«Прапор Перемоги» сьогодні в Росії неймовірно популярний. Його копії розтиражовані сотнями тисяч екземплярів. Одна із них доставлена на космічну орбіту, інша — на Ельбрус. Шанування «прапора Перемоги» досягло рівня екзальтованого язичництва. Якщо сказати росіянам, що їхній обожнюваний прапор навіть близько біля рейхстагу не лежав, — не зрозуміють. Хто піде в бібліотеку перевіряти, чи так це. Що перевіряти, якщо «усім усе зрозуміло». А що побачить у бібліотеці людина, яка не підпадає під загальний психоз?
Гортаючи підшивки травневих газет 1945 року, все чекаєш на вражаюче фото «того самого прапора Перемоги» над рейхстагом. Але до 1 червня в жодній газеті СРСР немає світлини прапора, нині настільки розтиражованого.
Знімки переможних прапорів, звичайно, є. Але самі прапори на цих фото чомусь зовсім інші.
А причина в тому, що ми перебуваємо в полі впливу легенди, розробленої в Головному політуправлінні Червоної армії ще в 1945—1946 роках. Пропоную кілька світлин 1945-го. Те, що розповідають ці знімки, — лише мала частина свідчень про грандіозну спецоперацію «прапор Перемоги», що проводилася Головним політичним управлінням Червоної армії.
Перший знімок «прапора Перемоги» (на знімку)
опубліковано 3 травня 1945 року в газеті «Правда». Знято з боку Бранденбурзьких воріт. Радянські танки стоять на Герінг-штрассе, на тлі рейхстагу. Величезний прапор майорить над будівлею, але не на куполі, а на північно-східній вежі. Прапор домальовано ретушером. Якби цей прапор існував насправді (10 на 7 метрів), він міг би накрити футбольні ворота. На оригіналі знімка прапор теж був великий, але все-таки набагато менший. Чому ретушували — зрозуміло. На тлі величезної будівлі рейхстагу будь-який прапор звичайних розмірів губився б.
Фото В. Тьоміна. Газета «Правда», 3 травня 1945 року. Підпис до знімка: «Берлін. На будівлі рейхстагу піднято прапор Перемоги. (Знято 2 травня, о 3-й годині дня)».
Другу світлину зроблено вранці 2 травня (на знімку),
опубліковано в травні 1945 року в журналі «Военная иллюстрация», органі Головного політичного управління Червоної армії. Підпис: «Прапор Перемоги піднято над Берліном». Прапор тримають Єгоров і Кантарія. Фотокор А. Морозов знімав на даху рейхстагу не тільки цих, а й інших розвідників з розвідвзводу 756-го полку (загалом 19 осіб), які вибралися на дах для встановлення «прапора Перемоги». Всі вони та замполіт батальйону
О. Берест були нагороджені за цю вилазку. Але от питання: що за «прапор Перемоги» тримають у руках прапороносці? Кореспондент авторитетного журналу зробив знімок з «неканонічним» прапором Перемоги. Цей прапор удвічі ширший, без зірочки, серпа та молота. Невже товариші із ГоловПУ помилилися? Чому «прапор Перемоги» не такий, яким ми його знаємо сьогодні?
Наступний знімок зроблено Олегом Кноррінгом 20 травня 1945 року в Берліні (на знімку),
коли з купола рейхстагу зняли прапор Перемоги для відправлення в Союз. Комендант Берліна, командувач 5-ї ударної армії, генерал М. Берзарін (на передньому плані) виголосив промову. Перед рейхстагом урочистим маршем пройшли полки воїнів, які брали Берлін. 22 травня 1945 року «Красная звезда» цей знімок опублікувала. Щоправда, прапор на цій світлині докорінно відрізняється не тільки від нині визнаного «прапора Перемоги», а й від прапорів, які ми бачили на попередніх знімках.
А це фото (на знімку)
зроблено вже 20 червня 1945 року. До параду Перемоги — 4 дні. Прапор, доставлений з Німеччини, зустрічають на аеродромі в Москві почесна варта, кореспонденти та кінохроніка. Прапор супроводжували: капітани Неустроєв і Самсонов, сержант Сьянов і прапороносці, Єгоров і Кантарія. Тут — уже звичний для нас прапор. А де ж той, що було відправлено із Берліна місяць тому?
Уранці 23 червня, перед генеральною репетицією параду Перемоги, прапор і прапороносців ще раз сфотографували, уже в парадних мундирах. Це була остання світлина «прапора Перемоги» перед 20-літнім ув’язненням у підвалах музейного архіву, до 1965 року.
Коли маршал Жуков уперше побачив на репетиції параду привезений із Німеччини «прапор Перемоги», він наказав одразу відправити його в музей. Чому?
Отже, 24 травня Сталін розпорядився влаштувати парад Перемоги. На підготовку — рівно місяць. До цього ніхто не уявляв, що робити з «прапором Перемоги». Адже претендентів на це звання було багато. Прапор, призначений бути «прапором Перемоги», у рейхстаг так і не потрапив. З ініціативи командирів різних рангів були встановлені інші прапори, що конкурували між собою. Прапор «Військової ради», який ГоловПУ просувало (уже були погоджені майбутні «герої-прапороносці») весь це час (з 26 квітня по 19 червня), лежав у штабі командира 756-го полку Ф. Зінченка. Коли наказали провести парад Перемоги, Головне
Політуправління запропонувало Жукову пронести прапор Військової ради на параді. Жуков довго ігнорував вимоги комісарів, яких не любив. Але керівництво ГоловПУ переконало Сталіна пронести «прапор Перемоги» попереду всього параду як символ усепереможних ідей марксизму-ленінізму. Жуков перечити не міг. І прапор терміново зажадали привезти з Німеччини.
Замполітівська братія пожвавішала. 19 червня прапор доправили в штаб 150-ї дивізії. Ця дивізія була нічим не примітною, особливо на тлі прославлених гвардійських дивізій. І тут раптом таке щастя — її штурмовий прапор пронесуть попереду зведених полків усіх фронтів. Голова обертом! І командир дивізії генерал Шатілов разом із замполітом підполковником Артюховим вирішили зробити на полотнищі напис про приналежність прапора 150-й дивізії. Тим самим прапор, що був в очах ГоловПУ «символом марксизму-ленінізму», відразу опустився до штурмового прапора однієї із дивізій.
20 червня його доправили в штаб корпусу, де замполіт, полковник Крилов, накинувся на Артюхова — хто дозволив зробити цей напис? Але що тепер зміниш? Крилов відправив прапор далі, у штаб армії. А звідти літаком реліквію доправили в Москву, сподіваючись, що московські товариші знайдуть вихід із ситуації.
А московські товариші влаштували прапору зустріч із почесною вартою, оркестром і фотокореспондентами. Його сфотографували з усіх боків, і фотокори помчали в редакції проявляти плівки. Щось змінити вже було неможливо.
Коли Жуков побачив попереду парадних колон Неустроєва із ГоловПУшним «прапором Перемоги», він спочатку розлютився, а потім зрозумів: є привід прибрати прапор, навіть не радячись зі Сталіним. Немислима річ — пронести прапор однієї із дивізій перед трьома сотнями бойових прапорів прославлених з’єднань. Поставити прапор з написом «150-та дивізія» попереду всіх — визнати, що вона зробила найбільший внесок у Перемогу! І Жуков відправив прапор у музей. Парад пройшов на високому рівні. Відсутності «прапора Перемоги» ніхто не помітив.
Згодом з’ясувалося, що, незважаючи на проколи, операція зі створення символу Перемоги виявилася надзвичайно успішною. Колосальний пропагандистський апарат СРСР поступово зумів підмінити реальну історію вигаданою.
Що ж приховувала радянська пропаганда? Перше — «прапор Перемоги» навіть близько біля рейхстагу не лежав. З 26 квітня (коли його доправили в 756-й полк) і до 19 червня він перебував у штабі полку. Друге — «герої-прапороносці», Єгоров і Кантарія, у штурмі рейхстагу участі не брали. Хоча б тому, що «правильну» історію штурму треба було ще вигадати.
А це було складно. Адже тоді ще багато хто добре пам’ятав, як було насправді. Тож радянській історіографії довелося подолати чимало труднощів. Треба було перетворити одну із звичайних воєнних операцій на апофеоз бою за Берлін.
Рейхстаг брали приблизно 500 солдатів і офіцерів із півмільйонного радянського угрупування. Та й німців-пенсіонерів із батальйонів фольксштурму рейхстаг захищали майже 200 осіб. Довелося історикам «для солідності» збільшувати кількість оборонців й «замінити» фольксштурмівців есесівцями. Ще складнішим завданням було розповісти про узяття
рейхстагу, у той час як рейхстаг не було взято штурмом. Радянські солдати увірвалися в будівлю ввечері 30 квітня, зайнявши приблизно десяток із двохсот приміщень. У темряві величезної будівлі з непростим плануванням вести бій неможливо. Стали чекати ранку. Але супротивник підпалив приміщення, де перебували радянські бійці. Їх у ніч на 2 травня довелося вивести з рейхстагу. Під контролем червоноармійців залишався лише вестибюль.
О 7.00 була підписана капітуляція берлінського гарнізону. О 10.00 почали здаватися й захисники рейхстагу. Тільки після цього червоні бійці зайшли в будівлю. І лише потім у кабінетах замполітів почала створюватися легенда, у яку й нині вірять мільйони ідолопоклонників. Незбагненні шляхи твої, Господи!
