Серед подій, присвячених Дню пам’яті та примирення, а також Дню Перемоги, найзворушливішою для мене стала зустріч учнів 6-а класу Луцької гімназії № 4 імені Модеста Левицького з колишнім фронтовиком із села Переспа Рожищенського району Іваном Павлюком (на знімку). Можливо, вона не була такою масштабною, як, наприклад, заходи на Меморіалі «Вічної слави» в Луцьку чи концерт-реквієм в облмуздрамтеатрі, проте показала, наскільки важливою і цікавою є тема Другої світової війни для наших дітей.
Школярі, яких в обласну дитячу бібліотеку для дітей привела їхній класний керівник Галина Лесик, буквально засипали питаннями колишнього воїна. Уявіть собі картину — посеред залу стоїть ветеран з бойовими нагородами, а перед ним вишикувалися в чергу учні, щоб дізнатися від нього щось цікаве про ту далеку вже війну. Дехто ставав у цю чергу вдруге, втретє. Дитячі очі горять від захоплення, схвильований і ветеран. І хоч біля нього аж два зручні крісла, відповідає стоячи.
93-річному Івану Павлюку є про що розповісти. 30 березня 1944 року, відразу після визволення рідного села Бортяхівки, його призвали в армію. Спочатку була полкова школа в Харкові, де отримав звання старшини. На фронті під Полоцьком його сміливість і кмітливість командування оцінило, присвоївши звання молодшого лейтенанта і призначивши командиром розвідувального взводу. У підрозділі було 45 бійців 13 різних національностей. Проте, як розповів Іван Ничипорович, зумів з усіма знайти спільну мову. Не раз доводилося ходити у ворожий тил за «язиками» — отримувати важливі для наших військ дані. Брав участь у визволенні Білорусі, Прибалтики, Східної Прусії.
Були кількадобові рейди через болота, непрохідні хащі і щодня — смертельний ризик. Під час однієї з таких вилазок отримав важке поранення в руки і ноги, потім — у лопатку. День Перемоги вже зустрічав у госпіталі. Ратний подвиг волинянина був відзначений двома орденами Великої Вітчизняної війни і кількома медалями, вже в наш час — двома орденами «За мужність».
Діти цікавилися, чи доводилося фронтовикам спілкуватися в ході визвольних боїв з партизанами? Як розповів Іван Ничипорович, особливо багато таких зустрічей відбувалося в Білорусі, і народні месники часто поповнювали його розвідувальний взвод. Щодо харчування, то зі слів ветерана, було по-різному. Але на передовій годували здебільшого добре. Щодо знаменитих фронтових сто грамів, то колишній воїн зауважив: «Хто цією справою захоплювався, той далеко не доходив. Твереза голова всюди потрібна, особливо під час бою». Часто воїнам на передовій, особливо в спекотні дні, допікала спрага. Пригадав, як під Старою Русою німці, бувало, гукали: «Рус, виходь воду брати» — і не стріляли по бійцях, які пробиралися з бідонами та флягами до річки. Потім і самі теж наповнювали ємкості живильною вологою. Обидві сторони знали: без води просто загинуть від спраги.
Одного разу смерть заглянула волинянину просто у вічі. Під час чергової вилазки за «язиками» їх помітили і закидали гранатами. До поранених підійшов німецький офіцер. Напарника Івана Павлюка застрелив відразу, у нього ж поцікавився, чи той комуніст? Так, він був комуністом, але під гімнастеркою носив невеличку іконку, подаровану перед мобілізацією тіткою. Німець побачив її і залишив його, мовляв, і так стече кров’ю. Цікавилися діти і зброєю, яка була у бійців, і їх побутовими умовами на фронті, і чи страшно було під час бою. На що сивочолий ветеран відповідав чесно і без жодних прикрас. Війна, як переконаний він — це завжди страшно, жорстоко, потворно. А тому потрібно робити все, щоб зберігати мир.
Зустріч школярів з фронтовиком Іваном Павлюком відбулася завдяки підтримці колективу Волинської обласної бібліотеки для дітей, керівництва гімназії № 4, класного керівника Галини Лесик, а також зятя героя Анатолія Чайки та його сина Романа. Серед учнів був і їхній однокласник Іван Чайка — правнук Івана Ничипоровича. До речі, наступного дня, 8 травня, вже в рідному селі фронтовика Переспа відбулася ще одна пам’ятна для ветерана подія. Військовий комісар Луцького об’єднаного військового комісаріату підполковник Василь Худик вручив Івану Ничипоровичу посвідчення про присвоєння йому чергового військового звання — майора у відставці. Привітати ветерана з Днем Перемоги прийшли односельчани, рідні, керівники Рожищенського району.
Максим СОЛОНЕНКО.
Фото автора.
Волинська область.
