Минулий тиждень в Україні ввійшов у історію України як початок епохальної події —  відновлення автокефальності українського православ’я. Спротив цьому був колосальний, але події розгорталися так стрімко, що в Москві не встигли спланувати контрзаходи.

Заява, що влада втручається в справи церковні, не витримує жодної критики. Ні Президент, ні депутати не створюють якоїсь державної церкви, не регулюють церковного життя, що спрвді заборонено Конституцією. Але вони виконують представницькі функції від імені народу й передають прохання про надання автокефалії. А за східними канонами — це виключна функція державних органів. Я особисто був учасником візиту українських депутатів до Вселенського Патріарха Варфоломія ще в 2000 році зі схожим проханням. І тоді перше, що він у нас запитав: «Чи маєте ви лист від вашого Президента та рішення Верховної Ради?». Автокефалія надається для держави, а не для окремих конфесій. Ще цинічніше прозвучали слова противників, що такий процес порушить міжконфесійний мир у країні. Але вони забувають сказати, що саме «русский мир», представлений однаковою мірою путінською владою та московським патріархатом, сьогодні убиває тисячі українців, а якби йому не прищемили хвоста, то посягнув би на життя та безпеку мільйонів. Створення єдиної помісної православної церкви має позбавити Росію головного механізму дестабілізації ситуації в Україні. Що ж до церков московського патріархату, то вони можуть і надалі безперешкодно діяти в країні, поки цього хотітимуть їхні миряни. Але це вже буде тільки одна із церков на нашій території.

Ще до кінця тижня Патріарх Варфоломій уже висловився на підтримку звернення та спростував історичну фальшивку, буцімто Україна —  це канонічна територія московської церкви. Історична справедливість блискавично відновлена — ми в єдності з Константинопольським патріархатом, і лише він має право вирішувати питання щодо помісності української церкви.

Поза тим, ми обговорювали завідомо фейкові «плівки Онищенка» — навіть елементарний аналіз доводить, що це дуже примітивний інформаційний вкид для дестабілізації в країні або для порятунку самого корупціонера від екстрадиції. Багато говорили про міфічний план дострокових виборів, навіть не задавшись питанням: а для чого це потрібно тим, кому творці фальшивки приписували таку ініціативу.

Щодо правоохоронної сфери, то варто відзначити успішне затримання СБУ високопоставленого зрадника, що шпигував на одному зі стратегічних підприємств. Справа керівника САП Назара Холодницького остаточно перейшла з кримінальної хроніки в дисциплінарну —  зайве нагадування, щоб не робити поспішних висновків. Генеральний прокурор анонсував подання ще на п’ятьох депутатів. Але на тлі заяв усього депкорпусу про бажання позбутися цього конституційного атавізму такі рішення мали б стати автоматичними й нікого не збурювати. Позитивом стало те, що за чотири роки війни ми нарешті почали глушити сепаратистські й російські канали на сході країни. Хоча очікую, що раптом навіть це може обурити якихось наших та світових «правозахисників». Деструктивний потенціал усередині країни, схоже, почав вичерпуватися: на акції прихильників Саакашвілі й Савченко зібралися «аж» по 20 учасників... Але приніс тиждень і страшну трагедію —  аварію в Кривому Розі, яка забрала численні людські життя. Ми залишаємося справжніми людьми доти, поки такі страшні новини в нашій свідомості безумовно домінують над усякими псевдодрамами та інтрижками.

А щодо міжнародного життя, то головними стали факти прискореної самоізоляції Росії. Тиждень за «порєбріком» почався із судового рішення про блокування месенджера Telegram, а завершився закликом до російських студентів покинути зарубіжні вузи й повертатися в Росію. Скоро будуть і заборони на міжнародні дзвінки, контакти, введення виїзних віз тощо. На нашому кордоні прискорено формується нова гігантська «КНДР», у той час, як справжня, схоже, почала рухатися в нормальному цивілізаційному напрямку.

Серед міжнародних новин негативом для нас стало сповільнення й деяка розгубленість цивілізованого світу в питанні нарощування санкцій проти РФ за її злочини. А позитивом —  дуже перспективний візит міністра закордонних справ П. Клімкіна до Торонто на саміт G-7. Тож чекатимемо результатів.

Тарас ЧОРНОВІЛ, політолог  і незалежний експерт.