Якщо у селі Мала Любаша, що в Костопільському районі, у 1975-му було більш як півсотні фронтовиків, то нинішнього року День Перемоги зустрічав лише один — 98-річний Степан Мефодійович Мельник (на знімку). На жаль, стан здоров’я не дозволив йому взяти участь в урочистостях (він прикутий до ліжка), але про нього не забула місцева влада й односельчани.
Як розповів голова Малолюбашанської ОТГ Віктор Талащук, ветерана відвідали у нього вдома з подарунками і квітами, так само як і ветерана Другої світової Івана Сергійовича Ярмушка із села Данчиміст.
— Про усіх наших односельців-фронтовиків, навіть про тих, хто вже, на жаль, відійшов у вічність, в бібліотеці є розповіді, — стверджує завідувачка Малолюбашанської бібліотеки Євгенія Гук. — Тож ми пам’ятаємо своїх визволителів.
У Степана Мефодійовича Мельника, який народився і весь час прожив у рідному селі, доля унікальна. У 1943-му він одружився, а на третій день Великодня у 1944 році його забрали на фронт. Воював у Фінляндії та Норвегії, був контужений. День Перемоги зустрів у 1945-му в місті Керхінес. Нагороджений медаллю «За відвагу» та ще двадцятьма іншими відзнаками.
Повернувся солдат з війни, не встиг натішитись мирним життям і сімейним затишком, як за наклепом за нібито зв’язки родичів дружини Наталії Іванівни з повстанцями вчорашнього фронтовика з дружиною та дітьми Андрієм і Марією було заслано у Красноярський край. Лише через шість років з’ясували, що це був наклеп, сім’ю Мельників амністували — і вона повернулася в Україну.
Одинадцятий День Перемоги Степан Мефодійович зустрів у Києві, на вокзалі. Раділи Мельники неймовірно, що вони знову на батьківщині. Не злякало і те, що батьківська господа у рідному селі була зруйнована: очі бояться, а руки роблять. Господар почав відбудову з дерев’яної клуні.
У мирний час С. Мельник працював на різних роботах у місцевому господарстві, звідси вийшов на пенсію, нині його доглядає онука Жанна. Фронтовик пишається тим, що має трьох онуків, чотирьох правнуків і одного праправнука.
Фото з архіву бібліотеки.
