Ось уже кілька років День Перемоги учасник Другої світової війни 91-річний Андрій Григорович Гречко (на знімку) із поліського селища Рокитне зустрічає без дружини Олександри Павлівни — вона відійшла у вічність.
Олександра Павлівна примусово опинилася в німецькому таборі, бранці якого працювали на підземному заводі, де виготовляли фотоплівку — тож дуже рідко бачили сонце. Андрій Григорович із сімнадцяти років воював у партизанському загоні — пускав під укіс фашистські ешелони, підривав залізничні мости, щоб ворог не міг доставляти військову техніку на фронт...
За бої в тилу ворога А. Гречко відзначений орденом Вітчизняної війни першого ступеня та медаллю «Партизан Вітчизняної війни» другого ступеня.

— Для людей на тимчасово окупованих фашистами територіях було дуже важливо знати про події на фронтах. Це додавало віри в перемогу, — розповідає Андрій Григорович. — Тому було вирішено видавати рокитнівську підпільну газету, яку потай місцеві мешканці передавали з хати в хату. Першу замітку до неї у 1943 році підготував і я. Як зараз пам’ятаю, тоді написав про діяльність моєї групи підривників.
Так практично відбулось долучення до майбутньої журналістської професії Андрія Григоровича Гречка. Згодом він працював власкором обласної газети, редактором Рокитнівської районки, в якій писав про своїх бойових побратимів. Найповажніший нині за віком журналіст Рівненщини виховав не одне покоління своїх колег, які працюють тепер у різних українських виданнях.
Нинішнього Дня Перемоги привітати зі святом до оселі учасника війни прибули з подарунками та квітами представники селищної і районної влади, що розчулило ветерана. Звичайно ж, не обійшлося і без спогадів про війну:
— Моє рідне село Хочино, що в Олевському районі Житомирської області, зазнало багато лиха від фашистів у роки війни. Його не раз палили, а людей розстрілювали. Молодь примусово гнали до Німеччини. В одному з таких гуртів якось опинилися я та моя майбутня дружина Олександра. По дорозі до Олевська частина молоді, переважно юнаки, вирішили тікати. Серед тих, хто в такий спосіб, ризикуючи життям, уник чужинської неволі, був і я. Олександрі ж, на жаль, поталанило менше: вона опинилася в німецькому таборі, від тяжких спогадів про який у неї завжди підвищувався тиск...
До речі, напередодні 65-річчя Перемоги Рокитнівська районна рада ветеранів видала книги спогадів Андрія Гречка «Солдати народу» і «Парашутисти над хутором Загальє».
— Найбільше, чого хочу, це миру для своєї країни, — зізнався Андрій Григорович Гречко.

Олександра ЮРКОВА.
Фото надане автором.

Рівне.