Газета прифронтового міста відсвяткувала сторічний ювілей
Головний редактор газети «Приазовский рабочий» Микола Токарський
із знаком та Почесною грамотою Верховної Ради України.
За успіх довелося поборотися
У Донецькому академічному театрі міста вшановували дуже поважну персону. Для неї щедро віддали всі крісла в ложах, амфітеатрі та партері, поклавши на спинки крісел... свіжі примірники міської газети «Приазовский рабочий». Адже й нагода не рядова: виданню виповнилося сто років! Привітати журналістів з ювілеєм зібралися колеги та медіа-експерти, політики й лідери громад з усієї України: як-не-як міських газет у кризу вижило небагато, і досвід успіху варто було б запозичити. Хоча у редакції видання кажуть, що особливих секретів немає. Просто треба не поступатися нікому інформаційною незалежністю і на шпальтах кожного номеру якомога більше відводити місця під новини, справді цікаві пересічному читачу.
До речі, за інформаційну незалежність свого часу довелося поборотися. Ще з 1991 року невеликий творчий колектив видання, створивши акціонерне товариство, виборював самостійність у міськради — навіть до страйку вдавалися. А та віддавала пакет акцій частинами: коли 4,9 відсотка, коли 25. Отаке «рубання хвоста по шматочках» затягнулося аж на вісім років. Але газетярі цей час не марнували: взяли в оренду, а потім викупили типографію, оновили поліграфічне обладнання, організували власну службу новин, відкрили магазин тощо.
Видання єднає людей
Гадали, найскладніші часи вже позаду, є можливість працювати й розвиватися. Аж тут почалася війна на сході України, і до Маріуполя також вдерлися банди проросійських «ополченців». Тут журналісти газети не побоялися і під дулами автоматів відкрито заявити про свою позицію: на першій сторінці газети з’явилося зображення українського прапора і вичерпна фраза «Україна єдина». І можливо, саме після цього в Маріуполі державні прапори замайоріли навіть над магазинами та на балконах житлових будинків. А перед тим-таки Донецьким академічним театром згодом «виросло» символічне дерево єднання з листочками, присвяченими громадам усіх регіонів країни. Воно видається тендітним, але має сталеву міць.
З того часу маріупольським журналістам неодноразово довелося підтверджувати свою позицію конкретними справами. Після визволення міста саме редакція подарувала місцевому військкомату свою вантажівку. Журналісти видання постійно висвітлюють події на фронті, а фотокор газети Аліна Комарова просто «не вилізає» з бронежилета.
Коли на мікрорайон «Східний» у січні 2015 року упали ракети російських «Градів», трудовий колектив газети віддав постраждалим землякам продуктові набори, підготовлені для розіграшу у лотереї серед читачів. А на його сторінках опублікували доказові спростування провокаційних чуток та брехливих повідомлень Путін-ТВ, що це, мовляв, не сепаратисти влаштували обстріл, а наші військові. Відтоді давати провокаторам інформаційного відкоша газеті доводилося багато разів, зміцнюючи упевненість городян: Маріуполь був, є і буде українським. Тож «Приазовский рабочий» з нагоди ювілею нагороджений і грамотою Верховної Ради за заслуги перед народом України.
Духовне серце
Звісно, у кризу міській газеті Маріуполя живеться нелегко. Її головний редактор Микола Токарський зізнається: не обійшлося і без скорочення штатних працівників, і без зменшення періодичності виходу з п’яти до трьох номерів на тиждень. Але видання залишилося вірним своєму принципу говорити читачам правду, не розмінюючи її на кон’юнктурні вигадки. Воно залишається духовним серцем промислового міста, а його журналісти продовжують працювати задля єдності громади і держави. Вітаючи газету із сторіччям, Генеральний консул Греції в Маріуполі пані Елені Георгопулу побажала: нехай «Приазовский рабочий» першим напише про те, що на Донбас повернувся мир. А всім нам залишається тільки додати, щоб це побажання здійснилося якнайшвидше.
Сергій ЯНОВСЬКИЙ.
Фото автора.
