Протягом усього останнього року ми детально розповідали про процедуру введення в експлуатацію самобудів, відповідали на питання читачів, давали роз’яснення. Однак через певний час до редакції почали надходити листи з наріканнями: мовляв, ваші поради не діють.

Найбільше вразив лист однієї читачки. Вона розповіла, що чотири (!) рази зверталася до Архбудінспекції міста Києва, все робила так, як ми радили, однак кожного разу отримувала відмову. Підстава — не подано звіт про проведення технічного обстеження. Однак у пункті 3.2 порядку, що регулює введення в експлуатацію самобудів, наведено чіткий перелік документів, які потрібно подавати. І серед них звіту немає. Цей перелік ми не раз публікували в нашій газеті, а також посилалися на норму, відповідно до якої чиновник не може вимагати інших документів, окрім чітко встановлених. З’ясувалося, що вимагають.

Виходить, що ми не розібралися в ситуації, порадили та підвели своїх читачів? Якщо так, готові були вибачитися. Однак спочатку вирішили: нехай розсудить Феміда. Ми взяли відмови Архбудінспекції, що надходили до нашої читачки, та звернулися від її імені до адміністративного суду з вимогою визнати ці відмови протиправними. Рішення було на нашу користь — Архбудінспекція відмовляла незаконно.

З відчуттям перемоги — все ж таки ми були праві — дозволили собі припустити, що заплутані нормативні акти, специфіка роботи Архбудінспекції, а також велика кількість приватних посередників у цій сфері можуть говорити про зловживання з боку чиновників. У газеті вийшла стаття «Три монстри будівельної корупції» (№ 212 (5712) від 12 листопада 2013 року).

Нині судове рішення на нашу користь оскаржується інспекцією міста Києва в апеляційній інстанції, а центральний орган Архбудінспекції нам запропонував зустріч, щоби розвінчати міфи про корупцію в будівельній сфері. Ми з радістю відгукнулись і пропонуємо читачам запис нашої розмови з начальником управління дозвільних процедур Держархбудінспекції України Олександром Сергієнком (на знімку).

— Пане Олександре, наша читачка хотіла легалізувати самобуд, подала документи відповідно до переліку, закріпленого нормативним актом, однак отримала відмову. Відмовили у зв’язку з неподанням «звіту про проведення технічного обстеження». Його в переліку необхідних документів немає. Нещодавно суд визнав таку відмову Архбудінспекції незаконною. Прокоментуйте, будь-ласка.

— Хочу, щоб ми раз і назавжди розібралися в цій ситуації. Справді, в Порядку 95 (нормативний акт, що регулює введення в експлуатацію самобудів. — Ред.) існує проблематика, яка викликає масові непорозуміння серед людей. В переліку документів, які подає заявник для введення в експлуатацію самобуду до 300 квадратних метрів не передбачено звіт про проведення технічного обстеження. Так визначено пунктом 3.2. порядку. Одночасно в порядку не існує жодного пункту, який би суперечив Закону «Про регулювання містобудівної діяльності», котрий закріплює, що самовільно збудовані об’єкти приймаються винятково за результатами технічного обстеження. Таким чином, на питання: «Чи потрібне технічне обстеження при прийнятті в експлуатацію самобудів?» відповідь очевидна: «Так, технічне обстеження обов’язкове».

Усіх збив з пантелику пункт 3.2 порядку про те, що звіт про технічне обстеження для об’єктів до 300 квадратних метрів не подається при первинному зверненні. Але теж слід розуміти, що подання заяви розпочинає позаплановий контроль. А в рамках такого контролю інспектор повинен був виїхати на об’єкт, і вже на об’єкті перевірити у заявника звіт про проведення технічного обстеження.

Тому в діях інспекції справді вбачається помилка. Не можна було листом вимагати надати звіт про технічне обстеження. А потрібно було зробити направлення на позаплановий контроль, виїхати на об’єкт, скласти всі необхідні процесуальні документи й на місці встановити факти проведення технічного обстеження. А факт обстеження на сьогоднішній день підтверджується лише одним документом — це звіт про проведення технічного обстеження. Теоретично результат може бути оформлений і у вигляді іншого документа — не «звіту», однак технічне обстеження повинно бути проведено, та й годі. Повторюсь — це вимога закону.

— Якщо все так однозначно, поясніть, чому настільки неоднозначно прописано підзаконний акт. В ньому визначена межа в 300 квадратних метрів і зазначено: заявникам, чиї об’єкти більші 300 «квадратів», потрібно подавати звіт про проведення технічного обстеження, а заявникам з самобудами меншими 300 квадратних метрів подавати звіт не потрібно. Хоча з більш детального аналізу законодавства і з нашої сьогоднішньої розмови ми розуміємо, що як першим, так і другим потрібно проводити технічне обстеження, і як першим, так і другим потрібно отримувати звіт про технічне обстеження. На вашу думку, чим керувалися в Мінрегіонбуді, коли так виписували правила?

— Ви можете зрозуміти, що навіть коли звіт буде поданий в первинному пакеті документів, все одно розпочнуться заходи контролю з боку інспекції. Вони почнуться у будь-якому випадку, це вимоги закону. В Архбудінспекції є право складати процесуальні документи лише за місцем вчинення правопорушення, тобто за місцем самобуду. Тому — подали ви цей звіт, не подали ви його, інспектор все одно зобов’язаний провести виїзний контроль, у рамках якого з’ясувати, чи було проведено обстеження об’єкта.

— Людині, яка замовила технічне обстеження і отримала звіт, не проблема подати його до Архбудінспекції, хоч би й одразу. Однак запроваджується розмежування — одним потрібно подавати, іншим — ні. Свідомо чи ні, але це вводить людей в оману.

— Ніякої «омани» немає. Не можна ототожнювати слова, що не мають синонімічного характеру. «Виготовляти» й «подавати» в українській мові не є синонімами. Ми, громадяни України, читаючи законодавство, дозволяємо собі тлумачити слова не за їх основним значенням. І в цьому випадку людина, читаючи слова «не потрібно подавати», розуміє їх як слова «не потрібно виготовляти». Це вже проблема відсутності правової культури, а не вади правового регулювання.

Справа в тім, що громадяни не помітили: кілька принципових обставин в країні змінилися. По-перше, в Україні відбулась реформа технічної інвентаризації. По-друге, відбулись принципові зміни в питанні правового регулювання сертифікації спеціалістів, тих, хто має право проводити технічне обстеження. Поки не було сертифікації спеціалістів, вважалося, що технічне обстеження на об’єктах до 300 кв. м проводиться у момент здійснення інвентаризації шляхом візуального огляду. Коли почала здійснюватися сертифікація спеціалістів — від того моменту технічне обстеження здійснюється на предмет можливості експлуатації такого будинку. Експерт виїздить на об’єкт, перевіряє, чи безпечний такий будинок для людей, за необхідності, навіть, шляхом руйнівних методів дослідження добирається до внутрішніх конструкцій і матеріалів.

Тепер щодо розмежування в 300 квадратних метрів. Якщо людина додержується звичайної (законної) процедури будівництва, а не будує без дозволу, для неї існує правило — будинки до 300 квадратних метрів будуються за будівельним паспортом, по суті — на основі ескізу. Якщо будується більший будинок, потрібно виготовляти проектну документацію. Ось звідки взялося розмежування в 300 квадратних метрів. Воно є у звичайній «легальній» процедурі будівництва, і воно знайшло своє відображення у спрощеній процедурі легалізації самобудів.

— У своїй критичній статті («Три монстри будівельної корупції». — Ред.) ми писали, що однією із технологій корупції в країні є створення різного роду перепон, коли складно пройти процедуру законно, люди починають шукати шляхи обійти закон, а певні чиновники на цьому збагачуються.

Якщо людина, прочитавши перелік документів — що потрібно подавати для легалізації самобуду, зрозуміла свої обов’язки вірно, хоче замовити технічне обстеження, їй потрібно звернутися до експерта, який має кваліфікаційне свідоцтво. Чому знайти перелік таких експертів так складно? На сайті Архбудінспекції такий список не розміщено.

— Архбудінспекція не видає кваліфікаційні свідоцтва. Їх видає Мінрегіонбуд. Точно знаю, що на їхньому сайті такий перелік є.

— Ми з вами перебуваємо на 6-му поверсі адміністративної будівлі по бульвару Лесі Українки в Києві. На 7-му розміщується структурний підрозділ Архбудінспекції — інспекція міста Києва. Хол її поверху заставлений рекламними стендами приватних компаній, які пропонують посередницькі послуги. При цьому в саму інспекцію зайти не можна. Складається враження, що людей «підштовхують» до співробітництва з певними компаніями. І знову-таки наголошую, що це лише наше припущення.

— Будинок, в якому ми знаходимося, не належить Архбудінспекції. Тут багато установ та приватних підприємств. Територія біля ліфтів — це місця загального користування, розпоряджається ними балансоутримувач цього будинку. Це його прерогатива — забороняти або дозволяти комусь розміщувати там рекламу.

— Але, допускаю, що якби державний орган не захотів, щоб на вході стояла реклама приватних посередників, він міг би на це вплинути.

— Чудово, і після цього ми стали б не тільки «монстром», який «давить» сферу будівництва, ми б ще й стали тим, хто «давить» вільне підприємництво. В цьому є суть підприємницької ініціативи. Кожен хоче отримати конкурентну перевагу. І неможливо пояснити, чому один зміг вирішити питання розміщення реклами, а інший не зміг.

І насамкінець хочу сказати, що людина, яка збудувала незаконно, вона в будь-якому випадку буде незадоволена, що до неї повинен прийти експерт і дати свій висновок. Однак такій людині потрібно пам’ятати, що вона будувала в обхід законних процедур, і якщо в державі встановлені стандарти безпеки, цих стандартів потрібно дотримуватися. На сьогодні нікого не дивує, що існує страх перед податковою інспекцією або ДАІ. Слід розуміти, що Державна архітектурно-будівельна інспекція такий само контрольний орган, покликаний забезпечити безпеку та законність будівництва. І зрозуміло, що контролерів ніхто не любить.

Проте будівництво — це сукупність суспільних відносин, у яких присутні інтереси третіх осіб (сусідів, користувачів), а тому кожний суб’єкт містобудування зобов’язаний враховувати інтереси всіх сторін. І пріоритетним тут є виконання закону не тільки з метою уникнення конфліктів, а й суспільної безпеки.

Спілкувався Ярослав ГРУЩИНСЬКИЙ.

P.S. Звертаємо увагу читачів, що станом на сьогоднішній день наказ №95, про який йдеться у статті, припинив свою дію. За інформацією «Голосу України», Мінрегіонбуд планує переписати правила введення в експлуатацію самобудів та прийняти новий наказ. Сподіваємося, що наші публікації не залишаться непоміченими та позитивно вплинуть на якість нового документа.

Лист до теми

Непорозуміння чи умисел?

Ситуація довкола Архбудінспекції та процедури введення в експлуатацію «самобудів» цікава тим, що ілюструє певне непорозуміння між чиновниками, які здійснюють державні функції чи надають адміністративні послуги, і громадянами, які ці послуги споживають.

Спитайте пересічного українця: «Що змушує вас давати хабарі?» Він відповість, що змушує ситуація, коли «по закону» важче зробити, ніж через хабар. Зробіть просту, логічну процедуру, і ніхто не захоче лізти в кишеню, аби розлучитися зі своїми кровно заробленими.

Чиновник, схоже, мислить інакше: «закон суровий, але це закон», не маєш достатньої юридичної грамотності щоби прочитати та зрозуміти нормативний акт — твої проблеми. Не завдання влади «розжовувати» правила поведінки, завдання влади — вимагати їх виконання. На тлі цього непорозуміння між владою і людьми проростає буйним цвітом корупція.

Коли ви звертаєтесь до банку, скажімо, для отримання кредиту, вам пропонують підписати договір. Часто такі договори є заплутаними і складними для розуміння. Логіка банку проста — в «мутній воді» хитромудрої юридичної термінології вони намагаються прописати найбільш вигідні для себе умови. Та як зрозуміти ситуацію, коли ти звертаєшся до держоргану і стикаєшся з надто заплутаними правилами та процедурами? Чи можна це розуміти, що і чиновник для себе прописав «найбільш вигідні умови», аби отримати від них зиск? Чи він просто не вважає за необхідне опускатися до рівня «юридично безграмотного» пересічного обивателя?

Володимир С., фізична особа-підприємець.

 

Київ.