Сьогодні з-поміж живих визволителів Нікополя в місті залишилося двоє: Михайло Антонович Коверсун та Іван Трохимович Стрілецький. Першому тоді йшов 23-й рік, другому не було й двадцяти. Обидва ветерани під час фашистської окупації Нікополя були активними учасниками підпілля. В 1943 році перейшли лінію фронту і стали солдатами Червоної Армії. Обидва мають бойові ордени й медалі. Обидва на честь 70-річчя визволення одержали від міста матеріальну допомогу.
А загалом на території колишнього Радянського Союзу сьогодні проживає лише десять учасників тієї битви...
Із 17 серпня 1941 року — за два роки і шість місяців фашистської окупації — місту було завдано великої матеріальної шкоди на 418 мільйонів карбованців. Було зруйновано понад тисячу будинків, школи, дитячі садки, лікарні. Фашисти вбили й замучили близько восьми тисяч нікопольців, серед яких півтори тисячі дітей і підлітків. Понад чотири тисячі юнаків і дівчат було вивезено на роботи до Німеччини.
Починаючи з перших днів окупації, з боку жителів міста й району ворог відчув завзятий опір. Нікопольці мужньо боролись із загарбниками, організовуючи партизанські загони і підпільні групи, куди загалом входило близько семисот людей.
Кажуть, сам Гітлер заявляв, що падіння Нікопольського плацдарму, втрата марганцевих руд означає кінець війні. Війська, які обороняли його, він називав армією помсти за поразку на Волзі. Але гітлерівцям помститися за Сталінград не вдалося.
Ворог створив три оборонні вали, плацдарм захищали 22 дивізії. Перший наступ наших військ, що розпочався 10 січня 1944 року, фашистам вдалося відбити. Другий почався 29 січня й завершився 8 лютого визволенням Нікополя військами 3-го і 4-го Українських фронтів. Перемога відкрила шлях нашим військам до Криворізького залізорудного басейну.
У результаті Нікопольсько-Криворізької операції було розгромлено 12 дивізій противника. Операція стала найважливішою ланкою в ланцюзі зимового наступу на Правобережній Україні, у результаті якого було здобуто перемоги під Житомиром і Бердичевом, Кіровоградом і Корсунь-Шевченківським, Рівним і Луцьком, Нікополем і Кривим Рогом. Війська загарбників були відкинуті від дніпровських рубежів на 80—350 кілометрів.
П’ятнадцять солдатів і офіцерів були визнані гідними звання Героя Радянського Союзу. 16 військових частин одержали назву Нікопольських. У боях за визволення віддали своє життя близько семисот солдатів і офіцерів Червоної Армії. На честь визволення міста 8 лютого Москва салютувала 12 залпами із 124 гармат.
Про того молоденького, у пілотці новенькій...
— Жителі з величезною радістю зустрічали своїх визволителів. Багато хто з них дотепер пам’ятає, як зі сльозами на очах обіймали молодих воїнів. Для них цей день залишиться в пам’яті назавжди, — розповів голова міської організації ветеранів Микола Миколайович Ведерніков. — Напередодні свята нам зателефонували дві жінки, яким тоді було по двадцять. Просили передати привіт тим «молоденьким солдатам» і низький уклін.
— День визволення міста є одним із головних свят, — розповів міський голова Руслан Токар. — Це одна з тих дат, пам’ять про які ми зобов’язані дбайливо зберігати й передавати з покоління в покоління. Сьогодні наше головне завдання — не залишити без уваги й турботи жодного ветерана, який відвоював нашому поколінню право на мирне життя.
Дніпропетровська область.
