.

У справі про стягнення заборгованості за кредитом судом стягнуто з позичальника — крупної автомобільної компанії, на користь ПАТ «Приватбанк» кошти за кредитом у сумі понад 1,28 млрд грн.

Нещодавно — наприкінці 2017-го, Господарський суд розглянув справу і стягнув на користь державного підприємства понад 1,5 млн грн заборгованості за надані послуги з вантажних операцій в порту Миколаєва.

Результати ж роботи Господарського суду Чернівецької області за досить тривалий час — починаючи з середини 2000-х років, є вражаючими: суд поспіль півтора десятка літ посідає одні з перших місць серед господарських судів України за стабільністю судових рішень, що у мене як керівника не може не викликати гордості за роботу колективу суду.

— Що ви думаєте про ментальність буковинців, їхню підприємливість і законослухняність?

— Буковинці наділені цілим комплексом позитивних рис: працьовитістю, взаємодопомогою, почуттям прекрасного, побожністю, почуттям народного гумору, оптимізмом.

Буковина — здебільшого аграрний край, тому закономірно, що найголовнішим складником життєвого устрою селян є господарство — землеробство, тваринництво, тобто праця, яка є основою життя. Наші краяни мають хист до підприємництва, не втрачають нагоди заробити на «зеленому туризмі», ресторанному і готельному бізнесі, дарах природи — горіхах, афинах, грибах.

Прикордонний статус Буковини також впливає на способи заробітку місцевих жителів, й вони не завжди бувають легальними. Наші підприємливі земляки все одно вигадують, як підлаштуватися під чинні правила перетину кордону та переміщення товарів через кордон: якщо діє обмеження на об’єми безмитного ввезення товару, можуть переносити його в руках, здійснюють продуктовий і енергетичний транзит — перевозять пальне і продукти через кордон із метою власного споживання, а потім перепродують. Ну це такі прикмети прикордонних територій, вони не є ексклюзивними лише для Буковини. А загалом наші люди чесні, працьовиті, відповідальні, добрі, поважають закон.

— Якою ви бачите основну проблематику Буковини?

— Основна проблематика стосується вирубки лісів, забору річкової гальки та іншого несанкціонованого видобутку корисних копалин, правового нігілізму керівництва нижчої регіональної ланки, перенавантаження судів, недосконалості законодавства щодо судочинства.

На сьогодні законом заборонено суцільні вирубки лісу у заповідниках, але вони все одно проводяться практично по всій території країни, не винятком є і Чернівецька область. Зокрема в 2016 році Буковина посідала перше місце за обсягами заготівлі деревини на заповідних територіях. Керуючі лісами часто називають проведені рубки санітарними, що дає змогу називати дерева висохлими або зараженими шкідниками і вирубувати практично будь-які обсяги лісу, на будь-яких територіях, включно з заповідними пралісами Карпат.

Не меншої шкоди області завдає неконтрольований видобуток гравію із русел гірських річок — Пруту і Черемошу. Зниження популяції риби у місцевих річках і повені, від яких майже щорічно потерпає Чернівецька область, — це перші й найбільш помітні результати гравійного браконьєрства. Видобуток піску, гальки і гравію в руслах малих та гірських річок заборонено Водним кодексом України, закон дозволяє лише розчищення та поглиблення русел. Відтак, використання гравію із річок для будівництва є неприпустимим, а при проведенні так званих руслорегулюючих робіт гравій із річок необхідно перевозити вгору за течією і залишати його у річищі, а не виймати для цілей, не пов’язаних із берегоукріпленням.

У доробку Господарського суду Чернівецької області чималі суми стягнутих збитків та штрафів за порушення природоохоронного законодавства. Так, в одній із справ за недотримання вимог законодавства про охорону, захист та використання відповідних місцевих бюджетів низкою сільських рад грошові стягнення за заподіяну шкоду сягнули 2874390,26 грн.

— Тобто той, хто охороняє, має найбільше можливостей зловживати?

— Судові справи засвідчують, що, справді, частина порушень має місце через нехтування окремими керівниками лісгоспів, сільських і районних структур, які покликані опікуватися збереженням і відтворенням природних ресурсів, норм природоохоронного законодавства, коли особисті зиск і вигода превалюють над інтересами громади, позбавляють нас і наших нащадків здорового довкілля.

Водночас місцева влада і громадськість не стоять осторонь вирішення питань охорони довкілля.

Так, наприклад, питання заготівлі та продажу деревини врегульовано наказом колишнього Держкомлісгоспу, який свого часу був справді необхідним і прогресивним, однак на сьогодні багато в чому неактуальний, не врегульовує нових форм торгівлі деревиною, зокрема шляхом проведення торгів на електронних майданчиках. Нові правила продажу деревини необхідні Україні й з огляду на те, що вони не можуть не вплинути на правила лісозаготівлі з урахуванням стратегічного напряму на збереження і відтворення найціннішого природного ресурсу — лісу.

— У місцевій пресі ви висловлювалися критично щодо скорочення штату судів у рамках реформи.

— Стосовно питання перенавантаження судів, то можу сказати: донедавна це справді було значною проблемою. Нині дуже широко впроваджуються комп’ютерні технології у галузі судочинства, що значною мірою полегшує відправлення правосуддя.

Із прийняттям нового Господарського процесуального кодексу України зросли вимоги до проведення судових процесів, запроваджено повну аудіофіксацію судових засідань, розширено компетенцію господарських судів, впроваджено нові процесуальні механізми розгляду господарських спорів, зокрема наказне і спрощене провадження, інститут врегулювання спору за участю судді, по-новому врегульовано питання доказів і доказування у господарському процесі, запроваджено інші новації. Наразі законодавцем вирішується питання прийняття кодексу про банкрутство, яким уперше у нашій державі запроваджується судовий процес визнання неплатоспроможності фізичних осіб — громадян, які не займаються підприємництвом. Усе це, на мою думку, безумовно посилює навантаження на суддів, однак немає таких справ, з якими ми б не впоралися.

Хоча маю окрему думку щодо реформування судів стосовно скорочення штату. Економіка починає зростати, люди розпочинають бізнеси, кількість економічних спорів у судах збільшується. Тому вважаю, що таке істотне скорочення судового апарату у кілька разів наразі є нелогічним і недалекоглядним.

— Цей новий кодекс вас, як суддю, повністю влаштовує?

— Серед недоліків нового ГПК міг би зазначити: поки що не сприймаю такого виду доказів, як показання свідка в господарських правовідносинах. Усе ж таки господарські операції за українським законодавством мають фіксуватися документально, тому проблематичним вбачається вирішення справи щодо укладення чи виконання господарських договорів, дотримання правил ведення господарської діяльності, антимонопольного законодавства, законодавства про банкрутство на підставі показань свідків.

Але, як сказав класик, критерієм істини є практика, тож під час розгляду господарських спорів матимемо змогу побачити, як реально функціонуватиме такий процесуальний механізм доказування, як показання свідка.

Нарешті до Господарського процесуального кодексу включено новели про так звані заходи процесуального примусу, змістом яких є можливість притягнення до відповідальності осіб, які зловживають процесуальними правами і створюють протиправні перешкоди у здійсненні судочинства. Саме цю проблему я, до речі, постійно озвучував як нагальну для вирішення в законодавчому полі.

Анонсовано і законодавчо закріплено запровадження електронного суду, єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, яка покликана забезпечити обмін документами в електронній формі між судами, між судом і учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

— Ставлення суспільства до судів неоднозначне. Люди важко змінюють свою думку, очевидно, маючи підстави.

— І наше завдання — цей стереотип зламати. На що б хотів окремо звернути увагу. Незважаючи на всеосяжний суспільний запит на незалежні і справедливі суди, після Революції Гідності значного поширення набули випадки тиску на суд і суддів у найрізноманітніших формах: фізичного і психологічного впливу, шляхом пікетування і блокування судів, пошкодження приміщень і майна судів, через Інтернет, засоби масової інформації. До таких дій вдаються і учасники судового спору задля отримання судового вердикту на свою користь, і особи, які прямо не причетні до судочинства, але або виконують чиїсь замовлення, або так заробляють собі політичні чи матеріальні дивіденди.

Я далекий від того, щоб стверджувати, що наша судова система і весь суддівський корпус є ідеальними. Суддівство має ті ж вади, які притаманні всьому суспільству, однак огульне шельмування судової системи в цілому матиме такі згубні наслідки, як глобальна втрата поваги суспільства до суду, знищення авторитету судової системи, незалежності і неупередженості суддів.

Нині суди України є надзвичайно відкритими і прозорими, у судах створено прес-центри, обрано суддів-спікерів, уведено посади спеціалістів у зв’язках із громадськістю і ЗМІ.

— Як можете оцінити правовий рівень населення?

— Правова культура населення є, безперечно, одним із чинників, який забезпечує панування в суспільстві правових норм і недопущення виявів асоціальної поведінки. У Господарському суді Чернівецької області практикується систематичне проведення днів відкритих дверей, оглядових екскурсій для охочих з метою ознайомлення із правовими засадами діяльності суду і їх реалізації під час відправлення судочинства.

Ми значною мірою посилили роботу в напрямі підвищення правової культури наших краян через мережу Інтернет: на веб-сторінці суду є маса корисної правової інформації для населення, яка постійно оновлюється й актуалізується.

Звичайно, не всі громадяни є абсолютно законослухняними, однак криміногенна ситуація в регіоні перебуває під контролем Головного управління Національної поліції у Чернівецькій області.

Роботу крайового управління Національної поліції я можу оцінити на власному прикладі: на початку липня минулого року у власній домівці я з дружиною зазнав розбійного нападу з боку чотирьох озброєних осіб. Упродовж двох тижнів працівники ГУ

Нацполіції у Чернівецькій області злочинців розшукали і затримали, проведено досудове слідство. У січні цього року прокуратура Чернівецької області передала до суду обвинувальний акт стосовно організатора і трьох учасників організованої злочинної групи, які скоїли напад на мою сім’ю.

— Якою хотіли би бачити Буковину?

— Туристичною Меккою. Рекреаційна індустрія — це надзвичайно перспективний напрям розвитку Буковини. Чудова природа, стрімкі гірські річки, автентична місцева пісенна культура, народні ремесла, кухня, яка поєднує найкращі кулінарні рецепти багатьох народів світу і місцеві смаколики — гуцульський банош і молдавська мамалига, єврейський форшмак і вірменський лаваш, польські струдлі, румунський суп «чорба» і квасоля з копченим салом, усе це надзвичайно приваблює туристів та й місцевих жителів на відпочинок.

У передгір’ї та гірських районах Вижниччини і Путильщини досить активно розвивається «зелений туризм», народ захоплюється лісовими прогулянками, риболовлею в гірських потічках, катанням на конях, а взимку в гірськолижному комплексі «Мигово» тисячі гостей і наших краян стають на лижі та насолоджуються швидкістю і карколомними віражами, тут також відбуваються навчально-тренувальні збори та представницькі змагання з гірськолижного спорту.

Перспектива туристичного розвитку в Буковини є, але існують і перешкоди, причому досить істотні. Це стосується, зокрема, доріг в області. Дороги чи, може, краще сказати, їх відсутність — чи не найбільша проблема українців загалом. Про їх ремонт говорять усі: від політиків, депутатів до звичайних робітників.

— Ще область потерпає від браку інвестицій, відсутності серйозного інвестора.

— Це так. Інвестор же у рекреаційну зону не йде насамперед через неякісні дороги. Але й ремонт доріг — сфера, яку іноземні інвестиції не охоплюють. Місцеві ж інвестори також не особливо активно вкладаються в ремонт дорожнього господарства.

Нині Верховна Рада перейнялася врегулюванням питання будівництва нових автомобільних доріг в Україні на умовах концесії та в лютому цього року прийняла Закон «Про концесії на будівництво та експлуатацію автомобільних доріг».

Сподіватимемося, що цей закон сприятиме створенню умов для залучення інвестицій у галузь і країну в цілому для будівництва та експлуатації автомобільних доріг загального користування державного значення, а також дасть змогу забезпечити належне утримання і своєчасний ремонт таких доріг і поліпшити їхній технічний стан.

— Знаю, що ви є палким патріотом Чернівців, завжди пропагуєте наше місто, знаєтеся на його історії.

— Про Буковину і Чернівці можна говорити довго і з насолодою. Чернівці по праву вважають одним із найгарніших міст України і символічно називають «Маленьким Парижем». Місто розташоване у мальовничому куточку Західної України, на березі річки

Прут за 40 кілометрів від кордону з Румунією. Історична (стара) частина Чернівців будувалась за проектами кращих європейських архітекторів. Окрасою старого центру міста є споруди, які красою і стилем нагадують Відень та Париж, тому що багато чого було побудовано в часи входження міста до Австро-Угорщини.

За молдавсько-турецьких часів, тобто до кінця XVIII ст., Чернівці своїм виглядом нагадували радше велике село: розкидані поміж пагорбами хатини міщан були оточені городами та садками.

На початку австрійської доби — у 1784 році, в Чернівцях з’явилася перша школа, а з плином часу місто прикрасилося мурованим костелом Воздвиження Святого Хреста, «Генеральським домом», гауптвахтою та сусідніми кам’яницями, Кафедральним собором Святого Духу, костелом Серця Ісуса, які надали йому привабливого, насправді європейського вигляду. Завдяки зусиллям єпископа Євгена Гакмана, який у 1863 р. домігся від австрійського цісаря дозволу на будівництво нової просторої резиденції, гідної столиці Буковини, було зведено Резиденцію православних митрополитів Буковини і Далмації, включену до списку Світової культурної спадщини ЮНЕСКО. Сьогодні в резиденції розміщується найстаріший вищий навчальний заклад Буковини — Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича.

За румунського панування на Буковині та у Бессарабії після Першої світової війни місто не зазнавало значного розвитку й будівництва. Навпаки, українське населення краю піддавалося жорстоким утискам і насиллю, у січні 1919 р. було введено воєнний стан, на захоплених територіях румунська влада запровадила різноманітні заборони на свободу слова й друку, обмеження щодо пересування транспорту, роздавала українські землі офіцерам румунської армії, проводила активну румунізацію краю.

За роки радянської влади місто і область значно підняли свій промисловий, науковий і аграрний потенціал, широко розгорталася торгівля, було розпочато роботу з безоплатного навчання дітей шкільного віку. Водночас радянська влада здійснювала сувору ідеологічну регламентацію творчості, тому мистецькі вияви на Буковині поступово підпорядковувалися соціалістичному реалізму як «єдиному творчому методу» радянської образотворчості.

Однак національна самосвідомість буковинців була збережена, зокрема, це яскраво виявилося під час проведення в Чернівцях у вересні 1989 року першого всеукраїнського молодіжного фестивалю сучасної пісні та популярної музики «Червона рута».

У Чернівцях конкурсні програми у жанрах поп- та рок-музики відбувалися у Літньому театрі, а завершальний концерт — на центральному стадіоні міста. Під час виступів конкурсантів глядачі піднімали жовто-блакитні прапори, які тоді ще були під забороною, багато молодих дівчат було вдягнуто в жовті кофтинки та блакитні спідниці. Місцева ж міліція переслідувала будь-які вияви «націоналізму», відбирала прапори, затримувала молодих людей, одягнених у жовто-сині строї.

До речі, мені дуже до вподоби народна музика, люблю українські та румунські народні пісні, захоплююся афористикою, закоханий у ліричну поезію українських та іноземних поетів. Це народні балади і пісні, вірші українських поетів, молдавська та російська поезія, лірика поетів Античності і Середньовіччя, поезії Шекспіра, Гете, Бернса, інших авторів, багато творів яких знаю напам’ять.

— Знаю ще про одне ваше захоплення — полювання.

— Так, я мисливець із досвідом. Але сповідую гуманний підхід до цього захоплення, хоча маю вагомі мисливські трофеї, серед яких є вепри, олені, косулі, зайці та інша дичина.

Велике моє щастя — це моя родина. Жива матуся, досі навчає мене добра і людської мудрості. Зі студентських років поряд зі мною крокує моя дружина Валентина Петрівна, за фахом також юрист. Династію юристів продовжили мої діти: донька Тетяна практикуючий адвокат, син Максим — суддя, онука Настуся — студентка юридичного вишу. Підростають ще четверо онуків, які вже виявляють цікавість до сімейного світогляду та професійного спрямування.

Надзвичайно люблю свою Буковину, зокрема Чернівці.

Свого часу мав нагоду змінити місце роботи і проживання на столичне, однак не зміг полишити свою малу батьківщину, рідне село, матір, батьківську могилу, всіх дорогих і любих мені земляків.

Фото надано автором.