Влітку—восени 1618 року українські козаки під командуванням гетьмана Петра Сагайдачного у складі військ Речі Посполитої здійснили вдалий похід у Московське царство та мало не захопили його столицю. Прокоментувати ці події з історичної точки зору ми попросили доктора історичних наук директора Науково-дослідного інституту козацтва Тараса ЧУХЛІБА (на знімку).

— Пане Тарасе, чотири століття тому об’єднане європейське військо, до якого входили українці на чолі з гетьманом Сагайдачним, завоювало половину тогочасної Росії та мало не захопило Москву. Це є приводом для відзначення річниці такої події на рівні держави?

Пам’ятник Петру Сагайдачному у Києві.

Фото надані автором.

— Так, звичайно, ці події дуже актуалізовані... Сьогодні ми ведемо війну за Донбас і Крим із сучасною Росією, політичне керівництво якої не може усвідомити, що 400 років тому українські козаки стояли біля Арбатських воріт Москви. Власне, про цю історичну подію сьогодні написано у кожному шкільному підручнику, про неї розповідають викладачі студентам в університетах... Саме тому, на мою думку, потрібно на рівні Верховної Ради України ухвалити спеціальну постанову щодо відзначення славетної перемоги українського війська над московітами у добу Раннього модерну.

— Розкажіть, будь ласка, ким був Петро Сагайдачний — коли народився та з якої родини походив?

— Український полководець народився приблизно 1582 року в родині українського шляхтича Конона (тому його ще називають Конашевичем) на Західній Україні. Очевидно, в селі Кульчиці неподалік Дрогобича на Львівщині.

Його дід та батько мали свій шляхетський герб «Побог». Невдовзі юного шляхтича віддали навчатися до однієї з православних шкіл старовинного Самбора. Потому Петро здобував освіту в знаменитій Острозькій академії.

Наприкінці 1590-х років розпочав службу у Війську Запорозькому, де отримав від козаків прізвисько Сагайдачний за вміння добре стріляти з лука. Незважаючи на своє перебування у Війську Запорозькому, молодий козак одружився зі шляхтянкою Анастасією Повченською. У вільний від військових справ час сім’я Конашевичів-Сагайдачних-Повченських мешкала у Києві, на Подолі. Петро й Анастасія мали сина Лукаша, який навчався у Замойській академії в Польщі...

— Якими були перші роки військової кар’єри полководця? У яких битвах і походах він відзначився?

— О, це дуже цікаве запитання! Вже у 18-літньому віці він узяв участь у виснажливому поході українців до Молдавського та Волоського князівств, що відбувся восени 1600 року. Тоді декілька тисяч козаків на чолі з Гаврилом Крутневичем допомагали великому гетьману Корони польської Яну Замойському воювати з протурецьким молдавським господарем Михайлом Хоробрим. 20 жовтня поблизу села Буків на Волощині вони перемогли турецько-молдавське військо. Після цього протягом 1601—1603 років Петро Сагайдачний брав участь у Лівонській кампанії Речі Посполитої та разом зі своїми побратимами на чолі з гетьманом Самійлом Кішкою воював зі шведами на берегах Балтійського моря.

А невдовзі Петро Сагайдачний відзначився у морському поході 1606-го до завойованої турками Варни на Чорному морі, в 1608 році штурмував у лавах запорозького козацтва Перекоп у Криму, а в 1615-му — Білгород (Акерман). Військові звитяги, природна вправність та неабиякі особисті амбіції козака Сагайдачного не пройшли повз увагу козацького товариства, і в 1616 році, під час чергового походу на османську фортецю Кафа (сучасна Феодосія в Криму), йому вперше довірили гетьманську булаву. Тоді йому виповнилося 34.

— Повернімося до вікопомних подій поблизу Москви...

— Влітку—восени 1618 року українські козаки на чолі з Петром Конашевичем-Сагайдачним взяли участь у завоюванні Річчю Посполитою Московського царства. Під час цього походу, як свідчив очевидець тих подій, багато «московських міст, замків та поселень здобуті, спалені, висічені Сагайдачним», зокрема Рильськ, Курськ та Лівни. Зокрема, 20 липня козаками після багатьох штурмів було здобуто Єлець, а потім декілька інших великих російських міст.

6 жовтня 1618 року українські полки підійшли до містечка Котел неподалік Донського монастиря, що поблизу Москви. Українсько-польське та московське війська вишикувалися одне проти одного, й до герцю стали їхні командувачі. Тоді гетьман Петро Сагайдачний зійшовся сам на сам із царським воєводою Василем Бутурліним та переміг його — спочатку вибив з його рук списа, потім вдарив його перначем по голові так, що той звалився з коня... Ось так сміливо колись діяли українські полководці.

— Нічого собі, який цікавий факт! Я чую про це вперше...

— Після того як московіти відійшли, українське військо підступило до мурів Москви й почало готуватися до штурму в районі Арбатських воріт. При цьому ворота готувалися підірвати козацькі саперні майстри — французькі інженери. У ніч із 10 на 11 жовтня відбувся штурм Арбатських воріт, а 11 жовтня козаки взяли участь у великому штурмі Москви поблизу Тверських воріт. Однак у результаті прорахунків головного командувача армії Речі Посполитої здобути столицю Московського царства тоді так і не вдалося, й козаки повернулися додому. Дорогою в Україну вони взяли в облогу Калугу та розгромили низку поселень навколо неї й захопили великий полон.

— Перебуваючи в Хотині поблизу Кам’янця-Подільського, можна побачити так само, як і в Києві, пам’ятник Сагайдачному. З чим це пов’язано?

— Під Кам’янцем-Подільським сталася знаменна подія. У 1621-му, через три роки після походу на Москву, в нагороду за успішні дії під Хотинською фортецею Петро Сагайдачний отримав із рук королевича Речі Посполитої Владислава бойового старовинного меча. Цей нагородний меч був інкрустований золотом та діамантами із зображенням алегоричних сцен суду над Соломоном та бою античних воїнів. На ньому є напис на латині — «Владислав Конашевичу кошовому під Хотином проти Османа». Один із найповажніших на той час монарших дворів Європи нарешті визнав заслуги українського козацтва в обороні України, Польщі та Литви та інших європейських країн від турецької та московської загрози.

Зазначу, що вручення козацькому ватажку Сагайдачному меча майбутнім королем Польщі згідно з тогочасними звичаями означало не що інше, як визнання високого суспільно-правового становища гетьмана та очолюваного ним Війська Запорозького. За козаками нарешті визнавалися права рицарського люду. Вручена зброя як найголовніший рицарський символ на довгі роки стала своєрідною охоронною грамотою для українського козацтва.

Саме цей золотий нагородний меч Петра Сагайдачного відкрив дорогу для поновлення Київської православної митрополії в Україні, посилення Київського православного братства та започаткування першого вищого навчального закладу в Україні — Києво-Могилянської академії.

Спілкувався Василь ЧЕПУРНИЙ.