14 травня на Івано-Франківщині відзначили 147-му річницю від дня народження новеліста-класика Василя Стефаника. З цієї нагоди в селі Русові Снятинського району, де народився відомий письменник, відбулася урочиста академія. Її організували науковці Прикарпатського національного педагогічного університету на чолі з ректором Ігорем Цепендою, відомі дослідники творчості Василя Стефаника. Така шана — автору новел про мужицьке життя, багато з яких ніби списані із сьогодення.
На знімку: лауреати обласної літературної премії імені Василя Стефаника Леся Шмигельська, Петро Парипа та Галина Христан.
У Меморіальному комплексі Василя Стефаника гостей зустріли сільський голова Русова Олексій Стефаник, керівники Снятинщини. Екскурсію провела директор музею Іванна Коцелівська. Тут усе, як і колись: побутові та особисті речі письменника, документи, що засвідчують його громадську діяльність. Громада села береже пам’ять про свого славного земляка. Садиба письменника доглянута. Завжди є живі квіти на родинній могилі Стефаників.
А напередодні, 13 травня, у Русові відбулося нагородження лауреатів обласної літературної премії імені Василя Стефаника. Цьогоріч її отримали Галина Христан із книгою «Отченаш» (номінація «Проза»), Леся Шмигельська з книгами «ПроСвіт» та «Осанна осені» (номінація «Поезія»). У номінації «Документальна й науково-критична література» відзначено книгу «Великі українці без масок» Петра та Оксани Парипів.
Нагороди лауреатам вручили перший заступник голови Івано-Франківської облради Василь Гладій та заступник голови облдержадміністрації Ігор Пасічняк. Привітав лауреатів голова обласної організації Національної спілки письменників Євген Баран. За вагомий внесок у прославлення Василя Стефаника почесних грамот обласної влади удостоїлися сільський голова Олексій Стефаник, представники Снятинських районних організацій Всеукраїнського товариства охорони пам’яток історії та культури, «Просвіта».
«Атож, бог не гніваєси на таких, що землю на гиндель [продаж, торгівля] пускають? Тепер нікому не треба землі, лиш викслів та банків. Тепер молоді ґазди мудрі настали, такі фаєрмани [крутії], що землев не згоріли». Поставив Іван на тім горбу, який увесь вік обробляв, кам’яний хрест: «Такий тєжкий, що гроб го не скине, мусить го на собі тримати так, як мене тримав. Хотів-єм кілько памнєтки по собі лишити», — так описував селянське життя Василь Стефаник. Минуло відтоді понад століття, а тема заробітчанства, землі так само актуальна.
Варто частіше приїжджати на цю русівську землю, щоб пройтися стежками, якими ходив письменник-новеліст, перейнятися тим давнім духом та набратися наснаги відстоювати своє, рідне. Як це робив «володар дум селянських» Василь Стефаник.
Людмила СТРАЖНИК.
Фото Івана ВИНОГРАДНИКА.
