Разом із Днем матері остаточно завершився тривалий цикл травневих святкувань, і Україна поступово повертається до нормального робочого графіка, а депутати — до пленарних засідань.
Тритижнева перерва заморозила законотворчий процес. Однак сподіватися на значну кількість ухвалених законів у наступні два тижні навряд чи варто, оскільки затяжна процедура розгляду тисяч правок до законопроекту про Антикорупційний суд може повністю поглинути весь відведений час. Тож будемо надіятися хіба що на добру волю депутатів, бо черга з нагальних законопроектів уже перевищує «пропускну спроможність» цілої сесії. З огляду на майбутні вибори сподіваємося, що, принаймні, новий склад ЦВК парламент зможе затвердити вже цього тижня, бо на виборчий кодекс із новою системою відкритих партійних списків надій дедалі менше.
Додадуть пристрастей ще дві події. Генеральний прокурор анонсував нові подання про зняття депутатської недоторканності. До речі, наближається день, коли народні обранці муситимуть виконати обіцяне й повністю скасувати інститут свого імунітету. Ще одним приводом до бурхливих дискусій стане старт масової приватизації у країні. Ніби ж усі погоджуються, що рудимент соціалізму, коли держава є головним підприємцем, має піти в минуле, однак чомусь усі «за», але не зараз, а десь після нас… Саме за таким сценарієм у нас пробуксовували чверть століття всі реформи, доки сусіди активно розвивалися.
Повертаючись до минулих святкувань, бачимо, що суспільство дорослішає і відривається від нав’язаного з Росії «побєдобєсія». Спільний з усім світом день вшанування жертв і героїв війни 8 травня остаточно став центральною частиною офіційних пам’ятних заходів. Змінюється не лише форма, а й зміст та усвідомлення суті цієї величної події. Сподівання російських технологів, що 9-го вдасться спровокувати зіткнення та створити необхідну телевізійну «картинку», не виправдалися. Навіть провокація телеканала «Інтер» з прямими закликами про своєрідну мобілізацію не дала результатів.
Мали ми змогу спостерігати й за підсумковим дійством після ерзац-виборів президента в Росії. По-імперському пишна інавгурація відгонила внутрішньою убогістю та невпевненістю головних персонажів. А прапор над Кремлем, який застряг якраз на тому рівні, до якого його приспускають у дні жалоби, став квінтесенцією загальної картини. Але вчергове коронований на царя Путін, окрім звичної імперської риторики, раптом під час представлення нового-старого прем’єра в Думі зронив кілька незвичних фраз про право сусідніх країн на свій власний цивілізаційний вибір. Чи це проста словесна еквілібристика, чи санкції таки справді допекли, побачимо незабаром, а поки що обстріли на Донбасі й репресії в анексованому Криму тривають з новою силою.
Головною для нас міжнародною подією стала зустріч глав держав «нормандської четвірки» мінус Путін. Так, це не були повноцінні переговори, бо зустрілися не опоненти, а партнери. Але це засідання напередодні візитів Меркель та Макрона до Росії більш ніж красномовне. Формується спільна позиція союзників, яку потім представлять агресору. До миру й реінтеграції окупованих територій шлях ще далекий, але долю України ніхто не вирішує за нашими спинами. Поки єдиною відчутною поразкою є ситуація навколо будівництва «Північного потоку-2». Але там уже зачеплені інтереси США, тому все піде зовсім не гладко.
Поки що нема готовності в ЄС відкрити для України перспективи членства — євроспільнота до цього готова ще менше, ніж навіть ми самі. Тому доводиться шукати інших шляхів поглиблення євроінтеграції. Вимогу нового амбітного плану озвучив Президент Порошенко під час візиту до Києва Президента Словенії Борута Пахора. Спротив прогнозований, але й Україна вже навчилася обстоювати своє місце на Європейському континенті.
Ще однією позитивною подією стало рішення Третейського суду в Гаазі щодо компенсацій Росією збитків українським підприємцям. Такі процеси тепер наростатимуть зі швидкістю лавини. Але сподіватися на швидку й, тим більше, добровільну виплату компенсацій не варто. Поки маємо лише політичні бонуси, а Росія остаточно покидає коло поважних законослухняних членів світового співтовариства. Додали іміджевих втрат Росії та прискорили міжнародні судові рішення СБУ та низка приватних компаній-розслідувачів. Було оголошено підтверджені факти, що бандитський обстріл Маріуполя чинили не якісь безіменні бойовики, а кадрові російські військові. Показово, що військова частина, яка накрила «градами» мирне місто, цьогоріч брала участь у так званому «параді перемоги» в Москві. Встановлено також і перелік колаборантів з України, які скоювали військові злочини в складі підрозділу «Карпати» «ПВК Вагнера» — кожен зрадник мусить усвідомлювати, що його відповідальність — це лише питання часу.
Загалом світова політика минулого тижня була вкрай контрастною — від ідилічного замирення й демонстрацій дружби і довіри на Корейському півострові до наростання протистоянь між США та Іраном. І лише маленька
Вірменія продемонструвала, що там, де зберігаються російські впливи, навіть народна революція нічого особливо не поміняє. Лідер бунтарів Нікол Пашинян таки став прем’єром, а його держава й надалі залишається вірним союзником Кремля на Кавказі.
Яскравих подій усередині країни було небагато, щойно зараз, із поверненням більшості політиків до Києва, розгоряться справжні пристрасті. Поки нас потішили хіба що війною рейтингів — шкода, що авторитетна й точна наука соціологія зазнає поразки перед натиском політичних амбіцій та великих грошей. Пережили ми також драматичні й трагічні новини, пов’язані з українськими дітьми: масове отруєння в Черкасах та смертельна аварія в
Білорусі струсили суспільство сильніше, ніж усякі провокації «русского мира», але продемонстрували, що здорового й чистого в наших душах таки більше.
І наостанок потішив нас переможним боєм Василь Ломаченко. За мірками боксу він досяг нереального, чим нагадав, що межі наших можливостей закладені лише у власних страхах і пересторогах. Тож будьмо реалістами — добиваймося неможливого!
Тарас ЧОРНОВІЛ, політолог і незалежний експерт.
