«Важливо, щоб наші бійці знали, як ми ними пишаємося. І як ми їх любимо, і які вони для нас дорогі!» — такими словами відкрила в київському Музеї шістдесятництва свою персональну виставку «Ніхто, крім нас» художниця Марина Соченко.
Під час відкриття виставки Марини Соченко в Музеї шістдесятництва.
В експозиції — 97 портретів учасників війни на Донбасі, написаних здебільшого на лінії зіткнення, в окопах, у прифронтових госпіталях. За назву виставки залужений діяч культури України, викладачка Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури взяла напутні слова свого учителя, відомого живописця Віктора Зарецького, який, прищеплюючи своїй вихованці інтерес до історичного жанру, часто казав: «Ніхто, крім нас цього не зробить і не намалює». Почуття обов’язку митця перед суспільством і власним сумлінням покликало Марину Соченко на Майдан, де вона на барикадах створила не один десяток портретів учасників Революції Гідності (тепер їх понад 200) і на передову. У двотижневе творче «відрядження» на фронт художниця поїхала разом з журналістом Миколою Цимбалюком і артистами, членами «Просвіти». Пригадує, як спочатку командири скептично зустріли арт-десант. Мовляв, а художнику що тут, під обстрілами, в бліндажах робити? Та й самі бійці не вважали себе героями, достойними портретів. Уже потім, коли побачили перші роботи художниці, на яких зупинилися миттєвості страшної війни, і радість перемог, і біль втрат, терпляче чекали своєї черги в імпровізованих майстернях.
— Художник на фронті — це психолог у кубі, — каже під час відкриття виставки Микола Цимбалюк. — По-перше, для бійця величезна честь бути намальованим, це — нагорода. А по-друге, спілкування з митцем — це як сеанс психотерапії. Пригадую, як солдати, кожен з яких цілодобово, протягом місяців перебував у стані стресу, позуючи художниці, вже після перших мазків пензля, відкривалися і розповідали їй про все, що було на душі.
Розповіді бійців Марина Соченко записує. Можливо, колись вони стануть основою якогось проекту чи книги. У пам’яті тримає історії життя всіх своїх героїв, навіть тих, портрети яких писала з фотографій, як Дениса Денисюка, режисера монтажу з СТБ, що воював в «Азові» і у 24 роки загинув під Широкиним, чи соліста Паризької національної опери Василя Сліпака. У цьому мартиролозі — Євген Марчук, позивний «Чорний», який загинув під Іловайськом, кіборги Андрій Грицан, Вадим Демчук, Сергій Куліба. Усі вони віддали свої життя за Україну.
Художниця захоплюється мужністю тих, хто тримає фронт. Серед її героїв — Рустем Парапір. Двоє його братів-близнюків назавжди залишились під Іловайськом і тепер він, незважаючи на те, що має лише 22 роки, воює проти московської орди за всіх трьох, за себе і за них. Є в експозиції й портрет легендарного Ігоря Гордійчука, який брав участь у багатьох військових операціях і в боях за Савур-Могилу був тяжко поранений. Нині він — начальник Київського військового ліцею імені Івана Богуна, Герой України.
Волонтер і меценат Петро Гудим зазначає, що це не перша виставка Марини Соченко. Портрети бійців виставлялися в кількох київських школах, в Українському домі.
— Їх мають побачити в усіх обласних центрах, адже ця виставка ще раз нагадує нам, яка дорога ціна нашої свободи, — каже Петро Гудим.
Світлана ЧОРНА.
Фото Георгія ЛУК’ЯНЧУКА.
