Сьогодні — Міжнародний день пам’яті Чорнобиля
Сьогодні минає 32 роки відтоді, як на Чорнобильській АЕС сталася жахлива аварія — вибухнув четвертий енергоблок. Пожежники, які першими героїчно почали гасити вогонь, навряд чи в той момент усвідомлювали, що вступили в нерівний, смертельний двобій з некерованим атомом. Напевно, не надто замислювалися над справжніми масштабами катастрофи, яку пізніше визнають планетарною, і ті, хто опинився в її епіцентрі: шахтарі, пілоти гелікоптерів, автомобілісти, будівельники, інженери, науковці, журналісти, — всі, хто ціною власного життя і здоров’я захистив Україну від ядерної стихії. Стихії, в рази смертельнішої за окрему війну. Та хіба лише Україну вони захистили — без перебільшення Європу і світ. Пам’ятати про учасників того подвигу, багатьох з яких з нами вже, на жаль, немає, шанувати їх, підтримувати, соціально захищати — святий обов’язок. І не лише влади — всього українського суспільства. Тому так позитивно сприймаються парламентські законодавчі акти та постанови, спрямовані на посилення такого захисту, і водночас викликають розчарування поступові обмеження раніше наданих учасникам ліквідації аварії на ЧАЕС пільг. Не маємо притупляти пам’ять про їхній подвиг, а тим паче забувати про нього. Як і про ті місця, де сталася трагедія: що з ними, яке у них майбутнє, що діється сьогодні на ЧАЕС і в десятикілометровій зоні, яка, зокрема, ситуація з «новим безпечним конфайнментом» (НБК) — так званою аркою, якою накрили саркофаг, зведений над четвертим енергоблоком, що зі сховищем для відпрацьованого ядерного палива з Чорнобильської АЕС — СВЯП-2? Запитань багато. Їх вистачить ще не на один рік...
