Зоставте ж слід...

Лариса ГОНЧАРЕНКО

28 квітня 2018 529

У наш час відкритого доступу до будь-якої інформації можна закидати -- і небезпідставно -- на адресу класиків радянської доби, які вже відійшли, чи тих, хто нині живе і навіть творить у своєму поважному віці, що пристосовувалися, прогиналися, славили, спочивали на лаврах, користувалися привілеями, не помічали очевидного, а то й були безпосередньо причетними до репресій щодо колег. Правди ніде діти.

Хтось, нюхом вловлюючи кон'юнктуру, продавав душу і користався обставинами, не надто переймаючись моральною стороною. І згадка про таких, навіть наділених справжнім мистецьким талантом, "корифеїв соцреалізму" зринає лиш в контексті їхніх діянь та задля об'єктивності й істинності картини.

Хтось, вихований радянською пропагандою, щиро вірив у непорушність партійних гасел і неминучість втрат дорогою до комунізму. Але -- із набуттям знань, досвіду, з мудрістю років -- переосмисливши історію, особисту роль у ній та власну творчість, відкрито визнав свої блуди. І залишалося те, що було притаманне завжди і складало основу такої особистості -- надрова українськість, не витравлена жодною руйнівною ідеологією.

Знаковою постаттю серед таких митців, безумовно, є Олесь Гончар, класик української літератури, непозбувний романтик і правдошукач. Так, на його особистій книжковій полиці і "Прапороносці", і "Людина і зброя", і "Модри Камень", і "Земля гуде"... І ламають списа літературні критики постмодерної доби у суперечках із традиційним літературознавством, моцно пригвинчуючи до бюста Гончара табличку "пропагандист, ідеолог системи". Заперечувати непросто, адже з реальною правдою тієї страшної війни зображувані у названих творах події мають небагато спільного. Але беззаперечним залишається факт: якщо це пропаганда, то дуже якісна. Письменницький талант Олеся Гончара ні в кого сумніву не викличе. Це його стиль--- соковита, багата й водночас легка мова, відточене слово, образ. А щодо зображуваного -- студент-третьокурсник добровольцем-мінометником пройшов усю війну. Бачив смерть, каліцтво побратимів, пережив страх і жах. Але водночас не втратив віру і любов до людей, до життя. Бо сам такий був: відкритий, щирий, справжній. Тому, певно, й герої його романів -- однокурсник чи однокурсниця, кадровий чи молоденький офіцер, ґаздовитий селянин чи вправний робітник здаються занадто ідеалізованими -- такими він їх хотів бачити навіть у "драмі війни".

І був "Собор" (1968), який на 20 років вилучили з літературного процесу і за котрий автор пережив відкрите цькування. Роман-застереження, спрямований проти русифікації українців та варварського нищення довкілля, твір, в якому Гончар закликав стати на захист національних духовних цінностей українського народу. Недарма моральний авторитет нашої сучасності Євген Сверстюк назвав "Собор" "одним із найгуманніших творів". "Зоставте ж слід..." -- промовляє в романі вустами діда Нечуйвітра -- Ізота Лободи Олесь Гончар, передусім важачи, який слід по собі залишить він сам.

Цього року ми відзначаємо 100-ліття з дня народження письменника та 50-ліття першого видання його роману "Собор". З цієї нагоди 24 квітня у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва України відбулося відкриття Міжархівної документально-художньої виставки "Собор душі", яка триватиме протягом двох місяців. В експозиції представлені унікальні оригінали особистих документів, свідчень, листів, начерків майбутніх творів, виступів, цінні світлини, ілюстрації до творів, виконані відомими художниками В. Куткіним, Г. Малаковим, І. Селівановим, С. Якутовичем та ін.

Зусиллями архівістів та музейників Києва, Дніпра, Запоріжжя, Полтави виставка "Собор душі" представляє Олеся Гончара не лише як письменника, а й громадського діяча, послідовного борця за незалежність. Адже він був серед тих, хто наприкінці ХХ-го століття підтримав Народний рух, студентську голодовку, що увійшло в історію як революція на граніті; безпосередньо брав участь у розробленні та прийнятті Закону "Про мови в Українській РСР", який юридично закріпив державний статус української мови; ставав на захист архітектурних скарбів України, зокрема долучився до відбудови Михайлівського Золотоверхого монастиря. Дуже символічно, що виставковий проект "Собор душі" представлено у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтва, що розташований на території Національного заповідника "Софія Київська", й одним з ініціаторів створення якого став саме Олесь Гончар.

Ініціатори ж виставки -- Державна архівна служба України, голова якої Тетяна Баранова привітала присутніх, а також директор Центрального державного архіву-музею літератури і мистецтва Олена Чижова. Куратором проекту є завідувачка виставкового сектору ЦДАМЛМУ Наталія Климович.

Особливого звучання надав відкриттю експозиції виступ членів родини Олеся Терентійовича, зокрема його онуки, української письменниці Лесі Гончар та її чоловіка -- скульптора і графіка Руслана Найди. Офіційну частину вітань представляв заступник міністра культури України Юрій Рибачук. Цікаво і зворушливо прозвучали спогади тих, хто знав Олеся Гончара особисто, товаришував чи працював разом із ним. Це письменник, Герой України Юрій Мушкетик; заступник директора Інституту літератури імені Тараса Шевченка НАНУ Сергій Гальченко; український режисер-документаліст, лауреат Державної премії України ім. Т. Г. Шевченка Валентин Сперкач -- автор документального фільму, присвяченого Олесю Гончару, уривок з якого продемонстрували присутнім.

Цілу низку раритетних видань з автографами Олеся Гончара подарував архіву-музею дослідник творчості письменника, літературознавець, доктор філологічних наук, професор Сидор Кіраль. Зі словом виступив письменник, журналіст, мистецтвознавець, лауреат Державної премії України iм. Т. Шевченка Ярема Гоян.

Серед гостей відкриття виставки були: вчений-українознавець і громадський діяч, доктор філологічних наук, професор, член журі Державної літературної премії ім. Олеся Гончара Петро Кононенко; поет, журналіст, громадський діяч, колишній головний редактор газети "Літературна Україна", голова журі недержавної Міжнародної українсько-німецької премії ім. Олеся Гончара Петро Перебийніс; член-кореспондент Національної академії мистецтв України, професор НАОМА Валентина Виродова-Готьє; директори та працівники державних архівів, представники творчих спілок, митці, науковці, журналісти та поціновувачі української літератури і культури ХХ ст.

Особливістю заходу став виступ учнів Київської спеціалізованої школи № 76 імені Олеся Гончара, які здійснили інсценізацію уривка з новели "Модри Камень", представили "Поезію Другої світової війни" за мотивами "Фронтових поезій" автора та показали зворушливий номер за мотивами листування Олеся Терентійовича та Валентини Данилівни Гончар.

Виставка "Собор душі" триватиме до 24 червня.

На знімку:

Ісаак Тартаковський. Портрет Олеся Гончара.

На знімках:

У першому ряду (зліва направо):
Юрій Мушкетик, Петро Кононенко, Петро Перебийніс, Юрій Рибачук, Тетяна Баранова.

У другому ряду (зліва направо):
Ярема Гоян, Руслан Найда, Леся Гончар;
заслужений журналіст України, літературознавець, друг сім'ї Олеся Гончара Андрій Мельничук.

У третьому ряду зліва -- Валентин Сперкач.

Стоять (зліва направо):
журналістка, письменниця Людмила Чечель;
заслужена журналістка України Олеся Білаш;
директорка Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України
Наталія Маковська.