Навколо України життя вирує в звичному режимі. Тривоги додає активізація політичних процесів у країні-агресорці та в лавах її сателітів. Це спричинено звичним імперським дійством — черговим «коронуванням на царство» Путіна. Попри загрозу нових санкцій за антидемократичні дії проти власного населення, в Росії масово й жорстоко розганяли та затримували прихильників опозиціонера Навального. От тільки нам у цих доволі масових акціях не слід шукати якогось подиху вітру змін. Російський режим ще має достатній запас міцності. А сам Навальний, попри всю опозиційну риторику, перебуває в одному човні з Путіним і є виразником тієї ж імперської ідеології.

Активізувалися до свята свого господаря й російські військові та бойовики на Донбасі — число обстрілів і заходів диверсійних груп значно збільшилося. Це не принесло очікуваних сепаратистами наслідків — відповідь отримали гідну, але бачимо, що до миру на східному фронті ще дуже далеко. Водночас безрезультатно завершились і переговори в мінському форматі. Росія в своєму прагненні витиснути з України кардинальні поступки, схоже, ще не готова до відступу. Можемо надіятися лише на спільний опір російській агресивній політиці всього цивілізованого світу. Помічник держсекретаря США Вес Мітчелл, який щойно побував у Києві та мав зустрічі з керівниками країни, чітко заявив, що ціна агресії для окупанта буде зростати. Очевидно, що мова йде про наступні хвилі санкцій та продовження військової й політичної підтримки України. В Росії ще не стихла істерія щодо поставки комплексів «Джевелін», а вже треба готуватися до нових ініціатив Майка Помпео, який склав присягу держсекретаря. Він відомий «яструб» американської політики, тож слова в американців навряд чи розходитимуться з ділами.
Україна цього тижня підтвердила свою відданість принципу координації дій з партнерами. Уже не лише американці підтримують нас санкціями за Крим і Донбас, а й РНБО вводить санкції проти фігурантів «кремлівського списку» за антиамериканську політику. Ще одним виявом координації дій буде засідання в Аахені Нормандської четвірки у звуженому форматі (без Росії). Теми дискусії відомі — найперше це процес введення на Донбас миротворців ООН як гарантів остаточного припинення бойових дій, відходу росіян та початку тривалого періоду реінтеграції. Але змусити Путіна погодитися на цей уже не тільки український, але й консолідований план дій зможе лише одностайний тиск на агресора. На жаль, у меркантильному питанні побудови «Північного потоку-2» Німеччина прогнозовано дала слабинку.
Зрештою, ми також не чекаємо, доки хтось за нас виконає нашу роботу. Можемо констатувати, що рішення про перехід від АТО до ООС і призначення командувачем збройної операції Сергія Наєва було виправданим. Офіцер, в якого слова не розходяться з ділами, одразу включився в роботу. Тому на військовому напрямі у нас очікувати зайвих проблем нині навряд чи варто. Звично: що далі від фронту, то більше загроз виникає в тилу. Це вчергове підтвердила нова пожежа на складах у Балаклії. Тепер уже точно не було жодної диверсії, а винна звичайна безвідповідальність.
Іншу загрозу маємо в столиці. Поки СБУ доволі успішно відстежувала й викривала дії потенційних російських терористів та їхніх посібників, поза увагою залишився цілий пласт проросійських організацій та бандформувань. Жорстокий напад на бійця АТО посеред білого дня в Києві чи замах на активіста в Одесі дуже схожі на добре скоординоване російськими спецслужбами полювання на українських патріотів. В Україні активізувалася діяльність агентурних лівацьких організацій, озвірілі від безкарності члени яких можуть натворити більше лиха, ніж навіть спеціальні терористичні групи. Викриття таких об’єднань не належить до важких завдань, але спецслужби просто випустили їх з поля зору. Залишається під питанням, чи напад на народного депутата Мустафу Найєма не із цієї ж серії? Якщо й ні, то маніпулювання громадською думкою з переключенням нас на ксенофобські та расистські заяви точно в інтересах ворога. Звично внесли свою лепту в дискредитацію України й наші ультранаціоналістичні організації. Не йдуть із пам’яті рядки з мемуарів колишніх кадгебістських генералів, що саме серед такого контингенту вони проводили найактивніше вербування агентури.
Затримання активістами просто на вулиці проросійського бойовика бразильця Рафаеля Лусваргхі, якому суд першої інстанції присудив 13 років ув’язнення, а апеляційна інстанція випустила на волю, теж не додає спокою. Тут уже маємо систему, коли низка важливих судів прямо контролюється й керується втікачами колишнього режиму. Нещодавно цей суд ухвалив аналогічні рішення й стосовно так званих «житомирських терористів». А це вже страшніше за відверту диверсію. Світло на події може пролити злита в мережу переписка одного з «демократичних» політиків з одіозним чиновником адміністрації Януковича Андрієм Портновим. Там дуже чітко викрито, як нашою судовою гілкою влади досі керують колишні господарі країни.
Але період міжчасся завершується, нам ще треба пережити без ексцесів день пам’яті про жертв та перемоги у Другій світовій війні й повернутися до планомірної роботи, бо нерозв’язаних проблем залишається критично багато. Не хочеться навіть думати, що невідворотний час літнього відпочинку знову заморозить процес законотворчості й реформ.

Тарас ЧОРНОВІЛ,
політолог і незалежний експерт.